- •1.Понятие «сравнительное право» и его соотношение с понятим «Сравнительное правоведение».
- •2.Основные критерии научности сравнительного правоведения.
- •3. Предмет сравнительного правоведения.
- •4.Объект сравнительного правоведения и сравнительно-правовых исследований.
- •6. Цели и задачи сравнительного правоведения.
- •7. Функции сравнительного правоведения.
- •8. Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.
- •9. Особенности основних школ сравнительного правоведения.
- •10. Международные центры сравнительного права.
- •11. История сравнительного правоведения в Украине: общая характеристика основных этапов.
- •15. Структура сравнительного правоведения.
- •16. Место сравнительного правоведения в системе юридических наук.
- •18. Методология сравнительного правоведения: общая характеристика.
- •19. Сравнительно-правовой метод. Виды сравнения.
- •20. Иные подходы и методы, используемые в сравнительно-правовых исследованиях.
- •21. Методика проведения сравнительно-правовых исследований.
- •22. Понятийный апарат сравнительного правоведения.
- •23. Понятие, компоненты, разновидности правовой системы.
- •24. Понятие правового стиля. Факторы, определяющие правовой стиль.
- •25. Критерии классификации основних правових систем.
- •26. Обзор классификации основних правових систем.
- •27. Классификация правових систем на постсоветстком пространстве.
- •28. Международное право и национальные правовые системы.
- •31. Западное право и его традиции.
- •32.Особенности смешанных (гибридных) правових систем.
- •33. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •34. Традиционные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •35. Дальневосточная правовая сім’я: общая характеристика.
- •36. Феномен евразийской (славянской) правовой семьи.
- •37. Правовые системы на постсоветстком пространстве.
- •38. Место правовой системы Украины на правовой карте мира.
- •41. Обычай и обычное право.
- •42. Конвергенция правовых систем.
- •44. Правовая аккультурация.
- •46. Универсальное (мировое) право: насколько оно возможно?
- •47. Правовая интеграция: возможности и пределы.
- •48. Европейское право и право Европейского союза. Понятие общеевропейского правового пространства.
- •57. Основные этапы формирования романо-германской правовой семьи.
- •58. Рецепция римського права и его значение для романо-германского права.
- •59. Особенности романо-германской правовой семи.
- •60. Структура романо-германского права.
- •61. Источники романо-германского права.
- •62. Материнские правове системы в романо-германской правовой семне.
- •63. Особенности английского общего права.
- •64. Общее право и право справедливости.
- •65. Прецедент в семье общего права.
- •66. Статуты в английском общем праве.
- •67. Особенности правовой системы сша.
- •68. Федеральное право и право штатов в правовой системе сша.
- •69. Источники и структура права сша.
- •70. Общая характеристика латино-американской правовой семьи.
- •71. Общая характеристика скандинав ской (североевропейской) правовой семьи.
- •72. Становление и развитие исламской правовой семьи.
- •73. Особенности и источники исламского права.
- •3. Джерела ісламського права
- •75. Исламская концепция прав человека.
- •76. Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).
- •77. Иудейское (еврейское) право и право современного Израиля.
- •78. Отличительные черты и основные источники индусского права.
- •79. Индусское право и право современной Индии.
- •81. Общая характеристика африканского обычного права.
- •82. Особенности права суверенных африканских государств.
- •83. Общая характеристика китайського права.
- •84. Общая характеристика правовой системы Японии.
64. Общее право и право справедливости.
До найважливіших джерел англійського загального права належить право справедливості. На думку англійських правознавців, коли б не право справедливості, англійське загальне право просто не збереглося б в умовах нового часу. Річ у тому, що за нових соціально-економічних умов, викликаних переходом від феодалізму до суспільства, заснованого на приватній власності, норми традиційного загального права почали дедалі частіше виявляти прогалин і непослідовність. Дана ситуація не дозволяла добиватися в судах загального права справедливого рішення в очах суспільства з того чи іншого спірного питання. Право справедливості ґрунтується на суб'єктивних уявленнях про належне в праві і про справедливість2.
