2.Навчання малюванню Стародавнього Єгипту.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було створено народом, який був творцем однієї з найдавніших культур людства, і на протязі тисячоліть відігравав найважливішу роль в історії Середземномор'я, Східної Африки і Передньої Азії. Це мистецтво було найбільш передовим і досконалим серед мистецтв народів Стародавнього Сходу. Історичні умови (деспотія фараонів, консерватизм землеробського суспільства) привели до тривалого збереження характерних особливостей єгипетського мистецтва. Ще один найважливіший фактор: мистецтво Єгипту було складовою частиною культу заупокійного ритуалу. Воно тісно пов'язане з релігією,. Пантеон єгипетських богів великий, їх культ сходить до первісних часів, коли люди поклонялися тотему - звіру - покровителю племені. Божества єгиптян звероликость: покровитель померлих Анубіс - з головою шакала, , богиня війни - львіноголовая Сохмет. Після цього нас не повинно дивувати вишукане майстерність анімалізму у єгипетських художників (тварин бальзамували, збереглися кладовища священних тварин). Вищим культом - був культ сонячного божества Ра (Згодом Амона Ра). Єгипет називали країною сонця, а фараонів -«Синами сонця»). В епоху Нового царства був недовгий період мистецтва Амарни, коли фараон Аменхотеп IV (Ехнатон) скасував усі культи крім солярного і ввів єдинобожжя - поклоніння сонячному диску Атону. Сонячна символіка різноманітна: крилата куля з безліччю розпростертих рук-променів, сокіл, телець, обеліск- Архітектурна форма, вперше створена в Єгипті і символізує сонячний промінь.      Втіленням сонячного божества, які перемагають сили мороку, був бог Гор, світлий сокіл, син Осіріса. Міф про Осіріса і Горі особливо важливий для розуміння єгипетського мистецтва. Згідно з міфом, бог родючості Осіріс колись був царем Єгипту і навчив єгиптян обробляти землю. Він був убитий своїм братом Сетом, який уособлював початку мороку і зла. Син Осіріса, Гор, викликав Сета на поєдинок і переміг його. Після цього Гор воскресив Осіріса, давши йому проковтнути своє око. Але воскреслий Осіріс вже не повернувся на землю, він став паном підземного царства мертвих. А спадкоємцем його на землі, царем живих став Гор.      мистецтво відігравало особливу роль. Воно своїми творами супроводжувало покійного в загробне життя, демонструвало рівень його соціального стану.Тому художник перебував на вищому щаблі соціальної драбини, особливо, це стосувалося архітекторів, в чиєму мистецтві з'єдналося художність і строгий математичний розрахунок (зодчий Хесира)      Культ богів і померлих вимагав дотримання релігійних ритуалів. В образотворчому мистецтві це могли забезпечити тільки математично вивірені канони. З одного боку канони полегшили завдання художникам, а з іншого - наклали відбиток скутості форм.      Якщо метою образотворчого мистецтва було зобразити всі необхідне для загробного життя, то завдання представлялася у збереженні композиційної єдності зображення з площиною.      У зображенні тварин єгипетські художники досягли найвищого рівня натуралізму, оскільки тварин вивчали на практиці,в процесі бальзамування.      Людина ж зображувався в суворій відповідності з каноном. Був вироблений канон стоїть, йде і сидячої людини, що було справедливо як для скульптури, так і для зображення на площині. Визначення пропорцій всього тіла з однієї його частини - це заслуга єгипетських художників. Еталоном виміру пропорцій служила довжина вказівного пальця, витягнутого вздовж стегна, яка ділила фігуру на 19 частин плюс головний убір. Всі фігури мали різко окреслений контур:жіночі забарвлювалися в червоний, чоловічі в чорний колір. Застосовувався закон переваги фронтальності в зображенні окремих частин тіла.      В області композиції вирішувалося завдання поєднання в межах одного зображення різних точок зору за законом фронтальності, відсутність реальної перспективи, масштабність за значенням фігур, відсутність обліку вікових особливостей. Пейзаж зображувався умовно без перспективного скорочення, або по периметру майданчика. Композиція мала форму ходи.     