20. Характерні риси середньовічного способу філософування.

Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризм:

а) Бог є трансцендентною істотою, яка створила світ з нічого.

б) Бог – єдиний і неподільний на відміну від природи, яка рухома і існує дякуючи Богу.

Релігія створила проблематику і загальну модель вирішення філософських питань, і звузила межі філософування. Однак це був єдиний спосіб збереження філософського мислення, вступаючи в дискусію з античністю та відповідаючи аргументами на її аргументи.

21. Патристика. Схоластика.

Патристика – 2-7 ст. н.е., вчення отців церкви, яке склалося в той період, коли система раціонального доведення відходить на другий план і на перше місце виходить релігія і містика (несвідоме екстатичне злиття з об’єктом віри), щоб сприйняти християнські цінності.

Три тенденції патристів:

а) Повністю відкидається антична освіченість і філософія, надаючи місце божественному одкровенню. Верховенство віри над розумом.

б) Антична освіченість стає інструментом пізнання Бога. Це гностицизм (основна риса – дуалістичне пояснення світу: боротьба добра і зла, світла і пітьми, які мають універсальне космічне значення; зло від матеріі, добро від Бога) та містика.

в) Гармонійне співробітництво між божественною та людською мудрістю.

Схоластика – 13-15ст, філософське вчення, в якому поєдналися релігійні та філософські основи з раціоналістичною методикою. У схоластиці немає потреби шукати істину – вона дана в одкровенні, треба лише вкласти та довести цю істину за допомогою розуму. Звідси три цілі:

а) Проникнути в істини віри розумом і наблизити їх зміст до мислячого духу людини.

б) За допомогою філософських методів систематизувати релігійні істини.

в) За допомогою філософських методів виключити критику святих істин.

25. Італійський ренесанс (XV ст.)

Філософська думка італійського Відродження охоплює два з половиною століття, починаючи від Франческо Петрарки до Джордано Бруно. Її не можна розглядати як етап розкладу середньовічної схоластики. Ренесансна філософія протистоїть системі схоластичного знання. Йдеться не про полеміку цих двох типів філософських систем: філософська система Відродження будується на інших засадах, вона виникає, зростає й розвивається незалежно від схоластичної традиції.

В еволюції філософської думки італійського Відродження учені виділяють три характерні етапи:

1) гуманістичний, або антропоцентричний, який протиставляє схоластичному теоцентризмові інтерес до людини у її стосунках із світом і Богом (середина XIV - середина XV ст.);

2) неоплатонічний, пов’язаний із постановкою широких онтологічних проблем (остання третина XV - перша третина XVI ст.);

3) натурфілософський (XVI - початок XVII ст.)*36.

Цей поділ досить умовний і має не стільки хронологічний, скільки типологічний характер. Представників гуманістичної традиції можна зустріти і в середині XVI ст..

Натурфілософія Відродження здійснила прорив до дослідного знання, сформулювала вимогу безпосереднього вивчення дійсності. Філософія Відродження виникала поза філософською традицією Середньовіччя, поза професійною філософією університетів і чернечих орденів. Гуманісти відродили філософію – у її новому, порівняно зі схоластикою, розумінні. Гуманізм зробив філософію надбанням нових суспільних верств