Право справедливості історично виникло, як уже наголошувалося, з рішень спеціалізованого органу — суду лорд-канцлера, який спочатку не був зв'язаний нормами загального права. У період з XV — до 70-х років XIX ст. право справедливості затверджується в англійській правовій системі як самостійне право, разом із загальним. На сьогодні воно виступає як складова сучасного англійського загального права.
65. Прецедент в семье общего права.
Головним джерелом англійського загального права є судовий прецедент. Прецедент (від латин, praecedentis — передуючий) визначається як поведінка в конкретній ситуації, яка розглядається як зразок за аналогічних обставин1.
Судовий прецедент — це загальне офіційне правило, яке встановлюється суддею при вирішенні конкретної справи в тому випадку, коли він виявляє, що з усіх чинних правових норм жодна не підходить до даного випадку. Це загальне правило стає частиною чинного права, є обов'язковим і таким, що підлягає застосуванню судами, рівними за статусом даному суду, а також усіма нижчими судами. Визнання прецедента джерелом права дозволяє судовим органам виконувати правотворчі функції, оскільки вони фактично володіють правом створювати нові норми права.
Розглядаючи судовий прецедент як джерело права, перш за всі1, необхідно подолати спрощене, примітивне розуміння прецедентною права, коли його суть і значення зводяться лише до тієї обставини, що будь-яке рішення суду стає прецедентом при розгляді аналогічних справ і тому набуває нормативного характеру. Тим часом обов'язковим для застосування надалі при розгляді аналогічних справ є не саме по собі судове рішення, що відбулося, а закладений у ньому принцип, ідея, правові мотиви рішення.
Судовий прецедент формується тільки рішеннями Вищих судів. Рішення інших судів можуть служити прикладом, але не є обов'язковим прецедентом. Суди вищої ланки Англії (Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд) не тільки застосовують, але і створюють правові норми. Перш за все, це стосується діяльності високих судів, у теперішній час — Верховного суду.
Крім того, не всі судові рішення і висновки у справі утворюють прецедент, а тільки їх правова аргументація.
Правова система США своїм корінням сягає в англійську систему загального прецедентного права, в якій основним джерелом права є судовий прецедент. Згідно з існуючими правилами, суд при рішенні будь-якого питання є формально зв'язаним з рішенням аналогічного питання, винесеного вищим судом або судом тієї ж інстанції. Але фактично в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин справи, що розглядається, від раніше розглянутої і такої, що стала прецедентом, суд у цілому і окремі судді володіють значною свободою2. Таким чином, визнання прецеденту джерелом права дозволяє фактично створювати нову норму права.
Необхідно підкреслити, що дія прецедентного права в правовій системі США має свою специфіку, що полягає в гнучкому характері його застосування відповідно до політичних і соціально-економічних умов суспільства.
Необхідно звернути увагу на такий суттєвий момент. Судова практика і судовий прецедент, як уже наголошувалося, не тотожні, хоча в більшості наукових досліджень ці явища і поняття розглядаються як ідентичні, що виступають за загальним правилом та під однією і тією ж назвою «прецедент». Коли мова йде про судову практику як джерело права, то маються на увазі два її значення. По-перше, це діяльність судів, пов'язана більшою мірою не з правозастосуванням, а з правотворчістю, вираженою у виробленні в процесі розгляду конкретних справ загальнообов'язкових правил поведінки. По-друге, судова практика — це самі вироблені в процесі судової діяльності загальнообов'язкові рішення. Коли мова йде про прецедент як джерело права, то необхідно мати на увазі не стільки процес судової діяльності, скільки результат цієї діяльності, тобто вироблені судовою практикою загальні правові положення. У даному випадку мається на увазі діяльність тільки вищих судів на рівні федерації (Верховний суд США) і на рівні штатів (верховні суди штатів).