Особливої ​​майстерності єгиптяни досягли в мистецтві рельєфу. Поєднуючи барельєф, горельєф, контррельєфи, контурний рельєф, вони домагалися практично містичної гри світлотіні.     Також слід зазначити, що ієрогліфічна писемність вимагала певних художніх навичок.      В архітектурі були розроблені типи споруд, які будуть використовувати багато наступних цивілізації: храмова та побутова архітектура.      Все багатство застосування художніх знань і навичок вимагало створення системи художньої освіти. І вона була створена. Вона складалася з двох напрямків: загальноосвітній та професійне.      Загальноосвітня система мистецької освіти будувалося на навчанні малюнку, так як написання ієрогліфів вимагало певних навичок. Навчання малюнку будувалося за двома напрямками: вироблення техніки вільного руху руки і твердість у виконанні рельєфів і написанні папірусів. Основний метод - копіювання і заучування. Система освіти мала суворі вимоги до дисципліни.Хоча здобувати освіту могли лише привілейовані верстви єгипетського суспільства, практикувалися тілесні покарання (ходили 3 місяці в колодках).     Професійне навчання носило з одного боку родовий характер, коли секрети майстерності передавалися від батька до сина, з іншого боку організовувалися професійні школи.      Провідною професійною школою образотворчого мистецтва була Мемфійська придворна школа архітекторів і скульпторів. Під часи Рамзеса II і його спадкоємця в Єгипті існував інститут для художників, де студенти могли вибирати собі викладачів.     Методика викладання в такому навчальному закладі розривалася в таблицях, які служили методичними вказівками з поетапним виконанням робіт. Зокрема застосовувався такий прийом як побудова фігури людини по сітці. Це була не просто спроба збільшити зображення, а прообраз модульної сітки, що дозволяв збільшити зображення, побудувати фронтальне і бічне зображення, оскільки перетин ліній сітки проходило в певних вузлових з'єднаннях. Малюнок будувався з будь-якого місця по цій сітці. Зображення виявлялася не з визначення загальної форми, а з механічною підготовки розрахунків пропорцій. У навчанні скульптурі застосовувався метод еталона і метод незавершеної роботи як наочний посібник для розуміння поетапності роботи.      Таким чином, у наявності системного підходу до навчання образотворчого мистецтва, належить теоретичне обгрунтування практики     образотворчого мистецтва, вперше встановлені закони зображення і навчання майбутніх художників. Чи існувала теорія процесу навчання (дидактика) не встановлено. Проте існували педагогічні твори (автор Тауф). Навчання будувалося не на вивченні навколишньої дійсності, а на заучуванні встановлених канонів. ІЗО а Єгипті було вже загальноосвітньої дисципліною.

3.Школа навчання образотворчого мистецтва Стеродавньої Греції. Сікіонська, Ефейська та Фіванська художні школи.      Мистецтво Стародавньої Греції - найбільший за значенням пласт в історії світового образотворчого мистецтва. Твори, створені в цей період, вражають сучасників своєю домірністю, реалістичністю, гармонією з навколишнім середовищем.      Корінні зміни в системі освіти Древньої Греції пов'язані, в першу чергу, зі зміною світогляду і, як наслідок, зміна релігії і суспільної свідомості в рамках все тієї ж рабовласницької економічної формації.      Пантеон грецьких богів, на відміну від єгипетських зооморфних (Згодом з людськими тілами), був антропоморфен. Потойбічний світ представлявся за аналогією з реальністю. Взагалі світовідчуття давніх греків носило гуманістичний характер, звернений на виявлення закономірностей реальної дійсності, а краса людського тіла вважалася еталоном гармонії, тобто пропорційності частин щодо цілого.      Однак, все нове, створене греками має фундамент. І фундамент цей - єгипетське мистецтво. Грецькі художники використовували систему канонів і способи ліплення, вироблені в Єгипті. Наприклад брати Телеклес і Теодор з Самоса, живучи в різних містах, взялися за виконання замовлення статую Аполлона Піфійського. Незалежно один від одного вони виготовили кожен свою половину статуї так майстерно, що при з'єднанні обидві половини зійшлися між собою. Такому успішному ходу роботи сприяла дотримання єгипетської методики роботи над скульптурним твором.

