26. Теорія суспільного договору в системі поглядів ж.-ж.Руссо.

Концепцію "суспільного договору" як формулу об’єднання людей у "громадянське суспільство" та державу демократичного типу розробив фран­цузький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), виклавши її у працях: "Міркування про науки і мистецтва..,", "Про суспільну угоду, або Принципи політичного права" та ін.

Перший начерк політичної концепції Руссо зустрічаємо в дисертації про вплив наук і мистецтв на звичаї. Головна її ідея: люди за своєю природою є добрими, але людські установи роблять їх злими; доброчесність — це природний стан людини, розпус­та і злочин породжені відносинами, що є наслідком цивілізації. Тому первісний природний стан є станом справедливим, а цивілізація — головне джерело зла, розпусти, нещастя.

Першоджерело зла Руссо вбачав у нерівності, яка породжує багатство. Останнє спричинює розкоші й неробство. Мистецтво народжується розкошами, науки — неробством. Тобто, за Руссо, просвітництво е похідним чинником, як і занепад моралі, і Розкіш, занепад моралі, рабство є карою за зверхність, намагання вийти зі стану щасливого невідан­ня, в якому людина перебуває завдяки передвічній мудрості.

Досліджуючи природний стан суспільства, Руссо зауважив, що пута рабства виникають виключно із взаємної залежності людей, спільних потреб, що їх об’єднують; отже, неможливо поневолити людину інакше, ніж створивши їй такі обставини, коли вона не зможе діяти без інших.

На думку Руссо, здатність людини до вдосконален­ня й нагромадження змусила багатьох накопичувати запаси засобів до існування, винаходити знаряддя, які збільшують ефективність праці, переходити до осілості та змушувати працювати на себе інших. Зв’язки між людьми стали тіснішими, вони змогли перейти до обробки металів і хліборобства.

Держава виникла після появи соціальної нерів­ності. Посилаючись на потребу встановити мир, ба­гаті запропонували бідним утворити державну владу, а бідним не було сенсу відмовлятися; вони сподівалися від управління "спокою й зручностей". Отже, держава виникла завдяки суспільній угоді, найголовнішою метою якої було забезпечення кож­ному спокійного використання власності, що йому належить.

27. До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм (з грецької - положення, що сприймається на віру, без доведення) - антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм - це визначальна характеристика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людської думки, її тимчасову засліпленість, нездатність до саморуху. Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецької - релятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, яка виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання.

28.

30. Рух — спосіб існування матерії

З точки зору філософії, матерія не виникає і не зникає. Вона існує вічно. Матерія не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися кількість і якість матерії залишаються стабільними. Все існуюче знаходиться у русі. Це відомо. І ні в кого таке уявлення не викликає сумнівів. Ще в античну давнину говорили, що «життя — це рух. Де немає руху, там немає життя». Рух — це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей — відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух — це сам спосіб існування матерії.

Рух — суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.

Простір і час як форми існування матерії

Простір — форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об'єктів та їхньою взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об'єкти (ширина, висота, довжина). Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність їхньої зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо. Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об'єкти. Простір і час — форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

31. Скептицизм Д. Юма

Юмові погляди щодо людської природи сформувались під впливом історико-філософської традиції. У свою чергу, вони обумовили подальший поступ філософської думки як у тлумаченні людської природи, так і в інтерпретаціях суміжних питань. Зокрема, це проблеми загальних понять, субстанції, сприйняття, реальності світу, тотожності особистості, причинності, філософської та релігійної віри, моралі, неповноти індукції, свободи, свободи волі, симпатії, справедливості, індивідуальної та суспільної корисності, права, тощо. Особливість юмового тлумачення феномену людської природи полягає у тому, що вона постає як єдина дійсність людини. Природа людини виявляється у структурі людського досвіду, про який можливо скласти уявлення лише через аналіз наявного враження. Наявне враження охоплює всю сукупність зараз-дійсного досвіду. Але дослідження людської природи привело Юма до ствердження як несубстанційних характеристик природи людини, так і до апеляції відносно людської природи як субстанції, лише її можливості, адже вона не може бути встановлена – так як людині дається лише наявне сприйняття. Тобто людина, за словами Юма, лише „потік" сприйняттів (однак, Юм заперечує розумове встановлення неперервності у сприйняттях – вони дискретні і пов'язуються людиною завдяки звичці), а точніше, людина це пучок сприйняттів (юмове граничне обґрунтування).Продемонстровано особливості тлумачення Д. Юмом феномену людської природи, яка може бути предметом нової науки. Така наука має бути на чолі усіх інших наук, займати домінуюче положення. Принципова різниця між природничими і гуманітарними галузями науки та наукою, яку пропонує Д. Юм полягає у тому, що ця наука охоплює усі сфери (наприклад, вивчення людської природи відбувається через дослідження наявного досвіду, а все, що робить людина не може відбуватись поза межами людського досвіду, значить дослідження чогось, що з'являється у досвіді буде залежати від спостережень та висновків щодо людського досвіду (науки про людську природу)).