7. Загально наукові теоретичні методи: абстрагування, аксіоматичний метод, метод гіпотези.

1. Абстрагування

• В процесі абстрагування відбувається відхід від конкретних об’єктів, які чуттєво сприймаються, до абстрактного “мисленнєвого” придставлення про них.

• Перехід від чуттєвого до абстрактного завжди пов’язаний зі спрощенням дійсності.

В програмуванні, абстрагування — спосіб та метод відокремлення деталей з метою отримання можливості зосередитись на найважливіших особливостях об'єкта. Грубо кажучи, в програмуванні, абстрагування може бути або керування, або даних. Абстрагування керування є абстрагуванням від деталей дій, а абстрагування даних є абстрагуванням структур даних. Наприклад, абстрагування керування в структурному програмуванні полягає у використанні підпрограм та визначених керівних конструкцій. Абстрагування даних дозволяє обробляти одиниці даних у змістовний спосіб. Наприклад, абстрагування є основною мотивацією створення типів даних. Об'єктно-орієнтоване програмування може розглядатись як спроба абстрагувати як керування так і дані.

2. Аксіоматичний метод

• При аксіоматичному виведенні теоретичного знання спочатку задається набір вихідних положень, які не потребують доведень, а далі за визначеними правилами будуються виведення.

• Аксіоми – це твердження, доведення істинності яких непотрібне.

Аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, при якому в основу теорії кладуться деякі вихідні положення, що їх називають аксіомами теорії, а всі інші положення теорії випливають як логічні наслідки аксіом. Більшість напрямків сучасної математики, теоретична механіка, ряд розділів фізики побудовані на основі аксіоматичного методу. В математиці аксіоматичний метод дає можливість створення закінчених, логічнозавершиних наукових теорій. Не менше значення має й те, що математична теорія, побудована аксіоматично, часто знаходить застосування в інших науках.

3. Метод гіпотези

Класичний метод гіпотез (рос. классический метод гипотез, англ. classic hypotheses method, нім. klassische Hypothesenmethode f – у широкому розумінні К.м.г. – один із загальних підходів до розкриття внутрішніх законів спостережуваних явищ, побудови їхньої теорії.

При користуванні цим методом наукове розуміння досліджуваного об’єкта досягається побудовою відповідної йому моделі на основі припущень про внутрішню структуру об’єкта і форми зв’язків між його елементами. Таким чином, спостережувані явища розглядаються як результат дії цілком визначеного механізму причинно-наслідкових зв’язків.

Емпіричною базою методу гіпотез є результати відомих спеціальних та технологічних досліджень розглядуваного процесу. Цей метод передбачає розгляд фізичних процесів (субпроцесів) за схемою: вихідна експериментальна основа - формування наукового припущення (гіпотези) - виведення наслідків з цього припущення – перевірка наслідків (висновків) дослідами або шляхом порівняння їх з існуючими даними, доведеними положеннями.

Підтверджені припущення складають наукові положення розглядуваного процесу.

• 1-а стадія. Ознайомлення з емпіричним матеріалом, який потрібно теоретично пояснити.

• 2-а стадія. Висунення здогадки про причини та закономірності даних явищ.

• 3-а стадія. Оцінка серйозності здогадки та відбір з множини здогадок найбільш ймовірної.

• 4-а стадія. Розгортання висунутої здогадки та та дедуктивне виведення з неї наслідків, які можна емпірично перевірити.

• 5-а стадія. Експериментальна перевірка виведених із гіпотези наслідків.

• Всі спроби побудувати ефективну логіку підтвердження та заперечення теоретичних пояснювальних гіпотез поки не увінчалися успіхом.

8. Загально наукові емпірико-теоретичні методи: аналіз та синтез, індукція та дедукція, аналогія та моделювання.\

Аналіз – розділення об’єкта (мисленно чи реально) на складові частини з метою їх окремого вивчення. Аналіз (від грец. розклад) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

Синтез. В процесі синтезу відбувається з’єднання складових частин об’єкта, розділених в результаті аналізу. Синтез не означає простого механічного з’єднання роз’єднаних елементів в єдину систему. Синтез — процесс (как правило — целенаправленный) соединения или объединения ранее разрозненных вещей или понятий в целое или набор. Термин происходит от греч. — совмещение, помещение вместе (с, вместе и положение, место). Синтез есть способ собрать целое из функциональных частей как антипод анализа - способа разобрать целое на функциональные части. Возможен синтез решений. В кибернетике процесс синтеза тесно связан с процессом предшествующего анализа. Синтез — инжиниринговое построение сложных систем из предварительно подготовленных блоков или модулей разных типов. Низкоуровневое, глубокое структурное объединение компонентов разных типов. В дополнении к анализу, метод синтеза позволяет получить представления о связях и потоках между составляющими объекта исследования.

Індукція – формальне логічне мисленнєве виведення, яке приводить до отримання загального висновку на основі конкретних посилань.

Індукція — 1) метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового або й загального; 2) вид опосередкованого умовиводу, в якому з одиничних суджень-засновків виводять часткове або й загальне судження-висновок.

Це рух мислення від конкретного до загального.

Наукова індукція може реалізовуватися у вигляді наступних методів:

1. Метод єдиної схожості.

2. Метод єдиної відмінності.

3. Поєднаний метод схожості та відмінності.

4. Метод супутніх змін.

5. Метод залишків.

Дедукція – отримання конкретних висновків на основі знання деяких загальних положень. Це рух мислення від загального до конкретного.

Дедукція — процес виведення висновку, що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні та висновок на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель. Процес виведення дедуктивно вірний тоді і лише тоді, коли з точки зору логіки за умови вірності вихідних припущень висновки також вірні; або, логічно неможливі хибні висновки за вірних припущень.