1. Надалі греки по-новому підійшли до проблеми навчання і виховання. Реалізм - основа грецького мистецтва. Художники стверджували,що в світі панує сувора закономірність, і сутність прекрасного полягає в гармонії частин і цілого, у правильних математичних пропорціях.      В 432 році до н.е. Поліклет з Сикиона створив твір про пропорційні закономірності побудови людського тіла і вперше в історії Зображення тіла людини стало природним і життєвим. Як зразок виконання скульптури за новими канонами виступає «Дорифор» (списоносець). Малюнки з цієї скульптури робили не тільки майбутні професіонали, а й діти в загальноосвітній школі.      Ще один великий скульптор вже пізньої класики Пракситель створив свій канон, в якому пропорції тіла були кілька удленени по відношенню до поліклетовскому канону.      Про методи навчання даного періоду ми знаємо з пізніших теоретичних праць римських істориків Плінія, Павзанія і Ветрувія. скульптура дійшла до нас, в основному, в римських копіях, які не передають всієї глибини давньогрецького мистецтва,      Історія перших методичних розробок в образотворчому мистецтві Стародавньої Греції пов'язують з іменами Полигнота і Аполлодора Афінського. Полигнот, утворивши коло художників в Афінах, де йому були дані права громадянства, розгорнув свою педагогічну діяльність. Він закликав художників прагнути до реальності. Однак опанував тільки лінійним малюнком, без передачі світлотіні. Але й тут лінія працювала на передачу простору. Пліній пише: «Полигнот ... який намалював жінок в просвічує одязі, прикрив голови їх строкатими чіпцями і першим вніс в живопис дуже багато нового, якщо почав відкривати рот, показувати зубиАристотель зазначав, що Полигнот ідеально передавав форму людського тіла, малював в натуральну величину моделі. Однак живопис представляє розфарбованим у монохроме малюнком.      Справжня революція в області малювання і методів навчання приписується Аполлодору Афінському, він вперше ввів світлотінь і став моделювати об'єм форми в малюнку. Це шанувалося за диво. З'явилася необхідність в інших методах навчання, які розглядали закономірності розподілу світлотіні щодо джерела світла. Живопис став грунтуватися на грі теплохолодності.     Аполлодор був не просто талановитим художником, а й прекрасним педагогом. Одним з його учнів був Зевкіс (420-380гг до н.е.). Методика Зевкіса грунтувалася на пильному вивченні природи,розуміння законів краси через спостереження. Є легенда про те, що Зевкіс намалював хлопчика, який несе виноград. До винограду злетілися птиці, так він був майстерно намальований. А майстер засмутився: «Якби я так ж майстерно зобразив хлопчика, то птахи б не прилетіли, злякалися ».           Паррасий проявив себе ще і як художник-теоретик, написавши трактат по малюнку, в якому особливу увагу приділив лінії та її роботу по побудові ілюзії простору.. Характерні особливості його викладання:      -Ясність у передачі обрисів предметів;     -Лінеарність в передачі форми предметів;      -Активна робота з натури;     -Поєднання високотехнічного малюнка з знанням законів реалістичного побудови людського тіла;     -Володіння засобами світлотіньового малюнка;      -Прагнення до передачі реалістичності зображення, яка доходить до самоцілі.      У IV столітті до н. е.. існувало кілька прославлених шкіл малюнка: сикионська, Ефеська, Фіванська.      Фіванська школа - засновник Арістід - надавали значення світлотіньовим ефектам, передачі відчуттів, ілюзій.      Ефеський школа - Зевкіс - грунтувалася на чуттєвому сприйнятті природи, її зовнішню красу.      Сикионской школа - засновник Евпомп - базувалася на наукових даних природознавства і строго дотримувалися законів зображення реальної природи. У цій школі була потрібна найбільша точність і строгість малюнка. Вона вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Евпомп (400-375гг до н.е.) був видатним педагогом і живописцем. Він закликав своїх учнів вивчати закономірності природи на основі наукових даних, головним чином, математики. Це принципово новий метод - спостереження + аналіз.      Учень Евпомпа - Панфіл надавав великого значення малювання як загальноосвітнього предмету, оскільки при малюванні людина не тільки передає форму предмета, а й пізнає його будову. Панфіл багато працював в області дотику малюнка з геометрією, поскльку вважав, що остання розвиває пространвтвенное мислення. На двері його школи було написано: «Сюди не допускаються люди, які не знають геометрії ». Тривалість навчання у Панфіл була 12 років і коштувала один талант (26,196 кг золота).      