11. Класифікація Конституцій

У науці конституційного (державного) права є кілька класифікацій конституцій зарубіжних країн. У їхній основі лежать різні підстави. Насамперед прийнято виокремлювати конституції юридичні та фактичні.

У науці конституційного (державного) права поняття "конституція" застосовується у двох значеннях. У формальному розумінні – це юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює суспільно-економічний лад, форму правління та форму державного устрою, а також правове становище особи. Юридична конституція є документом, який пропонує те, що має бути. Однак під час практичного застосування приписів юридичної конституції обстановка змінюється. З'являються нові установи, приймаються конституційні, органічні та звичайні закони, що суттєво змінюють і доповнюють норми юридичної конституції. Іншими словами, на практиці складається такий порядок здійснення державної влади, що може значно відрізнятися від порядку, запропонованого юридичною конституцією. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією, або конституцією в матеріальному значенні слова. Фактична і юридична конституції можуть як збігатися, так і відрізнятися одна від одної.

Найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, яка була запропонована ще в минулому столітті і застосовується дотепер. Залежно від того, як об'єктивно виражена воля законодавця, розрізняються дві групи конституцій: писані й неписані.

За часом свого виникнення (в контексті загального процесу розвитку конституціоналізму) – конституції поділяють на три групи: “старі” (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.), “нові” (1918–1939 рр.) та “новітні” (після 1945 р.). Кожна з цих груп, окрім часу появи, має спільні ознаки у змістовній частині основних законів.

 

За змістом – конституції можна поділити на три групи: ліберальну, етатистську та ліберально-етатистську, характерні ознаки яких розглядалися вище.

 

За формою зовнішнього виразу – конституції поділяють на три основні групи: писані, неписані й змішані (комбіновані). Писані конституції, зі свого боку, поділяються на: а) писані конституції, які складаються з одного документа; б) писані конституції, які складаються з двох і більше документів. Крім того, писані конституції поділяються на: кодифіковані і некодифіковані.

 

За порядком появи (виникнення) – конституції поділяються на конституції: прийняті народом, даровані, договірні. Даровані конституції (інша назва октройовані) – це конституції, як правило, підготовлені і введені в дію одноособовим актом. Різновиди дарованих конституцій (за суб’єктами дарування) – монарх, метрополія для колишньої своєї колонії, диктатор, хунта, правляча (єдина) партія та інші.

 Прийняті народом конституції – це конституції, які прийняті загальновизнаними демократичними способами з широкою участю народу чи його повноправних представників. Ці конституції, за суб’єктами їхнього прийняття, можна ще поділити на конституції: а) прийняті Установчими Зборами, Конституційними Зборами, Конституційною Асамблеєю і т.д.; б) прийняті на референдумі; в) прийняті парламентом. У літературі дану групу конституцій іноді називають “демократичними конституціями”. Така назва видається не зовсім вдалою, оскільки демократичний порядок прийняття чи затвердження конституції ще не є стовідсотковою гарантією її демократичного характеру.

 

Договірна конституція – це Основний Закон, прийнятий шляхом укладання відповідної угоди між різними суб'єктами державно-правового (конституційного) процесу. Можливими варіантами суб’єктів такого договору є: 1) територіальні утворення; 2) органи установчої влади; 3) монарх; 4) органи державної влади. Договірні конституції – явище значно рідкісніше від двох попередніх груп (октройованих і конституцій прийнятих народом). Конституційно-правова практика подає декілька яскравих прикладів останнього.