Тема 5. Соціальні групи та організації

План:

1. Соціальні групи як елементи соціальної структури.

2. Лідерство та конформізм у соціальній взаємодії.

3. Сутність і типи формальних організацій.

4. Переваги і недоліки бюрократії.

1. Соціальні групи як елементи соціальної структури.

Сутність соціальних груп.

Соціальні статуси і ролі зв'язують людей певним соцiальними вiдносинами. Часто вони продовжуються досить довго для того, щоб серед учасникiв цiєї взаємодiї склалася вiдносно стала сукупнiсть очiкувань щодо поведiнки стосовно один одного. Коли цi вiдносини пiдтримуються у часi, вони перетворюють їх учасникiв на соцiальну групу.

Соцiальна група – це двоє чи більше людей, які ідентифікують себе один з одним і взаємодiють мiж собою упорядкованим шляхом через взаємовiдноснi статуси та ролi.

Люди об’єднуються в пари – сім’ї, стають друзями, збираються в церкві, створюють клуби, ділові підприємтсва тощо. Незалежно від форми група виникає з людей зі спільним досвідом, об’єктами симпатій та інтересами. Учасники соціальних груп, зберігаючи свою індивідуальність, також вбачають у собі особливе „ми”.

Соцiальнi групи мають дуже важливе значення у нашому життi. Найперший та найближчий досвiд – це той, що людина отримує невеликих групах – у родинi, у дитячiй групi товаришування, у сусiдському колi. У дорослому вiцi свiй досвiд людина найчастіше набуває також у спiлкуваннi з відносно невеликою кількістю людей, – навiть коли вона працює у великих органiзацiях – фабриках, заводах, iнститутах. Соцiальнi групи мають вiдносно стабiльнi форми взаємодiї мiж її членами і завдяки цьому декілька важливих характеристик:

– вони мають певнi межi: ми вiдрiзняємо людей, якi є „усерединi” та „ззовнi” групи;

– ми надаємо групi об'єктивного iснування, коли ставимося до неї й поводимося з нею як з iснуючим предметом. У цьому розумiннi соцiальнi групи – це соцiально створюванi реальності;

– група завжди має певну сукупнiсть унiкальних норм та цiнностей, тобто певну субкультуру; або контркультуру;

– у членiв групи формується почуття вiдданостi або вiрностi групi, завдяки якому її члени вiдчувають, що разом вони становлять одиницю з певною iдентичнiстю.

Об’єднувальним фактором соціальних груп є однакове ставлення до якогось предмета, об’єкта чи явища, які використовуються для задоволення колективних потреб. Кожна група висуває, захищає і дотримується певних цінностей, на основі яких формуються механізми норм поведінки, групового контролю, рольова структура та ін. Є також спільні інструменти групового контролю, ієрархія влади, престижу, групових лідерів, структуровані відносини з ними інших членів групи. Важливою ознакою соціальної групи є також ставлення до інших, яке визначає колективну позицію, поведінку і свідомість. Зокрема, деякі соціологи як основу групової стабілізації і консолідації визначають „образ ворога”.

Соціальні категорiї та скупчення.

При цьому не кожну сукупність індивідів можна назвати групою. Соцiологи вiдрiзняють соцiальну групу вiд соціальної категорiї та скупчення.

Соцiальна категорiя – це сукупність людей, що мають спiльнi ознаки, якi вважаються соцiально важливими (статуси). Найчастiше це такi ознаки, як стать, вiк, раса, нацiональнiсть, громадянство, професія тощо. Приклади соціальних категорій: статеві – чоловіки, жінки; вікові – діти, молодь, люди зрілого та похилого віку; етнічні – українці, росіяни; мовні – україномовні, російськомовні; поселенські – городяни, селяни, буковинці; релігійні – православні, католики; професійні – студент, вчитель, водій. Люди з однаковим статусом, хоча і знають інших людей із подібним статусом, з більшістю з них не знайомі.

Iнформацiя про соцiальнi категорiї може мати важливе практичне значення. Наприклад, iнформацiя про розподiл населення за вiком дозволяє прогнозувати необхiдну кiлькiсть учнiвських мiсць у школах, майбутню частку пенсiонерiв, ймовiрний обсяг медичного обслуговування та багато iншого. Крiм того, усвiдомлення людьми своїх спiльних рис, може мотивувати їх до взаємодiї. А деякi спiльнi ознаки самi є умовами взаємодiї. Особливо – спiльна мова та спiльне громадянство.