До IV століття до н. е.. давньогрецькі художники почали розробляти теорію перспективи. Однак вона мала мало спільного з тією, що створив Філліпп Брунеллески (з однією точкою сходу). Це, швидше за все перцептивное сприйняття дійсності.      Так в історії західноєвропейського мистецтва з'явилося й існує понині два напрямки: малювання від колірного плями і від конструктивного аналізу форми.      Майстри Стародавньої Греції закликали своїх учнів до вивчення натури на науковій основі, перевага віддавалася знань, а не поривам натхнення. Тому навчання малюнку мало першорядне значення. Учні малювали, в основному, на букових дощечках, покритих воском, металевою або кістяний паличкою. Художні школи Стародавньої Греції - це приватна майстерня-студія, що нагадують за своїм принципом приватні майстерні епохи Відродження.     Підсумок:      - Нові методи навчання, в основі - малювання з натури;      - Завдання рисувальника не тільки копіювання предметів, а й пізнання закономірностей їх побудови;      - Малювання в загальноосвітній школі як інструмент пізнання навколишньої дійсності;      - Вироблення канонів побудови людського тіла за законами видимої дійсності наукових знань;      - Людина - вінець краси, в ньому все пропорційно про гармонійно, «Людина - міра всіх речей» (Гераклід).

4.Навчання образотворчому мистецтву Середньовіччя та епохи Відродження.      «Методи роботи в середньовічному мистецтві»      Середньовічне мистецтво - особлива щабель у світовому мистецькому розвитку. Одна з його найголовніших особливостей - тісний зв'язок з релігією, її догмами, звідси спіритуалізм, аскетичність. Релігія та її суспільний інститут - церква - була могутньою ідеологічною силою, найважливішим фактором формування всієї феодальної культури. Крім того, церква була головним замовником мистецтва. Нарешті, не слід забувати, що духовенство було єдиним тоді освіченим класом. Тому релігійне мислення сформувало все середньовічне мистецтво.      Образний лад і мова середньовічного мистецтва складніше і експресивніше мистецтва античності, з більшою драматичною глибиною передає воно внутрішній світ людини. У ньому яскравіше виражені прагнення осягнути загальні закономірності світобудови. Середньовічний майстер прагнув створити грандіозну художню картину світу в архітектурі, монументального живопису і скульптури, який прикрашав середньовічні храми. Але в самій художній системі, художньому методі середньовічного мистецтва була закладена обмеженість, позначаються, насамперед у граничної умовності, в символіці і алегоризм образної мови, в жертву яким приносилася правдива передача краси фізичного тіла.      Досягнення реалістичного мистецтва античності було віддане забуттю.     Образотворче мистецтво будувалося без опори на науку – тільки увагу і вірне око художника. Тілесність зберігалася лише при запозиченні образів античного мистецтва (Орфей - образ юного Христа-пастиря). Однак ці запозичення тривали недовго. На зміну образу юного Христа прийшов культ старчества зі своїм образним ладом.      Основа навчання в цей період - механічне копіювання. Однак у середньовічному мистецтві була система, яка намагалася намацати якісь закономірності побудови зображення. Це система Виллара де Оннекура. Її суть - у побудові абстрактних математичних розрахунків, пошуку геометричної закономірності, кабалістика чисел, а не в пошуку закономірностей будови форм природи.      Візантійське мистецтво відрізнялися більшою канонічністю порівняно з мистецтвом середньовічної Європи. І тут практикувалася робота за зразками. До наших днів дійшов цікава праця за методикою образотворчого мистецтва Візантії. Це - «Єрмінь, або Повчання в живописному мистецтві »1701-1745 р.р., написане афонским ченцем Діонісієм з Фурньє (Фурнографіотом). У ній міститься багато фактів, стосуються ремесла живописця (як зробити копію, вугілля, пензлі, клеї,грунтовки, докладні інструкції про спосіб написання ликів, одягу) ібагато іншого. Наприклад, про те, як робити копіювання: «... приліпив просочену маслом папір твою до чотирьох краях оригіналу; виготов чорну фарбу з невеликою кількістю жовтка і ретельно обведи нею малюнок і наклади тіні, потім приготуй білила і наведи прогалини і самими рідкими білилами Познач світлі місця. Тоді вийде нарис зображення, тому що папір прозора, і крізь неї видно всі риси оригіналу ». Інший приклад копіювання: «Якщо ж на задній стороні оригіналу немає ні малюнка, ні плями, то наклади на нього не промаслений папір, пристав його проти світла до вікна      Отже, в епоху середньовіччя:      - Основний метод навчання - копіювання за зразками,способствовавшее розвитку ремісничої праці;      - Процес навчання - самостійна робота в складі артілі майстрів.

