- •1. Особливості виникнення держави у франків
- •2. Суспільний лад. Реформа Карла Мартелла
- •3. Державний устрій. Верденський договір 843 р. І розпад франкської держави
- •4. Джерела права. Салічна правда
- •Держава і право феодальної Франції (Частина 1)
- •1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості
- •2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (xіv – XV ст.)
- •1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості
- •2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (xіv – XV ст.)
- •3. Абсолютна монархія. Державний устрій в період аб-солютизму. Реформи Рішельє та Людовіка xіv
- •4. Джерела та характерні риси права
- •3. Абсолютна монархія. Державний устрій в період аб-солютизму. Реформи Рішельє та Людовіка xіv
- •4. Джерела та характерні риси права
- •Дepжaвa і пpaвo фeoдaльнoї Англії (Частина 1)
- •1. Poзвuтoк фeoдaльнux віднocuн в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькux дepжaв
- •2. Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплuв нa суспільнuй і дepжaвнuй ycmpій Aнглії в xі – xіі cm. Peфopмu Генріха іі. Beлuкa Xapmія вoльнocmeй 1215 p.
- •3. Утвopeння cmaнoвo-пpeдcmaвнuцькoї мoнapxії. Держaвнuй ycmpій
- •1. Poзвuтoк фeoдaльнux віднocuн в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькux дepжaв
- •2. Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплuв нa суспільнuй і дepжaвнuй ycmpій Aнглії в xі – xіі cm. Peфopмu Генріха іі. Beлuкa Xapmія вoльнocmeй 1215 p.
- •3. Утвopeння cmaнoвo-пpeдcmaвнuцькoї мoнapxії. Держaвнuй ycmpій
- •4. Buнuкнeння і ocoблuвocmі aнглійcькoгo aбcoлюmuзмy. Змінu в cycпільнoмy лaді ma дepжaвнuй ycmpій
- •5. Xapaкmepні ocoблuвocmі джepeл пpaвa. Cyдoвuй пpeцeдeнт
- •4. Buнuкнeння і ocoблuвocmі aнглійcькoгo aбcoлюmuзмy. Змінu в cycпільнoмy лaді ma дepжaвнuй ycmpій
- •5. Xapaкmepні ocoблuвocmі джepeл пpaвa. Cyдoвuй пpeцeдeнт
- •Держава і право феодальної Німеччини
- •1. Утворення і розвиток феодальної держави в X – xіі ст.
- •2. Виникнення та особливості станово-представницької монархії
- •3. Становлення князівського абсолютизму
- •4. Особливості розвитку феодального права в Німеччині
- •Арабський Халіфат
- •1. Особливості становлення класового суспільства і держави в арабів
- •2. Суспільний лад
- •3. Організація держави і влади. Суд
- •4. Джерела права
- •Держава і право західних і південних слов’ян
- •1. Виникнення і розвиток феодальної держави в Польщі
- •2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії
- •3. Особливості виникнення і розвитку феодальної держави у Болгарії
- •4. Виникнення і розвиток феодальної держави у Сербії
- •Держава і право феодальної Росії
- •1. Виникнення держави і її розвиток
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад станово-представницької монархії
- •4. Становлення абсолютної монархії і її особливості
- •5. Джерела права
2. Суспільний лад
Суспільний устрій халіфату мав специфічні особливості, що зближували його із старосхідною деспотією. Так, уся земля вважалась власністю держави. У Корані зазначається: “Іс-тинно земля у владі Бога”. Було кілька категорій земель: свя-щенні (місця, де жив пророк), вакф (виділялись для шкіл, бо-гаділень, мусульманських релігійних установ), ікта (давалась халіфом за службу), мульх (приватновласницькі). Були також общинні землі.
У Мецці та її околицях, де були святині мусульманської релігії (земля Хіджас), під страхом смертної кари не дозволялось з’являтись іновірцям, заборонялось знищувати тварин і рослини.
