17. Вчення Платона про суспільство та державу. Етика Платона.

Основною метою для Платона було створення «ідеальної держави». Філософ поділяє всіх жителів на 3 касти. У перший клас він об’єднав людей, до обов’язків яких входить заняття ремеслом і землеробством, 2 клас-це клас воїнів стражів, 3 клас найвищий – клас правителів-філософів, т.я. моральність цих людей набагато вище ніж моральність представників інших двох класів. Платон створює тоталітарну систему поділу людей на класи, але людина може шляхом тривалого самовдосконалення перейти до іншого класу. Він стверджує, що в ідеальній державі має бути 4 основних чесноти: мудрість, мужність, розважливість і справедливість. Платон прагне повернутись до часів «золотого віку», коли не будо приватної власності. Він намагається усуспільнити не тільки майно, а й жінок та дітей. Шлюбами в такій державі керують філософи, таким чином поєднуючи кращих з кращими. Народивши дитину, мати одразу її втрачає. Повертають її лише через деякий час. Таким чином усі чоловіки в межах касти є батьками для всіх дітей, а всі жінки- дружинами всіх чоловіків. Це за Платоном є найвищою формою єдності людей.

Етика Платона.

Відповідно до вчення Платона, світ чуттєвих речей не є світом дійсного, сущого: вони то виникають, то гинуть. Дійсно сущими Платон вважав їх безтілесні прообрази- ідеї. Ідеї-вічні, незмінні, безвідносні, вони не залежать від умов простору і часу. Ідеєю всіх ідей виступає ідея добра як такого- джерела істини, краси і гармонії. Бог і ідея добра у Платона дужу близькі. Філософія Платона характеризується своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло- смертне, душа – безсмертна. Призначення тіла- бути тимчасовим вмістилищем для душі. за Платоном індивідуальна душа складається з 2 частин: розумної та нерозумної. За допомогою першої людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі що «знання- це пригадування того, що колись душа знала, а потім забула».

18. Вчення Арістотеля про суспільство та державу. Етика Арістотеля.

Держава створюється не тільки задля того щоб жити, а й задля того щоб жити добре. Державою є союз сімей, їх родів та поселень. Вона складається з нерівних один одному. Раби, будучи необхідними для держави, стоять ніби ззовні державного спілкування. Вони не є громадянами держави, адже це союз самих лише вільних. Ремісники також виключені з числа громадян на тій основі що вони не є самодостатніми. Дозвілля та блаженство забезпечувалось лише для меншості людей, що входять до її складу. В державі мають бути армія, релігія та суд. Тут повинні розмежовуватися заможні від незаможних. Той, хто стоїть за державою- або звір або Бог. Залишаючись поза законом, людина стає безправною, нічим не зв’язаною істотою. Або можливо інше: це істота, яка не має ні в чому потреби внаслідок самодостатності - Бог.В силу природних умов із поєднання чоловіка та жінки з’являється перша форма співжиття- родина, з кількох родин – поселення, а з поселень – держава. Таким чином держава виникає із природних потреб. Що стосується форми правління державою, то Арістотель виділяв правильні форми правління (монархія, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія і демократія). Але найкращою формою правління він вважав політію – правління більшості задля загальної користі.

Етика Арістотеля.

Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Арістотель називає душею. Він розрізняє 3 види душі. 2 з них належать до фізичної психології оскільки вони не можуть існувати без матерії, третя- метафізична. За Арістотелем третій вид душі- розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона не залежна від тіла, бо мислення вічне. Знання існує що до процесу пізнання, і щоб знанням цим скористатись потрібен тільки розум у всьому його обсязі. А активний розум – це Бог.