Іран та середня азія в давнину. Елам та Мідія.

1. Природа та етногенез населення.

Іраньке нагірря являє собою регіон стародавніх цивілізацій. Його жителі ще на початку ІІІ тис. до н.е. створили свою писемність та оригінальну культуру, яку потім вдосконалювали на протязі багатьох тисячоліть. Цей район став колискою державних утворень які отрмали назву Елам, Мідія та Перська держава. Потім він увійшов органічною частиною в Парфянську державу.

Іран являв собою обширне нагірря, центральну частину якогозаймали пустелі з яскраво вираженим континентальним кліматом. Більш сприятливі для розвитку господарства і культури оазиси були розтащовані вздовж гірських хребтів і зрошувались річками та струмками. На півночі нагірря підіймається гірська система Ельбруса. До нього примикають Туркмено-Хоросанські гори гори. З заходу та північного сходу нагірря обмежують Загрос та Південно-Іранські гори. В давнину на схилах цих гір зеленіли ліси, які давали будівельнудеревину. Тут проростаєу дикому вигляді ячмінь, водяться горні козли та барани. Найбільш забезпечені водою, яка потрібна для штучного зрошення південний захід Ірану - Хузистан, де протікають ріки Карун та Керха, а сухій субтропічний клімат дозволяв, за наявністю зрошення, отримувати непогані врожаї. З кориних копалин, тут знаходились поклади міді, заліза і срібла.

Найдавнішим населенням південно-західної частини Ірану були еламити, які були споріднені дравідійським племенам, що жили на схід від них в Белуджистані. В західних передгіррях Загросу і на території північно-західного Ірану жили інші племена неіндоєвропейського походження, в тому числі хуррити, маннеї, лулубеї.. На рубежі ХІІ- ХІ ст. до н.е. на територію Ірану прийшли мідійці та перси, які асимілювали місцеве автохтонне населення. В історії Стародавнього Ірану чітко виділяються періоди : 1) час виникнення та розквіту еламської цивілізації (кінець IV тис. - кін. VII ст. до н.е. ); 2) мідійська доба (VIII- сер. VI ст. до н.е. ); 3) ахеменідський період (сер. VI ст. до н.е. - до 330 р. до н.е. ); 4) парфянський час (сер.ІІІ ст. до н.е. -224 р. н.е. ). Останній період ми розглядаємо в розділі присвяченому історії Середньої Азії..

Відкривають перші сторінки історії перших цивілізацій регіона еламіти. На початку ІІІ тис. до н.е. вони створили піктографічне письмо, яке на відміну від шумерського було логографічним, бо передавло слова та поняття. Це письмо проіснувало понад 400 років. Нажаль вивчення цього письма є справжньою джерелознавчою проблемою. Правда вже з другої половини ІІІ тис. до н.е. еламіти користувались шумеро-аккадським клинописом, а потім лише з”явилась власна система письма в документах.

2.Історія Еламу.

На південно-захід від Месопотамії з початку III тис. до н.е. жив народ еламитів.Він створив власне письмо, яке на відміну від шумерського передавало слова і поняття, а не склади. Ми не знаємо до якої мовної групи відносилось це письмо, як не знаємо і походження самого народу. Але цей народ був надзвичайно талановитим. Він зумів створити вздовж течії річок Іранського нагір”я Карун і Керхи високорозвинуту землеробську культуру. Майже одночасно з утворенням шумерських міст тут виникають державні утворення. Столицею одного з них і стало місто Сузи.

Верховний правитель Суз носив титул “суккалмах”- “великий посланець”. Його заступник і одночасно спадкоємець (як правило молодший брат) правив у другому за величиною місті Еламу (так називалась вся країна) Сімаші. Третю сходинку ієрархії займав намісник області Сузіана. Саме із-за порядку спадкування влади в Еламі були частими шлюби, коли брат брав за жінку удовицю померлого царя. Про силу цієї держави говорить той факт, що в 2230 р. до н.е. еламський правитель Хита уклав договір з царем Аккаду, в якому говорилось: “Ворог Нарам-Суена(царя Аккада) - мій ворог, друг Нарам-Суена - мій друг.” Вважається, що цей договір самий давній в світі дипломатичний договір.