Скупчення – це одночасне зiбрання в одному мiсцi невiдомих один одному iндивiдiв. Пасажири у тролейбусi, натовп на вулицi, покупцi у магазинi, черга за квитками на залiзницi, аудиторiя на концертi – це приклади скупчень. У скупчення люди легко входять i легко виходять. Форми соцiального упорядкування тут короткочаснi. Отже, скупчення вирізняються анонімністю та нетривалістю існування. Але це не означає, що у соцiальному життi скупчення маловажливi. При певних обставинах скупчення можуть перетворитися в соціальні групи.

Первиннi та вториннi групи.

За критерiєм типу вiдносин мiж їх членами соцiологи подiляють соцiальнi групи на первиннi та вториннi.

Первинна група – це мала соціальна група, члени якої пов’язані особистими й тривалими стосунками.

Приклади первинних груп: родина, коло друзiв. Вiдносини в такiй групi мають, як правило, емоцiйне пiдгрунтя, й саме iснування групи є для її членiв безумовною цiннiстю.

Поняття „первинна група” вперше застосував у 1909 р. щодо сім'ї видатний американський соціолог Чарльз Кулі у своїй монографії „Соціальна організація”. Пізніше соціологи стали застосовувати термін „первинна група” для позначення будь-якої групи, в якій існують особисті стосунки. З цієї точки зору, пара друзів або невелика робоча бригада, члени якої не тільки працюють, але й відпочивають разом, ходять один до одного в гості – все це первинні групи.

Первинна група виявилась дуже стійким формуванням, що у сучасному суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистістю і різними організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 60-70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень про „зникнення” первинних груп у процесах індустріалізації, урбанізації та бюрократизації суспільства. Водночас було з'ясовано, що у сучасному суспільстві домінують вторинні групи.

Вторинна група – це велика і знеособлена соціальна група, члени якої переслідують певні цілі або займаються певною діяльністю.

Приклади вторинних груп: університет, велике пiдприємство, профспілка, полiтична партiя, урядова органiзацiя, війскова частина. Безпосереднi контакти у вторинних групах обмеженi. Члени такої групи взаємодiють один з одним переважно у вiдповiдностi до їх статусiв та соцiальних ролей.

При цьому, якщо члени первинних груп орієнтовані на особистість, то члени вторинних – на ціль. Якщо люди, які складають первинну групу, визначають себе відповідно до того, хто ці люди в родинному відношенні або за їх особистими якостями, то у вторинних групах головне, що з себе являє інший або що від здатний зробити.

Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також дослідження поведінки людей у ситуаціях ураганів, затоплень, потужних промислових вибухів. Дослідники виявили, що у таких екстремальних ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім'ї. Крім цього, політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального контролю та управління народом.

Багато людей вважають, що в маленьких містах і сільській місцевості, панують переважно первинні відносини, а для великих міст характерні вторинні зв’язки. Загалом це уявлення вірне, але деякі міські райони – особливо населені людьми однієї етнічної чи релігійної категорії – відрізняються первинними зв’язками. Втім зауважимо, що реальні групи включають елементи двох типів.

Хоторнський експеримент.

Багато досліджень замовлялися підприємцями, яким не потрібні були безкінечні одноманітні ряди даних про те, як, куди і коли ходила конкретна людина або що вона робила в робочий і в неробочий час. Підприємцю потрібні були пояснювальні конструкції: чому робітник веде себе певним чином і що треба зробити, щоб він вів себе інакше.

Найбільш яскравий приклад в цьому відношенні – Хоторнський експеримент. У кінці 1930-х рр. Західна електрична компанія найняла дослідників під керівництвом Елтона Мейо, щоби вивчити продуктивність праці робітників на Хоторнському заводі телефонних апаратів біля Чикаго. Робота на заводі в основному велася на конвеєрних лініях, і застосовувався тейлорівський підхід до робітника. Близько 3 тисяч робітників, переважно це були жінки, повинні були ідеально відповідати ролі придатку до складної апаратури.

Керівництво компанії було стурбоване високим рівнем незадоволеності працівників, хоча за матеріальними та соціальними умовами це була одна з прогресивніших компаній: за рівнем заробітної плати, соціальної допомоги хворим, рівнем пенсійного забезпечення та іншими формами соціального забезпечення.