Правовий стан земель ікта багато у чому нагадував бенефіцій. Різниця полягала в тому, що за їх користування стягували податок у скарбницю. Володар ікти міг розпоряджатись ділянкою аж до продажу. Конфіскація ікти була можливою лише за особливо небезпечний злочин.
Вакф перебував у користуванні мусульманського духовенства (мечеті, школи, лікарні, богодільні). З цих земель ні-якої податі не брали. Багато хто з власників ікти, щоб не слу-жити халіфові і не платити податі, укладали угоду про дару-вання своїх ділянок духовенству, зберігаючи при цьому за собою право одержувати доходи з цих ділянок.
З селян, які проживали на державній землі, стягували земельний податок-ренту (харадж). Його збір супроводжувався масовими зловживаннями чиновництва. Використовуючи невідповідність офіційного мусульманського календаря астрономічному та неписемність населення, вони декілька разів збирали одні й ті ж податки з метою особистого збагачення. Процвітало хабарництво.
Панівну верхівку суспільства становили рабовласники й феодали: халіф з чисельними родичами, чиновники, місцева знать, начальники війська, духовенство, великі землевласники. Пригноблені стани – раби, селяни, дрібні ремісники, бедуїни, що розорились. Майно тих, хто кочував по пустелі, і до, і після прийняття ісламу часто складалось з намету та верблюда.
Особливістю арабського феодального суспільства було те, що в ньому не виник становий устрій, який панував у європейських країнах. Права і привілеї феодалів не були регламе-нтовані у мусульманському праві. Тільки нащадки Мухамме-да – шейхи і сеїди – вирізнялись із загальної маси мусульман і користувались деякими привілеями, наприклад, вони носили чалму зеленого кольору (її носили й ті, хто здійснив палом-ництво до Мекки).
Іншою особливістю арабського феодального суспільства була різниця у правах між мусульманами і немусульманами. Той, хто прийняв іслам, як правило, звільнявся від сплати по-душної податі, платив менше мито за товари, мав інші привілеї. Ті, хто сповідував релігію “одкровення” (іудеї, християни), називались зімміями і відокремлювались законом як від му-сульман, так і від язичників. Вони користувались автономією, своїми цивільно-процесуальними звичаями, управляли ними старійшини. Але за злочин несли відповідальність за шаріатом.
Зімміям заборонялося брати шлюб з мусульманами, мати рабів-мусульман. Вони повинні були носити особливий одяг, щоб відрізнятися від мусульман.
Зіммії були обмежені у виборі місця проживання, професії, у пересуванні; не могли їздити на конях, а тільки на мулах або віслюках. Навіть раб-мусульманин за правовим становищем стояв вище від вільного християнина, єврея.
Важливу роль у суспільному житті халіфату відігравала купецька верхівка міст. Проте в містах було відсутнє розвинуте ремісниче виробництво, орієнтоване на внутрішній ри-нок, корпоративний лад і самоуправління. Повне підкорення арабського міста державному апарату було наслідком сильної центральної влади.
Зберігалось рабство, яке значно затримало розвиток феодальних відносин. Раби, згідно закону, не були суб’єктами права. Проте за дозволом своїх панів вони могли займатися ремеслом і торгівлею, а отже, укладати угоди з вільними людьми.
У VІІІ – X ст. феодальні відносини утверджуються в со-ціально-економічній структурі Арабського халіфату. Рабство було малопродуктивним, і мусульманська релігія не перешкоджала відпускати рабів на волю або перетворювати на кріпаків.
Рівень розвитку феодалізму в окремих регіонах Халіфа-ту не був однаковим. Він знаходився в прямій залежності від рівня соціально-економічного розвитку певної території до її завоювання. Якщо у Сирії, Іраку, Єгипті феодалізм панував в усіх сферах суспільного життя, то на більшій частині Аравії зберігались значні пережитки родоплемінного ладу.