«Мистецька освіта епохи Відродження      Культура Відродження пов'язана, насамперед, з появою в феодальному суспільстві буржуазії. Людина знову стає головною темою мистецтва. В Італії, на батьківщині античності, знову відроджується античний ідеал прекрасної, гармонійної людини. Це, безумовно, не означає, що Відродження повторює античний період в мистецтві. За культурою Відродження стоїть тисячоліття середньовіччя, християнської релігії, нового світогляду, який породив нові естетичні ідеали, збагатив мистецтво і новими сюжетами, і новою стилістикою.      Оскільки безцінні зразки методичної думки, в основному, були загублені в запалі боротьби з язичницьким мистецтвом, заново розроблялася теорія ІЗО. Художники Відродження були переконані в могутності науки, було відновлено високу повагу до малюнка. інтерес і повагу до художньої творчості носив масовий характер, наприклад, Філіппо Брунеллески читав публічні лекції з перспективі на площах. Були заново відкриті закони перспективи, оптики і дані про анатомічну будову людини.      Постановка навчання в епоху Відродження представляла собою наступні етапи. Хлопчика 10-12 років віддавали до майстра, і він з перших днів починав знайомити його з майстерністю (ремесло - навчання мистецтву - робота). До 18 років учитель міг доручити виконання окремих частин роботи (наприклад, Леонардо да Вінчі, навчаючись у Вероккио, написав ангела на роботі «Хрещення Христа» учителя). Після 6 - 8 років навчання учень міг залишитися в майстерні в якості помічника, але міг і перейти до іншого майстра.      У найбільш великих художників вихованці вивчали:      - Ювелірна справа,     - Літературу,     - Математику,      - Скульптуру, живопис і архітектуру.      Основа навчання - малюнок. Система навчання малюнку тісно пов'язана з композицією, оскільки він був підготовчої стадією до живописної роботі. Якщо пізніше, в академіях, малюнок як окремий предмет викладання став самоціллю, то в епоху Відродження вчитель, упевнившись, що учень правильно зрозумів конструкцію і грамотно передав анатомічну будову, дозволяв залишити малюнок на стадії аналітичної побудови. Малювали на букових дощечках, покритих тонким шаром воску, неправильно проведену лінію або Тонову пляму заминали і зарівнювали.     У цей час з'являються перші наукові праці з образотворчого мистецтву.      Ченніні Ченніні «Трактат про живопис». Основа малюнка, вважав Ченніні, - малювання з натури. «Починай малювати з зразка легкої речі, малюй якомога більше, щоб вправляти руку, легко торкаючись дощечки штифтом, щоб те, що ти почав малювати, було ледь помітно, поступово посилюючи штрихи, по кілька разів повертаючись до тіней ». Чініні розцінював малювання на кольоровому папері як перехідну ступінь від малюнка до живопису, надавав значення копіюванню, але не механічному, а цілеспрямованому.      Леон Батіста Альберті «Три книги про живопис». Ця праця розкриває основи малюнка, які є по основних своїм положенням актуальними і в даний час. Свої відкриття в області методики навчання мистецтву не зашифровував, як Леонардо.      Альберті розглядає малювання як наукову дисципліну, володіє такими ж жорсткими законами, як математика. Однак, Альберті попереджає: «... Я дуже прошу, щоб при кожному нашому міркуванні мали на увазі, що я пишу про ці речі не як математик, а як живописець;      Особлива цінність праці Альберти полягає в тому, що він розкрив ряд методологічних установок і положень у викладанні ІЗО.      - Ефективність навчання мистецтву лежить на шляхах наукового обгрунтування сприйняття дійсності         Порядок викладу матеріалу наступний: 1) точка і пряма, 2)площину і кути, 3) обсяг.      Альберті заклав теоретичні основи навчання малюванню, дав методичну послідовність (від простого до складного.Основа його методики - особистий показ.      До методичних настанов належить:      - Робити великі зображення, тому що в маленьких легко приховати будь-яку помилку,      - Узагальнення форми і тону легше зробити через примружені очі.      Однак він надавав дуже великого значення завісі, що вело до механічного копіювання натури.      Леонардо да Вінчі «Книга про живопис». Леонардо не висунув нових методів і принципів, однак поглибив ці знання.     Основа методики - малювання з натури за допомогою аналізу форми. Леонардо заперечував метод завіси для суворого дотримання перспективних скорочень (використовувалися стаціонарні і портативні завіси). Проти методу «завіси» Леонардо виступив у своєму трактаті «Спосіб точно змалювати істинність ». При зображенні, вважав Леонардо, необхідно спиратися на сприйняття, закони перспективи, анатомії аж до розташування внутрішніх органів.     Про спосіб навчання: «Навчався спочатку науці, потім звернись до практики». Навчання повинно проходити у веселій ігровій формі            Методична установка - малювати, починаючи з цілого.      Послідовність малювання фігури людини: 1) встановлення фігури на площину - пошук осі рівноваги, 2) встановлення пропорційних відносин, 3) закріплення основ зображення - малювання по пам'яті.      Альбрехт Дюрер «Книга про живопис». Основа мистецтва – наукові знання. Увага до загальних педагогічних проблем: як вибирати дітей у учні, як виховувати, вже в дитинстві стежити за правильним фізичним розвитком, процес навчання має перериватисянетривалої грою на музичних інструментах, щоб від надмірних вправ ними не охопила меланхолія. Виховуючи художника, педагог повинен стежити за тим, щоб учень дотримувався міру в їжі і пиття, щоб він жив в гарному будинку, щоб в період навчання ніщо не послаблювало розум молодого художника, щоб він не бачив нічого поганого. Ця думка одержує подальший розвиток при організації Академій Мистецтв.      «Книга про живопис» складається з декількох частин. Перша - «Трактат про пропорції »- правила побудови фігури людини через геометрію і математичні розрахунки, поділ фігури на частини - плечовий пояс, таз, колінний суглоб. Наявність допоміжних ліній при побудові фігури людини.      Друга - «Повчання в вимірі циркулем і лінійкою» - вчення про перспективу. Ця книга має чотири частини: 1-а - про лінії, 2-а - про площинах,3-я - про тіла, 4-я - про перспективу.       Новаторським методом зображення голови людини з'явився метод обрубовкі, актуальний до теперішнього часу. Дюрер величезне значення надавав конструктивного аналізу форми, натурному малювання, особовому Приміром педагога.       Підсумок:       - Відновлення основ реалістичного зображення;       - Науково-методичне обгрунтування процесу реалістичного зображення.