В ІІІ тис. до н.е. основною формою економічної та соціальної організації були общини сільського типу. Органами управління в них були ради старійшин та народні збори. За часи правління в Шумері ІІІ династії Ура конфлікт з цим царством призвів до тривалих військових конфліктів з перемінними успіхами ворогуючих сторін.

Саме ці контакти привели до появи приватних господарств і розпаду сільських общин, оскільки в умовах війни племінна аристократія користувалась багатою здобиччю для посилення своєї влади. Багато общинників потрапляли в боргову кабалу. Розвиток Еламу у II тис. до н.е. призвів до появи релігійної системи, законів, храмового і царського землеволодіння. Закони Еламу були дуже жорстокими. За хибну клятву відрізали руку і язик або топили в річці. Порушника ділового контракту також засуджували до смерті. По традиції еламітів, вважалось, що ці закони були встановлені для них богом Сонця - Наххунте.

У час правління царя Кутір-Наххунте (1730-1700 рр. до н.е.) еламіти захопили багаті скарби в царстві Аккад. В добу панування касситів в Месопотамії ми практично не маємо свідчень про Елам. Проте в XIII - XIIст. до н.е. еламіти знов заявляють світу про своє існування. Вони виганяють вавілонян зі своєї території і, переслідуючи їх, вторгаються в Вавілонію (1180 р. до н.е.). З переможеного Вавілона крім скарбів вони вивозять стеллу(стовп) з законами царя Хаммурапі. В наступні роки Елам розповсюдив свою владу на всю Нижню Месопотамію і вдало воював з Ассірією. Це був розквіт царства. Проте в 1115 р. до н.е. біля фортеці Дер на кордоні Еламу і Ассірії вавілонська армія Навуходоносора I нанесла таку ніщівну поразку еламітам, що на протязі 300 років джерела навіть не згадують про це царство.

Нове відродження царства Елам відбулося в VIII столітті до н.е. коли Елам вступив в союз з Вавілоном проти Ассірії. Ця боротьба йшла з перемінним успіхом. В 692 р. до н.е. біля ріки Халулі на Тигрі армія еламітів, посилена племенами Іранського нагір”я, зуміла добитися перемоги над ассірійцями. Вирішальний внесок в перемогу внесли еламські і перські колісниці. Проте в 632 р. до н.е. Ассірія взяла штурмом Сузи. Після поразки Ассірії від Вавілвона Елам в 596 р. до н.е. потрапляє під владу Навуходоносора II, царя Вавілону. Остаточно втратив незалежність Елам в 549 р. до н.е. після завоювання його країни персами.

Еламіти залишили багату культурну спадщину. Крім оригінального письма, яке, доречі, пережило саме царство, еламіти залишили прекрасні зразки скульптури, живопису і архитектури. Їх посуд прикрашали неповторні геометричні зображення птахів , звірів і людей. Вже в III тис. до н.е. вони на своїх печатках зображували грифонів, крилатих левів з головами птахів. Це перше в світі зображення цих фантастичних звірів. Шедевром еламської скульптури є бронзова скульптура цариці Напірасу, яка важила 1800 кг. Відомою памяткою архитектури був зіккурат в Дур-Унташ в 30 км від Суз. Французькі археологи, які вели розкопки, відновили розміри цієї споруди. Довжина боків нижнього поверху зіккурату дорівнювала 105 метрам. Він мав 7 воріт і чотири поверхи. Висота зіккурату складала 42 метри.

Для релігійних вірувань еламітів було характерно багатобожжя. Спочатку на чолі богів стояла богиня Панекір, мати усіх богів. В різних місцевостях шанувались подібні богині -матері з іншими іменами (Кіріріш та Парті). Велике значення мав культ Іншушинака, покровителя Суз і бога пекла. Важливе місце займали також культи бога Хумбана і бога Сонця Наххунте. Усі статуї богів ( а їх було 37) і статуи левів, грифонів і биків прикрашали вхід в зіккурат.

Безумовно еламське мистецтво не могло не відчувати сильного впливу вавілонської культури. Проте незважаючи на це, еламіти зуміли зберегти самобутність і в свою чергу передати свої традиції персам.