2. Основні форми економічного співробітництва країн світу

Необхідність докорінної технічної і технологічної модерніза­ції промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентосп­роможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефектив­ного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостя­ми, однак на їх сучасний стан значною мірою впливають наслід­ки соціально-економічної кризи.

У сучасних умовах міжнародне співробітництво України від­бувається в таких основних формах:

• міжнародна торгівля послугами;

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля товарами (зовнішня тор­гівля);

• надання кредитів і позик, у тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• обмін робочою силою;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комп­лектувального обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ре­сурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• бартерний обмін товарами;

• міжнародний туризм;

• культурні зв'язки між країнами світу.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжна­родних економічних зв'язках, оскільки вона, по суті, відтворює всі види міжнародного поділу праці і об'єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: перевага пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Це є результатом значного зростання в умовах науково-технічної революції про­дуктивності суспільної праці в промислово розвинутих країнах і здешевлення внаслідок цього продукції при збільшенні її об­сягів. Водночас широке представництво товаровиробників різ­них країн і регіонів на світових ринках посилює конкурентну боротьбу між ними за споживача, веде до поділу світових то­варних ринків, ускладнює проблему проникнення на них нових агентів.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свід­чить про те, що економічні зв'язки в цій сфері є нераціональни­ми, характеризуються вузькою географією. її структура і ефектив­ність не відповідають потребам формування національної рин­кової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в націо­нальному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумов­люється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умо­ви формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систе­му міжнародного поділу праці.

Процес лібералізації у світовій торгівлі в післявоєнний час привів до різкого збільшення її обсягів. За період з 1950 р. об­сяг світового експорту (в основному зовнішньої торгівлі), за даними СОТ, зріс у 18 разів, у той час як виробництво збіль­шилося лише в 6,5 раза. При цьому світовий експорт промис­лових товарів підвищився в 34 рази, а промислове виробницт­во зросло лише в 9 разів.

Лібералізація зовнішньої торгівлі в Україні створила перед­умови для нарощування експорту вітчизняних товарів та по­слуг. Але структурні диспропорції економіки України сформо­ваної в рамках колишнього СРСР, впливають на товарну структуру експорту країни. Нині домінуючими експортними позиціями є металопродукція (44,4 % загального експорту в 2000 р. проти 36,2% в 1995 р.), мінеральні продукти (9,6% проти відповідно 10,5 %) та продукція хімічної промисловості (10,6 % проти відповідно 9,7 %), а продукція машинобудуван­ня становить лише 9,3 % загального експорту України проти 11,8 % в 1995 р. Як бачимо, впродовж 1995—2000 pp. структу­ра експорту товарів помітно погіршилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а частка продукції машинобудування змен­шилася на 2,5 % (табл. 6.1).

Таблиця 1

ТОВАРНА СТРУКТУРА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ у 1995 і 2000 pp. (частка у загальному обсязі, %)

Товарні групи	Експорт		Імпорт
	1995	2000	1995	2000
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0
У тому числі:
1. Живі тварини та продукція тваринництва	4,2	2,5	0,7	0,8
2. Продукти рослинного походження	1,2	2,5	0,9	2,2
3. Продукція харчової промисловості	8,5	2.8	2,4	зд
4. Мінеральні продукти (руди, вугілля, наф­та, природний газ та ін.)	10,5	9,6	55,4	46,9
5. Текстиль та текстильні вироби	2,7	3,7	3,1	4,0
6. Неблагородні метали та вироби з них	36,2	44,4	4,8	4,9
7. Машини, устаткування та механізми	11,8	9,3	14,9	13,9
8. Засоби наземного, повітряного та вод­ного транспорту	6,4	3,0	2,5	3,6
9. Деревина та вироби з неї	0,3	1,5	0,7	0,4
10. Продукція хімічної промисловості	9,7	10,6	5,4	6,4
11. Пластмаси та каучук	2,8	1,7	3,7	4,5
12. Різні прилади та інструменти	0,5	0,4	0,9	1,3

Погіршення структури зовнішньої торгівлі України зумовлене повільним проведенням ринкових перетворень і надто повільною реструктуризацією промисловості. На відміну від переважної біль­шості країн Центральної та Східної Європи Україна так і зали­шилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частину товарів з високою додатковою вартістю в загальній структурі експорту.

