Громадська думка як термін

Термін «громадська думка» (public opinion) походить з часів античності. Греки та римляни вживали вислів «consensual populi” («згода людей»), який пізніше стали використовувати в юридичному значення, але тоді він активно застосовувався у своєму справжньому політичному контексті. Протягом Середніх віків прислів’я «Vox populi, vox Dei” («Глас народу, глас Божий») було загальновживаним у філософських творах. Пізніше і Макіавеллі у свої «Дискурсах» порівняв голос людини з голосом Бога. Потім термін «Громадська думка» з’явився в Англії у XVI ст.., а з XVII ст. він стає загальновживаним.

Фактично поняття «громадська думка» в контексті участі громадськості у створенні, контролі, виконанні й критиці державної політики було введено у лексикон Західної Європи Жан Жаком Руссо напередодні Французької революції.

Процеси, що визначають саме перетворення громадської думки іщ простого судження мас, яке має силу лише на обмежених рамках існування тих або інших спільнот, у політичний інститут суспільства в цілому стають особливо значними протягом останніх десятиліть. В основі зазначених процесів відкритий К. Марксом закон історії (сформульований у роботі «Святе сімейство», 1844 р.), відповідно до якого разом із масштабністю історичної дії буде зростати кількість людей, справою яких є ця дія.

У філософії демократії існує погляд на громадську думку в демократії, відповідно до якого:

1. громадськість є зацікавленою у державній політиці;

2. громадськість є поінформованою;

3. відбувається обговорювання та досягнення раціональних висновків;

4. раціонально обумовлені індивідуальні думки оприлюднюються та реалізуються у вигляді соціальних норм;

5. громадськість, дійшовши певного висновку, робитиме свою волю відомою як під час опитувань, так і іншими засобами:

6. громадськість буде, принаймні, погляди більшості втілювати в закон;

7. безперервний нагляд та постійна критика гарантуватимуть досягнення свідомої громадської думки, а тому державна політика виявляється заснованою на принципах соціальної етики та правосуддя.

Політична роль громадської думки в сучасному суспільстві визначається здатністю людей впливати на державну політику. О.Дмитренко та І. Панарін зазначають, що:

• у зв’язку з формуванням наприкінці ХХ ст.. загальноосвітнього інформаційного простору неухильно зростає роль громадської думки яка на сьогодні вважається потужним фактором управління, виховання та регулювання поведінки людей;

• існує залежність: чим більше інформації отримує населення тієї чи іншої країни, тим вагомішою є роль, яку відіграє громадська думка і навпаки;

• громадська думка є певним показником розвитку демократичності суспільства. Чим більше влада співпрацює з народом, тим вона більш демократична;

• громадська думка при належній освіченості, інформативності мас з певного політичного питання може виступати як компетентний та повноцінний партнер управлінських органів.

Питання компетентності громадської думки є суперечливим як у теоретичному вимірі, так і в практиці державного управління. Зокрема, дилема, як обрати Президента Європейської Комісії (шляхом всенародних виборів чи голосування членів Європейського парламенту та ради) була у розробці інституціонального проекту Євросоюзу та стала важливою темою при вирішенні цієї проблеми висувались два аргументи проти вивчення відповідної громадської думки:

по-перше, зазначалось, що громадянам бракує знань для здійснення свідомого вибору, яким шляхом обирати Президента Єврокомісії, а тому й неможливо буде отримати користь від таких досліджень;

по-друге, переконували, що громадяни за будь-яких умов оберуть можливість прямого голосування.

Отже, сприйняття громадської думки як некомпетентної, нездатної до виважених дії не втрачає актуальності й сьогодні, навіть у такій поважній міжнародній структурі, як Європейський Союз.

Якщо звернутися до напрацювань стосовно громадської думки у соціальній психології, то з’ясовується, що грунтовних досліджень обмаль; частіше проблему вивчають соціологи. Саме тому виникає необхідність проаналізувати окремі праці у цій галузі.

