4.Типи екосистем.

Основними типами екосистем є біоми, які відрізняються один від одного характером рослинності, наприклад,

пустелі , які мають 2 підтипи:

• пустелі тропіків,

• пустелі помірного клімату;

луки, які мають такі підтипи:

- тропічна савана,

• луки помірного поясу (прерія, степ),

• високотравні,

• низькотравні,

• полярні (арктична та альпійська тундра);

ліси, які мають такі підтипи:

• тропічні вологі,

• тропічні сухі,

• листяні помірного поясу,

• бореальний ліс (тайга),

• інші.

Водні екосистеми

Прісноводні екосистеми:

• сьльнозволожені землі,

• озера,

• ріки,

• штучні водосховища;

Солені або морські екосистеми:

• естуарії,

• прибережні зволожені зони,

• коралові рифи,

• континентальні схили тощо.

Фактори, які впливають на життя екосистем

1.Фізичні : діапазон температур, характер геофізичного поля, дощі, висота над поверхнею землі, вітер, тип грунту, кількість світла, кількість завислого матеріалу у водних середовищах, вогонь.

2.Хімічні : солоність води. концентрація живильних речовин, розчинених у поверхневих водах та опадах, природні й штучні токсини, розчинні у воді, ступінь насиченості води киснем.

3.Природні катастрофічні : пожежі, повені, засухи, епідемії. землетруси.

4.Природні поступові : еміграція і іміграція видів, кліматичні зміни. пристосування й еволюція видів, сукцесія.

5.Антропогенні, соціально-економічні : значний вилов риби, браконьєрство, надінтенсивний туризм, розведення екзотичних видів, несумісна рекреаційна діяльність, пожежі, інфекції тощо.

Дослідженнями українських вчених М.Голубця та Й.Царика (1991р.) встановлено такі особливості екосистем: кожна жива система є саморегульованою, має свою програму розвитку і здатна фіксувати в пам”яті всі позитивні і негативні зовнішні впливи на стан її функціонування та розвитку. Система може вибирати таку форму реакції на зовнішні впливи (“збурення”), яка забезпечує їй найефективніший варіант захисту від “збурювальної” дії екологічного фактора.

Саморегуляція екосистем відбувається завдяки стабільності і стійкості.

Стабільність екосистеми – це закладена в її генетичній програмі здатність протягом усього періоду існування реалізувати в мінливих умовах зовнішнього середовища свою життєву програму розвитку. Стабільність – це сума різноманітних стійкостей у часі.

Стійкість живої системи – це її здатність завдяки внутрішнім механізмам захисту протистояти зовнішнім негативним впливам і адаптуватися до них без істотних змін.

Стабільність і стійкість – це узагальнена властивість живої системи, що нормально функціонує в конкретних умовах, і окрема властивість живої системи, яка характеризує її здатність протистояти її дії негативних екологічних факторів.

5. Сукцесії

Послідовний перехід одного біоценозу до іншого в просторі або в часі, що супроводжується зміною станів і властивостей всіх його компонентів називається сукцесією.

Цей перехід виникає на одній і тій же території (біотопі) і може виникати як під впливом природних факторів, так і під впливом людини. Тому розрізняють декілька форм сукцесій:

• антропогенна;

• пірогенна;

• катастрофічна тощо.

Антропогенна сукцесія – це послідовна зміна біоценозів, що поступово виникає на одному і тому ж біотопі під впливом господарської діяльності людини, її прямим або безпосереднім впливом на екосистему ( наприклад, вирубки, загазованість атмосфери тощо).

Пірогенна сукцесія – це зміна біоценозів від пожеж, що виникають поза залежністю від причини: природної чи з вини людини.

Катастрофічна сукцесія – це сукцесія, що проходить внаслідок якихось катастрофічних для екосистеми, природних чи антропогенних факторів: вітрова ерозія, повінь, масове розмноження шкідників тощо.