5. Європейські підходи до навчання образотворчому мистецтву 17-20 століть.«Становлення академічної системи художньої    освіти в XVI - XVII століттях ».       XVII століття - період становлення малювання як навчального предмета і нової педагогічної системи - академічної. Характерна риса -створення спеціальних навчальних закладів - Академій Мистецтв і художніх шкіл.        Основні положення академічної системи та методики викладання малюнка склалися в процесі тривалої педагогічної практики в приватних школах Просперо Фонтани, Кальвартра, Академії малюнка у Флоренції (Об. 1563г), Академії Св. Луки в Римі (Об. 1577г) і«Академії вступили на вірний шлях» братів Карраччи (Об. 1585 - 1588гг).        Найвідомішою була Болонська Академія Мистецтв, заснована Людовіко Каррачі і його двоюрідними братами - Агостно і Аннібале.Головне, вважали брати, - правильне наукове обгрунтування положень малюнка і живопису. Мета - з'єднати в єдину систему досягнення майстрів епохи Відродження. «Хто побажає вчитися живопису, той нехай намагається писати по римській манері, із справжнім розмахом, встановить собі венеціанські тіні і Ломбардський колорит, плодючість генія Буонароті, природно вільний склад Тиціана, золотисто-яскраві фарби Караваджо і симетрію, як її представляв Рафаель ».. Вони розробили методику викладання малюнка, живопису, композиції, забезпечили Академію необхідними навчальними та методичними посібниками.Учні академії грунтовно вивчають анатомію (малюють препаровані трупи), пропорції, античні зразки.        Система навчання наступна:       - Знайомство з елементарними прийомами малювання;        - Малювання з зразків (таблиць);       - Малювання з гіпсових копій антиків;       - Малювання живої натури.      Розвиток руки і очі шляхом частих вправ. Послідовність цих вправ така:      - Копіювання зображень частин обличчя;      - Деталей людської фігури;      - Знайомство з черепом, малювання фігури людини з натури, перспективи вулиць.      Копіювання зразків грунтувалося на виявленні закономірності будови форми, анатомії. Проте тут все ж закладається система контурного малювання з подальшою тушевкой. Позитивним в системі навчання Карраччи є послідовність від простого до складного. Академія давала хороші результати, студенти по закінченні володіли:     - Матеріалами і техніками малюнка і живопису;      - Перспективою;     - Пластичної анатомією;     - Тональної і колірної розробкою форми.           За прикладом академії Карраччи стали відкриватися Королевська Академія в Парижі (1648), Академія Мистецтв в Римі (1660), У Відні (1692), В Берліні (1696), Академія Сан-Фернандо в Мадриді (1753), Академія трьох найзнатніших мистецтв у Петербурзі (1757), Академія Мистецтв у Лондоні (1768). Основна мета цих навчальних закладів -професійна підготовка в галузі образотворчого мистецтва, виховання молоді на прикладах високого мистецтва античності і Відродження. З моменту відкриття державною академією малювання стає самостійною дисципліною, що має свою методику навчання.      Поряд з державними академіями, існували і приватні школи. Найбільшою і оснащеної була майстерня великого фламандського художника Пітера Пауля Рубенса (1577-1640). Його учнями були: Ван Дайк, Іорданса. Як педагог і керівник Рубенс не мав собі рівних Педагогічні установки Рубенса грунтувалися на вивченні античного мистецтва. Рубенс вимагав від учнів не копіювання зразків, а передачу живого тіла, активно сам показував технічні можливості матеріалу, конструктивну закономірність будови форми. Велике значення при навчанні малюнку Рубенс надавав науковим основам законів перспективи, світлотіні, пластичної анатомії.           Малюванням можна опанувати, лише маючи в арсеналі серйозні знання,які допомагають пізнавати навколишній світ. Тому малювання стало цікавити і діячів народної освіти. Так, вперше після Памфіла, думка про користь малювання як загальноосвітнього предмета, була висловлена ​​великим чеським педагогом Яном Амосом Коменським (1592-1678) в «Великій дидактиці». Правда, Коменський не наважувався включити освіта в курс шкільного навчання. Коменський пише, що для навчання мистецтву необхідно дотримуватися три вимоги: 1)правильного вживання, 2) розумного вживання, 3) частоговправи.      Англійський педагог і філософ Джон Локк (1632-1704) вважав, що малювання є важливий загальноосвітній предмет.      Жан Жак Руссо (1712-1778) вважав, що через малювання розвиваються органи чуття дитини.      Праці Локка, Руссо, Коменського дозволили поєднати теорію мистецтва з теорією педагогіки.      