Дослідники намагалися діяти відомими на той час методами. Перш за все, вони виділили експериментальну групу робітниць і почали змінювати години початку та закінчення роботи, тривалість та частоту перерв, рівень освітлення робочих місць і таке інше. Але результат експериментів виявилися дуже несподіваними і здивували дослідників. Коли вони збільшили тривалість перерв для відпочинку – продуктивність праці зросла. Це не було несподіванкою. Але потім, коли тривалість перерв стали скорочувати, продуктивність праці ще більше зросла. Це було першою несподіванкою. А коли дослідники повернулися до початкового режиму праці та відпочинку, продуктивність зросла ще більше. І це було абсолютно незрозумілим. Тим більше, що такі самі результати були отримані при змінах рівня освітлення, способу оплати праці й інших чинників та стимулів.

Зокрема, в ході експерименту науковці вирішили перевірити гіпотезу про те, що продуктивність праці можна підвищити шляхом покращення освітлення. Спочатку вони виміряли продуктивність праці (залежна змінна, наслідок). Потім вони встановили нові світильники (незалежна змінна, причина) і знову виміряли продуктивність. Остання підвищилась, підтверджуючи гіпотезу. Але інженери були не зовсім задоволені своєю роботою і спробували іншу систему освітлення. Продуктивність праці підвищилася ще більше. Продовжуючи різні виправлення та налагодження апаратури, інженери звернули увагу на те, що продуктивність праці продовжує зростати. Заради експерименту застосували ще декілька варіантів, які не дуже відрізнялися між собою, – продуктивність продовжувала зростати. Тоді керівник групи розпорядився прибрати все, що було змонтовано нового, і привести освітлення в попередній стан. Продуктивність не тільки не впала, але й продовжувалася тенденція до подальшого її зростання.

Тоді соціологи провели інтерв’ю з працівниками і виявили: ріст продуктивності був обумовлений зовсім не технічним покращенням умов праці. Робітниці зізналися, що з моменту початку роботи по переобладнанню освітлення від конвеєрів були усунені наглядачі, – завжди неприємно налаштовані. Навпаки, до них прийшли прості, добрі люди, які турботливо ставились до їх самопочуття і постійно питали: „А от так вам зручно? Можливо, буде зручніше, якщо ми зробимо от так?” Робітниці відчули себе набагато комфортніше, ніж раніше, зросла їх самооцінка. Працювати стало приємніше, зручніше і веселіше. І саме цей факт призвів до підвищення продуктивності. Але був і додатковий фактор: робітниці дуже добре були налаштовані до інженерів, їм хотілося зробити цим людям щось приємне. Вони розуміли, що у випадку підвищення продуктивності праці компанія повинна оцінити роботу інженерів як вдалу і добре її оплатити.

Подальші дослідження показали, що жінки, обрані для експерименту відчували задоволення тою увагою, яка приділялася їм дослідниками. Це їх об'єднало у тіснопов'язану діючу групу. Вони стали вважати, що набули особливого статусу, що тепер належать до свого роду „еліти”. Водночас, вони знали, для чого організовано експеримент, і відповідно з цим вони намагалися працювати краще й краще – у відповідності (як їм здавалося) з очікуваннями дослідників.

Між іншим, соціологи, які після цього „сиділи” на даному підприємстві близько двох років, виявили для себе ще один фактор, важливий з точки зору методології і методики опитування: вони відкрили терапевтичний ефект інтерв’ю. Сам факт опитування впливає на відчуття та настанови опитуваного. Частіше самооцінка опитуваного підвищується (хоча може й понизитися) – у всякому випадку відбувається зрушення в його світосприйнятті і ставленні до людей взагалі. У науку ввійшло поняття „хоторнський ефект”, яке означає зміну поведінки суб’єкта, викликане простим усвідомленням того, що його вивчають. Іншими словами, факт дослідження групи впливає на поведінку її членів більше, аніж інші фактори, якими маніпулюють дослідники.

З цього дослідження було зроблено висновок, що „людський фактор” відіграє важливу роль у трудовій діяльності кожного працівника. Маються на увазі його особисті стосунки із співпрацівниками й начальниками. Дослідники виявили також важливість для організації виробництва створення невеликих чітко організованих груп робітників. Дослідження американських та японських соціологів показують, що велику роль первинні групи мають у японських концернах – вони забезпечують формування та відтворення корпоративної моралі та корпоративних цінностей.

