4. Роль людського фактора в розвитку біосфери

Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери і людства. Вернадський у своїх працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце і роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу до ноосфери.

Однією з ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи і є її частиною. Ця єдність обумовлена, перш за все, функціональною нерозривністю навколишнього середовища і людини. Людство саме по собі є природнім явищем і, звісно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, але й на способі мислення.

Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотній зв”язок. Причому він не є поверхневим, який відображає фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він більш глибокий. Про це свідчить той факт, що в останній час помітно активізувалися планетарні геологічні сили. “… ми все

більше і яскравіше бачимо в дії геологічні сили, що нас оточують. Це співпало, навряд чи випадково, з проникненням у наукову свідомість твердження про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери – ноосфери – і є однією з форм її вираження. Воно пов”язане, насамперед, з уточненням природничої наукової роботи і думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє важливу роль.”¹ Так, за останній час різко змінюється відображення живих речовин в оточуючому середовищі. Завдяки цьому процес еволюції переноситься до області мінералів. Різко змінюються грунти, води і повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася у геологічний процес, так як в процесі еволюції з”явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: “Еволюція видів переходить до еволюції біосфери.”¹

Тут можна зробити висновок про те, що геологічною силою є зовсім не Homo Sapiens, а її розум, наукова думка соціального людства. В “Философских мыслях натуралиста” Вернадський писав: “ Ми якраз переживаємо її яскраве входження до геологічної історії планети. За останні тисячоліття спостерігається інтенсивний ріст впливу однієї видової живої речовини – цивілізованого людства – на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить до нового стану – ноосфери."²

Ми є спостерігачами і виконавцями глибоких змін біосфери. Причому перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою засобом організованої праці навряд чи є стихійним процесом. Корені цього лежать в самій природі і були закладені ще мільйони років тому назад в ході еволюції. “Людина … складає неминучий прояв великого природного процесу , який закономірно триває протягом , принаймні, двох мільярдів років.”³

Звідси можна зробити висновок, що висловлювання про самознищення людства , про крах цивілізації не мають під собою підстав. Ми стоїмо на порозі революційних змін в навколишньому середовищі: біосфера засобом переробки науковою думкою переходить до нового еволюційного стану – ноосфери.

Заселяючи всі куточки нашої планети, опираючись на організовану наукову думку і на її породження, техніку, людина створила в біосфері нову біогенну силу, яка підтримує розмноження і дальше заселення різних частин біосфери. Причому , разом з розширенням області проживання , людство починає представляти себе як все більш згуртовану масу, так як засоби зв”язку, які дедалі більше розвиваються , - засоби передачі думки охоплюють всю планету.

“Цей процес – повного заселення біосфери людиною – обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов”язаний з швидкістю стосунків, з успіхами техніки, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення всюди на планеті.”⁴

При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона є жителем планети і може і повинна мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім”ї, роду, держав , але і в планетному аспекті. Вона, як і все живе, може мислити і діяти в планетному аспекті тільки в області життя – в біосфері, у визначеній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов”язана і піти з якої не може. ЇЇ існування і є її функцією. ХХ століття характерне тим, що будь-які події, які проходять на планеті , зв”язуються в одне ціле.

Таким чином:

• Людина, як і всі живі організми, як і будь-яка жива речовина є визначеною функцією біосфери у визначеному просторі-часі;

• Людина у всіх її проявах являє собою частину біосфери;

• Прорив наукової думки підготовлений всім минулим біосфери і має еволюційні корені. Ноосфера – це біосфера, перетворена науковою думкою.

Вернадський передбачив неминучість ноосфери. З точки зору ноосферного підходу по-іншому бачаться і сучасні больові точки розвитку світової цивілізації. Варварське ставлення до біосфери, загроза світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення – все це повинно мати перехідне значення.