Громадська думка, вважає соціолог Б. Грушин, є особливим, окремим випадком масової свідомості. При цьому суб’єктів – носіїв масової свідомості вчений розглядає як представників особливого роду людських спільнот: мас, які не збігаються ні з людством загалом, ні з тим чи іншим суспільством в цілому, ні з соціальними групами. Ця свідомість не тільки несе на собі відбиток соціально-економічних, культурних, політичних та інших характеристик відповідного суспільства, але й має здатність змінюватися відповідно до історичних змін у ньому. Б. Грушин кваліфікує масову свідомість як її особливий випадок, який реалізується у масі індивідуальних свідомостей, але не збігається з кожною з них окремо, з індивідуальною свідомістю як такою.

Більшість дослідників сходиться на тому, що суб’єктами суспільної свідомості є різні спільноти індивідів, починаючи з певних соціальних груп чи суспільства в цілому і закінчуючи людством узагалі. Водночас деякі вчені вважають, що до розряду власне суспільної можна віднести сукупну свідомість далеко не кожної соціальної спільноти. Виходячи з цього, носієм суспільної свідомості є, на їхню думку, лише суспільство загалом, а також найбільші соціальні групи. Інші дослідники у суспільній свідомості вбачають свідомість будь-якої соціальної спільноти незалежно від її характеру та розмірів. Тобто будь-яка соціальна спільнота може бути носієм суспільної свідомості, починаючи з людства в цілому і закінчуючи групою людей, що грає у доміно чи шахи. Різні точки зору на проблему загострюють питання, пов’язані з типами соціальних спільнот і типами соціальної свідомості, що їм відповідає.

Стосовно форм прояву громадської думки, то вони такі: оцінка, скарга, порада, схвалення, побажання, незадоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест. Важлива риса громадської думки – розгляд будь-якої події, явища, що відбувається у суспільстві, з точки зору схвалення чи осуду, тобто з точки зору оцінки. Отже, відтворення дійсності у громадській думці носить переважно оцінний характер.

В громадській думці оцінювання дійсності відтворює позицію певних груп і прошарків суспільства. Однак тут немає автоматизму, позаяк на формування і вираження думок, окрім групових інтересів, суттєво впливають інші чинники: ступінь усвідомлення окремими членами суспільства групових інтересів, рівень поінформованості населення, діяльність органів управління з вивчення та використання громадської думки тощо. Соціальна оцінка, яка виражає схвалення чи осуд, складається на основі елементів знання. Вони виступають у формі інформованості людей, тобто наявності у них певної сукупності даних, уявлень про різні явища дійсності.

Окрім елементів раціонального знання до структури громадської думки входять уявлення, тобто узагальнений вигляд багатьох чуттєвих вражень, котрі виникають часто в результаті роботи уяви. При цьому важливо підкреслити, що фрагментарність уявлень може і дезорієнтувати громадську думку. Вона тісно пов’язана з поведінкою, позаяк важлива її особливість – спрямованість на практичні дії. Елементом, котрий орієнтує людей на прояв їхньої думки в поведінкових актах, є установка. Вона пов’язана з оцінкою ситуації і з готовністю людини діяти відповідно до наявної оцінки і соціального стереотипу. З великої кількості установок громадська думка найтісніше пов’язана з фіксованими соціальними установками, які репрезентують загальні орієнтації індивіда стосовно соціальних об’єктів.

Громадська думка тісно пов’язана з суспільними настроями, які формуються у групах і під якими розуміють переважаючий стан почуттів тих чи інших соціальних груп у певний період. Разом із настроєм вона утворює умонастрій. Суспільний настрій є найбільш значущою силою, яка спонукує людей до діяльності, визначає поведінку різних спільнот. Суспільний настрій характеризується певною предметною спрямованістю (політичний, естетичний тощо), характером та рівнем емоційного напруження (апатія, депресія, піднесення і т. д.).