Це було принципове відкриття щодо сфери міжособистісних відносин на виробництві. Соціологи констатували, що до людини треба ставитися по-людськи. Це не лише етично, гуманно і вимагається з точки зору моральних заповідей, але й вигідно – навіть з точки зору чистого виробництва. Встановлене таким чином явище отримало назву „людські відносини” і ввійшло в науку.

Групи належностi та сторонні групи.

Також соціальні групи розрiзняють за крiтерiєм приналежностi (або неналежностi) людини до вiдповiдної групи. За цим критерiєм соцiальнi групи подiляються на групи належностi (інгрупи) та стороннi групи (аутгрупи).

Група належностi (ін-група, „ми”) – група, iз якою людина себе iдентифiкує і до якої належить; надає своїм членам відчуття поваги і вірності.

Стороння група (аут-група, „вони”) – група, з якою людина себе не iдентифiкує і до якої не належить; виступає об’єктом суперництва або опозиції.

У повсякденному спiлкуваннi рiзницю мiж цими групами позначають, використовуючи займенники „ми” чи „вони”. Тому нерiдко групу належностi називають також „ми-групою”, а стороннi групи – „вони-групами”. Чим повнiше ми усвiдомлюємо, хто є „вони”, тим точнiше усвiдомлюємо, хто є „ми” (до кого ми належимо, з ким ми об'єднуємося).

Напруга, яка панує між групами, чітко окреслює їх межі і надає людям більш чітку соціальну ідентичність. Водночас така групова динаміка формує стереотипи і викривляє реальність. Члени ін-груп, як правило, притримуються позитивних поглядів щодо себе і невиправдано негативних – на різні аут-групи.

Поняття груп належностi та стороннiх груп висвiтлює важливiсть соцiальних меж – соцiальних демаркацiйних лiнiй, що повiдомляють нам, де саме взаємодiї певного типу починаються i де вони закiнчуються. Безумовно, груповi межi позначаються не фiзично. Вони позначаються перервами у течiї соцiальної взаємодiї певного типу. Тією чи iншою мiрою груповi межі немовби „капсулюють” людей у соцiальну мембрану, так що центр та потiк їх взаємодiй мiститься усерединi. Деякi соцiальнi межi пов'язанi з територiальними. Наприклад, межi сусiдськi, общиннi, державнi. Iншi соцiальнi межi пов'язанi iз соцiальними вiдмiнностями – межі мiж етнiчними групами, релiгiйними, полiтичними, професiйними, мовними, статусними.

За будь яких джерел, соцiальнi межi мають двi функцiї. По-перше, вони запобiгають вiд проникнення усередину групи людей iззовнi, по-друге, вони утримують членiв групи всерединi неї (iнодi так щільно, що члени групи навiть не думають про iншi можливостi соцiальної взаємодiї).

Експеримент Музефера Шерiфа та його помiчникiв у 1966 р. показав, як ситуацiя конкуренцiї поглиблює усвiдомлення меж групи належностi та посилює антагонiзм до стороннiх груп. Хлопчики iз здорових, соцiально забезпечених та стабiльних родин середнього класу у лiтньому таборi вiдпочинку були подiленi на двi групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) – це органiзацiя життя кожної групи окремо (вироблення подiлу функцiй, лiдерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (2-й тиждень) – це конкурентнi контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подiбне). Почалася ця фаза з проявiв спортивниого духу, але це швидко змiнилося посиленням негативних ставлень, „вiйною недоїдків” у їдальнi, спалюванням чужих прапорiв й т.iн. У цiй фазi обидвi групи хлопчикiв мали вигляд хулiганських компанiй.

Третя фаза планувалася як iнтеграцiйна – були органiзованi умови для спiлкування – їжа за спiльними столами членiв рiзних груп, спiльне вiдвiдування кiнозалу й т. iн. Але це призвело лише до загострення конфлiкту.

Четверта фаза складалася зі створення таких особливих ситуацiй, якi вимагали вiд обох груп взаємодiї. Наприклад, була органiзована така аварiя водопроводу, що викликала необхiднiсть спiльної роботи, щоб вiдновити постачання у табор води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливi. Якщо конкуренцiя посилювала вiдмежування груп, спiльна мета та спiльна робота навчали їх взаємної доброзичливостi та спiвробiтництву. Дослідники Блейк та Маутон у 1979 р. отримали аналогiчнi результати на групах дорослих.

