1.2. Процес становлення та розвитку Ольвії у VI-I ст.Cт. До н.Е. Як рабовласницької республіки

VI — третя чверть IV ст. до н.е. — час найвищого піднесення міста, який завершується облогою Ольвії армією Олександра Македонського під командуванням Зопіріона. Хоча ольвіополіти з допомогою скіфів цю осаду витримали, в місті загострилась класова боротьба, що зумовило загальне послаблення держави. Однак з останньої чверті IV ст. до н.е. починається другий етап економічного і політичного піднесення, яке виявилось у подальшому будівництві, розвитку місцевого виробництва, пожвавленні торгівлі.

Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Ольвія вступила в смугу глибокої кризи. Припиняють існування більшість поселень сільськогосподарської хори, погіршуються стосунки із місцевими племенами і місто обноситься стінами з боку берега, погіршується якість будівництва і ремонтних робіт, припиняють функціонувати водогінні системи. В середині І ст. до н.е. місто було зруйноване гетами, про що свідчать сліди пожеж, виявлені у різних частинах міста.

Після гетського розгрому вигляд міста суттєво помінявся, площа його зменшилась. Населення повернулось, але значний відсоток тепер складав негрецький елемент. Діон Хрисостом, який відвідав Ольвію в І ст. н.е., писав, що ольвіополіти носять скіфський одяг і розмовляють скіфською мовою. Відновлюється торгівельна діяльність і у ІІ ст. н.е. Ольвія досягла економічного піднесення, про що свідчить розвиток громадського будівництва, збільшення площі житлових будов. Але у першій половині ІІІ ст. н.е. знову завмирає життя на більшості поселень хори, припиняється карбування монети і будівництво, у цей час відзначено лише сліди ремонту громадських і житлових приміщень. Після відбуття римського гарнізону в середині ІІІ ст. ольвіополіти не могли протистояти кочовим племенам і у IV ст. місто припиняє своє існування [15,c.18-19]

Для Ольвії VII – V ст. до н.е. характеризуються тісними культурними та економічними зв’язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. У цей час відбувається становлення державної організації, розпочинаються активні контакти з грецькими містами Східного Причорномор'я, зокрема Іонії. В матеріальному і духовному житті колоністів домінували еллінські традиції. Типовою житловою забудовою полісу цього часу є землянкова, хоча вже у VI ст. до н.е. починають будуватися храми, формуються комплекси агори. Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. У цей час започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків.

Вільна частина населення Ольвії в етнічному й економічному відношенні у VI — на початку V ст. до н. е. становила, очевидно, більш однорідну масу, ніж у наступні часи. В місті не було різкої майнової диференціації, серед жителів хори не існувало власників великих господарств або садиб. Населення периферії у пізньоархаїчний час складалося з малозаможних людей, як видно, вільних землеробів, побут і економічні можливості яких мало чим різнилися від умов життя і становища рядових городян. Згодом, судячи з повідомлень римського граматика першої половини V ст. н. е. Макробія, в місті вже існували досить гострі соціальио-економічні суперечності та була, очевидно, значна кількість рабів [2,c.70].

Все це виразно виявилося під час ускладнення зовнішньополітичного становища Ольвії в останній третині IV ст. до н. е., у зв'язку з походами Александра Македонського та утворенням його держави. У 331 р. до н. е. Ольвію обложив один з полководців Александра — Зопіріон, який з 30-тисячним військом вирушив у завойовницький похід у Північне Причорномор'я, щоб підкорити Скіфію. Становище обложеної Ольвії було тяжке: регулярного війська вона не мала, військова організація її базувалася на народному ополченні. За Макробієм, державі довелося вжити надзвичайних заходів, щоб привернути на свій бік широкі верстви суспільства: рабам вона надала волю, іноземцям, які проживали в Ольвії, — права громадянства, усім було скасовано борги. Цим держава намагалася розширити ряди захисників міста і водночас послабити внутрішні соціальні суперечності, підвищити заінтересованість усіх жителів Ольвійської держави в перемозі над ворогом. Місто вистояло у цій боротьбі, і Зопіріон мусив зняти облогу. Таким чином, Ольвія зуміла не тільки вистояти в цьому тяжкому випробуванні, а й зберегти свій економічний потенціал, достатній для того, щоб після відходу ворожих військ взятися за перебудову міста, розвиток його господарства, забезпечити піднесення торгівлі.

В останні десятиріччя IV ст. до н. е. значно зміцніли зв'язки Ольвії з її колишньою метрополією — Мілетом. Громадянам обох міст були надані права ісополітії, тобто громадяни Мілета користувалися в Ольвії всіма правами ольвіополітів, так само як і ольвіополіти в Мілеті.

Кінець IV—III ст. до н. е. були для Ольвії періодом найбільшого розквіту. В цей час розгорнулося велике будівництво, як монументальне — культове і міське, так і приватне: іноді переплановувалися і перебудовувалися цілі райони. Територія міста досягла максимальних за всю його історію розмірів — близько 50 га. На кінець IV ст. до н. е. припадає і грошова реформа, коли Ольвія почала карбувати власну золоту монету [15,c.20].