Вплива засобів масової інформації на формування громадської думки

Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підмінюючи ні однієї із форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка з допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоплення чи зневаги, акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх учинків сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки. Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. Тоталітарні режими не рахуються з громадською думкою. У демократичному суспільстві управління соціальними процесами передбачає вивчення та вплив засобів масової інформації саме на громадську думку. Тому засоби масової інформації стають важливим компонентом демократичних форм управління соціальними процесами.

Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади та стає важливим механізмом прийняття політичних рішень на всіх рівнях. Оскільки вона виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу. Саме боротьбу за громадську Думку і вважають складовою частиною політичного процесу.

Як елемент функціонування політичних систем громадська думка є постійно діючим фактором управління, за допомогою якого виконується декілька впливових функцій, а саме: експресивно-контрольна, яка визначає політичну позицію тих або інших спільностей; консультативна дає поради щодо пошуку оптимальних політичних дій; директивна виносить рішення по тих або інших питаннях, регулює поведінку індивідів, спільностей і установ, підтримує або відкидає ті чи інші уявлення, цінності і норми.

Для того, щоб ці функції були реалізовані, повинен бути гарантований вплив громадської думки на функціонування політичної системи. Визначається громадська думка дією багатьох факторів: складом тих спільностей, що висловлюють свої думки; ступенем збігу інтересів верств і груп, які входять до них; характером питань, що обговорюються. Сам же процес формування і функціонування громадської думки може проходити стихійно.

Громадська думка буває моністичною, плюралістичною і одностайною. Вона може виступати правильним, реалістичним або хибним, ілюзорним уявленням щодо дійсності. Нинішній стан громадської думки характеризується ідейною строкатістю, великою емоційною насиченістю. В цілому, вона така, якою повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демокра­тичної суверенної державності.

Основними каналами вияву громадської думки є референдум, опитування населення, збори, маніфестації, всенародні обговорення.

Кожне самостійне суспільство прагне виховати справжніх громадян, роз'яснюючи, прищеплюючи їм основні політичні цінності. Єдність переконань є основою для будівництва будь-якої держави. Тому державі не байдуже, як формуються політичні переконання її громадян, їх ставлення до політичної системи, характер громадянської соціалізації. Мислителі класичних часів не переставали повторювати, що громадянське виховання — обов'язкова складова частина громадянськості.

Значну роль у громадянській соціалізації і відіграють засоби масової інформації. Вони виконують функції соціальної комунікації, інформування і виховання, формування громадянських цінностей, створюють відповідний соціально-політичний клімат. Виділяються п'ять елементів масової комунікації: хто?, що?, як?, кому?, з яким ефектом? Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

Держава повинна контролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чинних законів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїх громадян. Засоби масової інформації не тільки інформують, повідомляють новини, а й пропагують певні ідеї, погляди, вчення, політичні програми і, тим самим, беруть участь у соціальному управлінні, забезпечують владі інформаційний супровід. Шляхом формування громадської думки, вироблення певних установок вони спонукають людину до тих чи інших вчинків. ЗМІ, як спосіб масового зв'язку між тими, хто управляв, і тими хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію - закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим вони передають волю влади, її вимоги. Разом із тим, ЗМІ є видом зворотного зв'язку. Вони акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громади - це своєрідний і ні з чим незрівнянний барометр громадської думки

У демократичному суспільстві засоби масової інформації є компонентами політичної системи поряд із парламентом, виконавчою владою, незалежним судом і їх навіть називають "четвертою владою" - не в розумінні "четверта державна", а в розумінні "влада громадянського суспільства".

Ця своєрідність насамперед у тому, що ЗМІ не можуть приймати рішень, наказувати, зобов'язувати, притягати до відповідальності. ЗМІ здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій й донесення позицій опозиційних партій до електорату. ЗМІ виконують роль своєрідного громадського контролю і оприлюднення його результатів.

Отже, основні функції мас-медіа в ліберально-демократичному суспільстві: контроль за владою, тиск на владу, встановлення взаємин та довіри між владою й суспільством.