Референтна група.

Дуже важливим є розрізнення груп належності та референтної групи, яка може бути, а може й не бути групою належності.

Референтна група – це реальна чи віртуальна соціальна група, яка є еталоном при оцінках і рішеннях людини.

Референтна група виконує декiлька функцiй.

По-перше, вона може виконувати нормативну функцiю. Той, хто бажає належити до певної групи, той приймає цiнностi i норми групи, культивує її стиль життя, її полiтичнi уподобання, музичнi смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотикiв i таке iнше.

По-друге, референтна група може виконувати порiвняльну функцiю. Це вiдбувається тодi, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як „систему координат” для оцiнки своєї поведiнки, для виправдання або засудження своєї зовнiшностi, своїх здiбностей, свого здоров'я, рiвня життя i такого iншого.

По-третє, референтна група може виконувати асоцiативну функцiю. Мається на увазi така ситуацiя, коли через iдентифiкацiю себе з групою людина може ніби „запозичати” статус групи й „грiтися” у вiддзеркаленнi її слави. Добре вiдомий приклад цього явища – „фани” спортивних команд.

Отже, зіставляючи свій стиль життя з вимогами референтної групи, особистість намагається внести до нього корективи, що наближають реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальній адаптації, даючи людині можливість одержати готові зразки поведінки, вироблені та апробовані тими чи іншими групами.

Досить вiдомi приклади психологiчної iдентифiкацiї не з групою належностi – це революцiонери з вищого свiту; прихильники релiгiї, носiїв якої немає поблизу; колаборанти, що спiвпрацюють із ворогом; асимiльованi емiгранти.

Коли група належностi людини не спiвпадає з її референтною групою, вона може вiдчувати вiдносну депривацію – незадоволеність, пов'язана з розривом мiж тим, що людина має і тим, що, як людина вважає, вона повинна була б мати. Вiдчуття вiдносної депривацiї часто сприяє соцiальному відчуженню i створює передумови колективних дiй та революцiйних соцiальних рухiв. Тому поняття референтної групи дає один з ключiв до розумiння багатьох процесiв соцiальних змiн.

Треба також зауважити, що для людини можуть iснувати не тiльки позитивнi референтнi групи. Часто люди мають також негативнi референтнi групи. Це тi соцiальнi групи, вiд яких людина себе вiдокремлює, по відношенню до яких вона підкреслює відмінність своєї групи. Наприклад, для полiтичних емiгрантiв негативною референтною групою найчастiше є правлячи кола їх країн. Американськi соцiологи показали це у дослiдженнях кубинської полiтичної емiграцiї. Вони показали також, що для такої спiльноти негативна референтна група стає фактором соцiальної солiдарностi, iнструментом, за допомогою якого ця спiльнота пiдтримує свою єднiсть, зв'язки мiж її членами.

Під час Другої світової війни Семюел Стауфер виконав класичне дослідження динаміки референтної групи. Дослідники просили солдатів оцінити свої шанси або будь-якого іншого солдата отримати підвищення у підрозділі. Припускалося, що найбільший оптимізм виявиться у солдатів, зайнятих на господарських посадах, оскільки там підвищення були частими. Втім дослідження виявило прямо протилежне: найбільш позитивно свої шанси на підвищення оцінювали солдати з підрозділів із низьким процентом підвищень.

Ключом до розуміння таких результатів виявилися групи, на які рівнялися солдати, оцінюючи себе. Те, хто були з підрозділів, де підвищення відбувалися нечасто, бачили людей, які також не просунулися. Відповідно, хоча вони не отримали підвищення самі, його не домоглися й інші, а тому перші не відчували себе скривдженими. Водночас, перед очима солдат із тих підрозділів, де відмічався високий процент підвищень, стояли ті, хто піднімався по кар’єрній драбині скоріше, ніж вони. У такому випадку навіть ті, хто отримали підвищення, вважали, що їх обійшли.

Отже, судження про себе самих ми виносимо не в ізоляції. При цьому ми порівнюємо себе не з першими ліпшими. У нас формується суб’єктивне відчуття свого благополуччя, коли ми зіставляємо себе з конкретними референтними групами.

Розмір групи.