Французький класицизм. Шарль Лебрен, Берніні, Н Пуссен. Естетика класицизму, ідея гармонійного устрою природи і суспільства, яка призвела до зайвої ідеалізації натури, погляд через «окуляри античності».   XVII століття - перша половина XIX століття є «золотим віком»академій. Навчання мистецтву проходило одночасно з науковою освітою і вихованням високих ідеалів. Проте зайве прагнення до норм античного мистецтва позбавляло можливості худ. відображення дійсності, стала лунати критика у бік академічної школи.    Серед противників академічної школи був Дені Дідро (1731 -1784), відстоював матеріалістичні ідеї в естетиці (французьке освіта). Салон Дені Дідро праці «Досвід в живописі».     Джошуа Рейнольдс (1723-1792) закликав до уважного вивчення життя, збагачуючи його науковими знаннями. - прихильник академічної школи з опорою на вивчення натури.     Ступені навчання по Рейнольдсу:     - Вступний курс. Знайомство із загальними принципами малюнка, живопису,композиції.     - Другий етап. Вивчення досвіду мистецтва. Велике значення надавалося вправам, повторенням, малювання по пам'яті.    Основний метод на початковій стадії навчання - грамотна передача об'єктів. Саме на ранніх стадіях важливо змусити грамотно підходити до роботі з натури (конструктивний аналіз, моделювання форми), змусити учнів правильно зрозуміти шляху мистецтва.    Необхідно враховувати вікові і особистісні особливості учнів (Талант, темперамент).     Гете про малюнок. Основний метод - опора на наукові знання.Безглузде копіювання натури перетворює художника в ремісника     -Завдання художника-педагога - допомогти учневі оволодіти законами зображення і закономірностями природи. Закономірності будови природи знаходять своє відображення в мистецтві, отже, мистецтво підпорядковується певним законам ... художник вдячний природі, приносить назад їй якусь другий пріроду4, але природу, народжену з почуття і думки, природу людськи завершену ... »    Гете вважав основою основ людське тіло, його пропорції і пластику.     Підсумок: основа художньої освіти - малювання аналітичне,як у професійному, так і в загальноосвітній сферах.

7/Вітчизняні методи навчання малюванню. Художні школи Київської Русі.

З культовою архітектурою Київської Русі пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. Першими художниками на Русі були греки та місцеві "книжники" - майстри мініатюри, далі - творці фресок та мозаїк. Жанри, що їх розвивали майстри, - це біблійні, алегоричні образи, портрет, побутові сцени з князівського життя.

Ще до запровадження християнства на Русі існувала певна традиція живопису, а з християнізацією вона розвивається і стає важливим елементом культури середньовічної держави. Невід'ємною частиною споруд київської держави Х-ХІІІ ст. були розкішні прикраси, зокрема в церквах. Візантійська церква, а за нею і українська прагнули викликати у віруючих сильні емоції, переживання. І тому зовнішня архітектура і внутрішня декоративність, прикраси і увесь молитовно-літургійний обряд мали служити цій меті. Ідеолоіія візантійського православ'я була втілена найяскравіше у храмовому розписі в його двох найголовніших формах І його двох найголовніших формах: іконописанні та стінописів.

Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живо­пис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монумен­тальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку шко­лу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фре­сок залишилися лише уламки.

Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть­ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису.

За християнською легендою, першим іконописцем вважають євангеліста Луку. Відомості про ікони містять давньоруські літописні джерела Х ст. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Найвідомішою іконописною майстернею XI-XII ст. була Печерська, де працював Алімпій зі своїми учнями. В кінці XI ст. склалася київська іконописна школа. З нею пов’язані такі шедеври іконопису, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), які зберігаються у Третяковській галереї, ікона «Борис і Гліб» (XIII ст.), що експонується у Київському музеї російського мистецтва.

Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, при­свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загро­зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

На початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що зобразили сувору владну жінку, що розводить руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці теплішим, людянішим. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу і співчуття, візантійці бачили Богородицю по-своєму, руські живописці - по-своєму.