Потенціал екстенсивного нарощування експорту майже вичер­пано. Необхідні якісні зміни, і насамперед: зміна структури екс­порту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загаль­ному обсязі експорту, підвищення ефективності експортних опе­рацій, відновлення присутності на традиційних ринках і зміцнен­ня позицій на нових перспективних ринках, удосконалення дер­жавного регулювання зовнішньої економічної діяльності.

Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни відоб­ражає передусім здатність галузей її народногосподарського комп­лексу до міжнародної співпраці та конкуренції. Керуючись довго­строковою метою України зайняти своє місце в міжнародному по­ділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доціль­но в короткі строки зосередити ресурси на пріоритетних напря­мах промислового і сільськогосподарського виробництва, за яки­ми можна було б здійснити прорив у світову економіку, на світо­вий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути на експортне виробництво, від якого великою мірою за­лежить місце України в системі світового господарства.

Україна традиційно протягом багатьох років посідала провідне місце у складі СРСР у розвитку експортного виробництва серед ін­ших республік. Для цього були вагомі об'єктивні умови, насампе­ред природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загально­союзних експортних поставок. За окремими видами експортних по­ставок питома вага України становила: по залізній руді — 98 %, мар­ганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екс­каваторах і сортового прокату — більше ніж 60 % і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою зале­жать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами за 1995—2000 рр. показує, що баланс зовнішньої торгівлі в Україні з країнами світу змінився з негативного на позитивне значення (експорт товарів перевищив їх імпорт у 2000 р. більше ніж на 400 млн. дол. США). Лише з краї­нами колишнього Радянського Союзу сальдо зовнішньої торгівлі залишається від'ємним. У 2000 р. Україна імпортувала з цих країн товарів на 3,5 млрд. дол. США більше, ніж експортувала до них, у тому числі з Росією — на 2,3 млрд. дол. США. Ця різниця між екс­портом та імпортом товарів в Україні зумовлена передусім від'єм­ним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного паль­ного, вугілля, тобто в основному за рахунок енергоносіїв.

У структурі зовнішньої торгівлі велике значення має експорт по­слуг. Нині він став одним з найважливіших чинників динамічного розвитку зовнішньої торгівлі України та інших країн світу. За дани­ми платіжного балансу в структурі валютних надходжень України на експорт послуг припадає більше 20 %. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішні торговельні операції послугами більше ніж з 150 краї­нами світу і експорт послуг становив понад 3,5 млрд. дол. США.

Найбільша частина в загальному експорті послуг припадає на транспортні послуги (майже 84 % у 2000 р.). В експорті транспорт­них послуг більше половини займає транзит російських енерго­носіїв (нафти, нафтопродуктів та природного газу). Однак у пе­рспективі їх транзит, буде, очевидно, скорочуватися у зв'язку з реалізацією Росією проектів альтернативних маршрутів транспо­ртування нафти і природного газу поза межами України. Тому збереження та розвиток транзитних можливостей залежатимуть від виваженої тарифної політики України, а також успіху в реалі­зації проекту транзиту Каспійської та Близькосхідної нафти.

Слабо представлена Україна на ринку будівельних послуг, експорт яких у 2000 р. становив лише 37,2 млн. дол. США, або 1,1 % загального експорту послуг.

Незважаючи на те що у 1980—1990 pp. Україна та інші респуб­ліки Радянського Союзу здійснювали великі експортні поставки продукції машинобудування (включаючи озброєння), експорт пос­луг з ремонту нині становить лише 134,5 млн. дол. США, або 3,9 % загального експорту послуг.

Таблиця 2