Розмір соціальної групи відіграє важливу роль у характері взаємодії її членів. Це питання докладно висвітлено у працях Георга Зіммеля. Чим менша група – тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися. Дві людини утворюють один зв’язок, відповідно, три – три, чотири – шість, п’ять – десять, шість – п’ятнадцять, сім – двадцять один. Збільшення кількості групи на одного помножує число взаємозв’язків набагато скоріше. Тому, коли в бесіді навколо однієї теми приймає участь понад шести людей, група починає ділитися.

Взагалі більшість випадків людського спілкування – це спілкування віч-на-віч. Соціолог Джон Джеймс у 1951 р. разом із своїми студентами дослідили 745 випадків неформального спілкування: між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах, покупцями у магазинах, а також 1458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Виявилося, що 71% випадків, – як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях – взаємодіяли тільки двоє; у 19% – троє; у 6% – четверо; і тільки у 4% взаємодіяли п'ятеро та більш осіб.

Соціальна група з двох членів називається діадою. У діаді соціальна взаємодія буває інтенсивніше, тому що жодному із її членів не потрібно ділити увагу іншого з іншими. Приклади діади являють собою відносини між матір'ю і дитиною, між чоловіком і дружиною, між друзями, між закоханими. Втім, подібно до стільця з двома ніжками, діади нестійкі У діадах впливовішу роль ніж у більших групах – відіграють емоції та почуття. Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв'язок: якщо один із них розчаровується – взаємовідносини руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Тому, оскільки стійкість шлюбу важлива для суспільства, така діада підтримується правовими, економічними і навіть релігійними важелями.

Приєднання до групи третього учасника – утворення тріади – докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме – стають можливими коаліції – об'єднання двох проти третього. За таких умов одна особа може набути роль „третього зайвого” або „аутсайдера”. Однак, за інших обставин, третій може набути роль „посередника” і виконувати функцію між двома іншими.

Коли чисельність груп перевищує три особи, вони стають стійкішими. Водночас процес розростання веде до того, що скорочується інтенсивне особисте спілкування, яке можливе лише в малих групах. Тому великі групи засновуються скоріше на формальних правилах і настановах.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це: яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, – скільки осіб вона має включати в ідеалі? Дослідження, проведені з малими групами дають підстави вважати, що найкращій розмір – п'ять осіб. За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоймовірне – тут непарна кількість членів. Далі, через те, що група може розколюватися на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не означає обов'язково ізоляції однієї особи – як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко змінювати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без необхідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п'яти осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу для почуттів і потреб один одного.

Мережі.

Мережа – це павутиння слабких соціальних зв’язків. Вона нагадує „розпливчату” групу, яка складається з людей, які вступають одна з одною у випадковий контакт, але у яких немає відчуття меж і приналежності. Мережі поширюються на великі відстані і охоплюють маси людей. Деякі мережі близькі до того, щоб стати групами. Наприклад, інститутські друзі, які підтримують зв’язок після закінчення навчання за допомогою електронної пошти і телефонного зв’язку. Здебільшого мережі включають людей, про яких ми знаємо або які знають нас, але з ким ми спілкуємося зрідка.

Мережеві зв’язки дозволяють відчути, що ми живемо у маленькому світі. У своєму експерименті Стенлі Мілгрем (1967) вручав людям у Канзасі і Небрасці листи, які призначалися деяким людям у Бостоні, яких перші не знали. Адрес не було і учасникам доручали відправити листи іншим людям, їх особистим знайомим, які могли б знайти адресатів. С. Мілгрем вияснив, що листи доходили до потрібної людини по ланцюжку, який складався в середньому з 6 суб’єктів. Цей результат привів дослідника до висновку, що всі люди знаходяться один від одного „на шість ступенів розділення”.

Попри те, що самі мережеві зв’язки слабкі, вони можуть бути потужним ресурсом. Для іммігрантів, які намагаються обжитися в новій громаді; ділових людей, які прагнуть розширити свою діяльність; або для людини, яка шукає роботу, ті, кого вони знають, часто виявляються не менш важливими, ніж те, що вони знають. Як правило, найширші соціальні мережі включають молодих людей з хорошою освітою, які проживають у великих містах.

Нова інформаційна технологія породила всесвітню мережу величезних розмірів, – Інтернет. Нині він об’єднує понад 1 млрд. людей у всьому світі. За допомогою пошукових систем людина може знайти будь-яку інформацію; за допомогою електронної пошти – листуватися; за допомогою соціальних мереж – спілкуватися в групах. Крім цього, Інтернет відкриває багато інших можливостей.