Розвивалися гончарне, металургійне, ткацьке, косторізне та інші ремесла, певною мірою рибальство (в Ольвії існував окремий рибний ринок). Значно розширився ареал торговельних зв'язків та обсяг торгівлі. Поряд з традиційними для IV ст. до н. е. торговельними зв'язками з Сінопою та Гераклеєю, зав'язалися відносини з Пергамом, Самосом, Косом, Кнідом, які в цей час вийшли на історичну арену у зв'язку з утворенням нових елліністичних держав.

Особливо велику роль у торгівлі з Ольвією почав відігравати Родос. Як і в попередні часи, головними статтями імпорту лишалися маслинова олія, вино, парадний посуд, прикраси тощо. Вивозилися зерно, худоба, шкіра й інші сільськогосподарські товари. У III ст. до н. е. Ольвія торгувала також з Александрією Єгипетською, звідки головним чином вивозилися тканини, скло, предмети торевтики (художня обробка металу), у меншому обсязі — керамічна продукція.

Піднесення економіки й культури міста супроводжувалося розвитком його сільськогосподарської округи — хори. Відновлювалося життя на багатьох старих поселеннях, засновувалися нові. Розширилося використання у будівництві каменю, житла будувалися на зразок міських. В цей час з'явилися досить великі садиби. Проте чіткої єдиної системи землевпорядкування, характерної, наприклад, для Херсонеса, тут поки ще не простежується, що може свідчити про відсутність державної регламентації а цього питання.

Приблизно з кінця III — першої половини II ст. до н. е. Ольвія вступила в період соціально-економічної та політичної кризи, що охопила майже весь грецький світ. Спостерігається зубожіння середніх верств населення і зосередження величезних багатств у руках окремих осіб. Про різку майнову поляризацію ольвійського населення свідчить, зокрема, одна з найяскравіших лапідарних пам'яток того часу — декрет на честь ольвійського багатія і громадського діяча Протогена, який дав у борг Ольвії велику суму грошей для закупки хліба у неврожайні роки, відбудови старих і будівництва нових укріплень, придбання подарунків вождям ворожих племен. У середовищі ольвійських рабовласників і багатіїв Протоген, судячи з ряду інших декретів, був не єдиним «благодійником». Позичаючи державі гроші, тим самим такі, як Протоген, створювали умови для свого дальшого збагачення та експлуатації населення. Гострі соціальні суперечності існували і в другій половині II — першій половині І ст. до н. е., про що красномовно свідчить один з ольвійських написів того часу — декрет на честь Нікерата [14,c.28-29].

Поряд із загостренням внутрішніх суперечностей, які роздирали ольвійське суспільство, значно погіршало і зовнішньополітичне становище держави, що зумовлювалося ускладненням політичної обстановки в античному світі в цілому та змінами в оточенні самої Ольвії. У Північне Причорномор'я просунулися сарматські племена, які відтіснили від Ольвії частину її давніх сусідів, з якими місто підтримувало в основному мирні стосунки.

Нові сусіди дивилися на Ольвію як на джерело збагачення. Їй постійно загрожували напади навколишніх племен, вождям яких — Сайтафарну та іншим — вона сплачувала данину. Ремесла і сільське господарство Ольвії почали занепадати, скоротилася торгівля, майже припинилося міське будівництво. Поступово завмирало життя на поселеннях периферії. Особливо гостра ситуація склалася під час загрози нападу на Ольвію войовничих племен галатів, які наприкінці III ст. до н. е. проникли на територію Фракії. Тяжке становище Ольвії в дуже похмурих тонах змальовано в декреті на честь Протогена. Частина жителів залишила Ольвію; раби й мікселліни перейшли на бік ворогів.

Сусідні племена скіфів, фісаматів і савдаратів, побоюючись жорстоких галатів, мали намір укритися за стінами Ольвії. Невідомо, чи відбулося нашестя галатів, але становище Ольвії не поліпшилося: у II ст. до н. е. вона підпала під протекторат пізньоскіфської держави Криму. Поряд із звичайною монетою в Ольвії почалося карбування монети скіфського царя Скілура. Після поразки Скіфського царства (при царі Палаці у його війні з Херсонесом) в останні роки II — перші десятиріччя І ст. до н. е. Ольвія потрапила в залежність від понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (121—63 до н. е.), під владою якого на той час уже перебували Боспор і Херсонес. Готуючись до війни з Римом, Мітрідат VI розмістив у Ольвії гарнізон та переселив до неї частину жителів південнопонтійського міста Армени (поблизу Сінопи) [22,c.71-72].

У 70-ті роки І ст. до н. е. Ольвія, мабуть, вийшла з-під влади Мітрідата. Полишена сама на себе, вона не раз зазнавала нападів войовничих племен. Про це відомо, зокрема, з промови Діона Хрисостома, якому в Ольвії розповідали, що «місто вже кілька разів перебувало в руках ворогів». Соціально-економічна і політична криза, що охопила колись квітучий поліс, завершилася всередині І ст. до н. е. найстрашнішим за всю історію Ольвії розгромом. Вона зазнала нападу з боку гетів Дністро-Дунайського межиріччя під проводом Буребісти. Після цієї навали місто остаточно втратило значення одного з найважливіших торговельно-економічних центрів Північного Причорномор'я.