2. Екологічна етика та сучасна цивілізація

«Екос» у перекладі з грецької означає «житло»; екологія – наука про співіснування людини з навколишнім природним середовищем. Отже, «екологічні проблеми» звичайно означають неблагополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюють чисельність живих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосована істота, ніж інші, здатна обживати практично будь-який район землі. Якщо оцінювати людину сучасну (Homo Sapiens sapiens) з погляду біології, то вона є агресивним, не6езпечним для природи, за своїм визначенням, видом. Це означає, що людина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визначає проблему лише у загальних рисах. Екологічні проблеми – це, по суті, питання існування людської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто основи людського способу існування:

- розвиток відносин «людина – природа» є вдосконаленням самої людини, її здібностей (об’єктивний аспект);

- міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб’єктивний аспект).

Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею не лише принципів людських стосунків (що властиве моралі за часів її походження), але й ставлення людства до світу в цілому, зокрема до живої природи. Це зумовлено як реальним зростанням загрози природі з боку людської діяльності (антропогенний чинник), так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцінний світ, людина визначає ущербні умови формування самої себе. Насамперед, це фіксує саме мораль: людина усвідомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925–1995) з гіркотою зазначав, що багато людей запитують: «А навіщо ця тварина?» Немов право на життя необхідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817–1862), інші – його співвітчизника Олдо Леопольда (1887–1948). Слід віддати належне їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для багатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та їжі, і, навпаки, їх надлишок веде до рабського існування. Послідовниками Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. О. Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до злиднів. У 1929 р. він дійшов незвичайного на той час висновку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її існування. Розумінню проблеми сприяло створення у 30-ті рр. XX ст. етології – науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903–1989). У 50-ті роки XX ст. французький океанограф Жак Їв Кусто (1910–1997) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914–2002) змусили людство по-новому поглянути на океан. Дослідники показали, що використання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем? З причини:

- зростання чисельності і густоти населення;

- інтенсифікації виробництва;

- введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середовище;

- порушення природних процесів як у локальному, так і планетарному масштабі;

- знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель;

- просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, китайська традиційна медицина потребує великої кількості носорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненаситні гурмани – рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів тощо).

Розв’язання сучасних глобальних проблем людства суттєво пов’язане з рівнем екологічної свідомості. Екології надається статус інтегруючого міждисциплінарного знання з питань управління станом природного довкілля та його оцінки, що виступає при цьому стимулом для актуалізації світоглядного, гносеологічного та етико-морального потенціалу в розв’язанні кризових проблем.

Від середини 70-х років ХХ ст. виникає розуміння, що для осмислення істинних причин сучасної кризи і пошуків дієвих засобів її вирішення недостатньо констатації негативних явищ сучасного екологічного стану, природничо-наукових та футурологічних прогнозів, соціально-економічних, політичних і правових дій. Все мусить бути обґрунтоване з позицій зміни ціннісних пріоритетів, висунення моральних ідеалів і ствердження нових життєвих орієнтацій, що викликає потребу в екологічній переорієнтації етики задля прийняття суспільною свідомістю вимог морально-екологічного імперативу. Своєрідним відгуком на виклик часу стало виникнення нової галузі гуманітарного знання – екологічної етики. У сучасній науковій думці формується нове розуміння етики, яке впливає як на мораль, так і власне на екологічну культуру (регуляція як у взаєминах між людьми, так і в екологічному просторі, де необхідними є обмеження людської діяльності щодо природи). Ця галузь, попри її не довгу історію, актуалізує цілу низку важливих питань, що раніше залишалися поза увагою дослідників, а тепер суттєво розширюють проблематику теоретичної і практичної етики ХХ – початку ХХІ ст.

Важливим аспектом екологічної етики в контексті трансформації етичного знання є виявлення основних моральних цінностей, згідно з якими людина виступає частиною природного цілого, де заборона «не вбий» має стосуватися не лише ближнього, а й рослин, тварин, екосистем. Тобто, екологічна етика розширює діапазон пануючих моральних принципів ставлення людини до природи, до самої себе як природної істоти, виробляючи моральні норми її поведінки в різноманітних ситуаціях, нову ментальність стосовно навколишнього середовища і самої себе у ньому.

Головним завданням екологічної етики є становлення нової форми свідомості, що синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями та екологічною культурою, де поняття природи набуває відповідної вартості. Для цього важливо зрозуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові настанови, створити новий образ людини: на противагу «людині-споживачу» – «людину-гуманну» щодо самої себе і природи. Тому найважливішою для екологічної етики є проблема «пробудження» людини, тобто вироблення відповідного ставлення людини до самої себе, до собі подібних та до природи. Йдеться про самосвідомість людини, її здатність до свідомого вибору між протиставленням себе навколишньому середовищу та єдністю з ним, розуміння діяльності людини як її природного розвитку.

Невід‘ємним елементом культури сьогодення має бути така етична довершеність індивіда і суспільства, яка сприятиме людству повною мірою користуватися матеріальними благами прогресу і при цьому залишатися господарем становища, бути застереженим можливих небезпек, що супроводжують такий прогрес.