8.Головні я вища в розвитку української літератури кінця хіх - початку хх ст.
Зміст, форма, стильові зміни в культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов'язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та закономірностями історичного процесу в цілому. Модернізм — це світоглядна та культурно-естетична реакція на вступ людства на рубежі XIX—XX ст. у якісно новий етап свого розвитку. У цей період виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність світу, взаємозалежність народів і держав й водночас загострилися міждержавні
протиріччя. Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Людина знову відчула свою самотність, слабкість і непотрібність.
≪Звідки ми, хто ми, куди ми йдемо≫ Саме ці болючі питання на рубежі XIX та XX ст. гостро постали не тільки в культурі, а й у житті всього суспільства. Свої відповіді на них у культурній сфері запропонував модернізм. Ця доволі оригінальна художньо-естетична система об'єднувала декілька відносно самостійних ідейно-художніх напрямів та течій — експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм та ін.
В українській літературі першим модерністські гасла
висунув 1901 р. поет М. Вороний, який на сторінках ≪Лі-тературно-наукового вісника≫ у програмному відкритому листі закликав повернутися до ідеї ≪справжньої запашної поезії≫, тематично і жанрово розширити існуючі в тогочасній літературі рамки. Естафету в М. Вороного прийняла група галицьких письменників ≪Молода муза≫ (П.Карманський, В. Пачовський, О. Луцький та ін.), яка 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зразки та тенденції. У цей час у культурній сфері чітко окреслилися дві тенденції — збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала ≪нова школа≫ української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи з новітніми європейськими здобутками — символізмом та психоаналізом. Характерною рисою розвитку українського варіанту модернізму в літературі був значний вплив романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення будь-якої доби.
9.Ііі і іv Універсали Центральної Ради
Нарешті в Центральної Ради виявилося в цей критичний період достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.
Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 p., вона ухвалює III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам ≪національно- персональної автономії≫; забезпечення українському народові демократичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. За третім універсалом закликає всіх до руйнівної боротьби з безладдям і руїнництвом, до дружнього будівництва нових державних форм, які «дадуть великій і непереможній Росії здоровя, силу і нову долю. Державний контроль над продукцією України, відстоюючи інтереси як України, так і Росії.»На жаль, універсал мав суттєву суперечність — широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв'язок із Росією, що як держава вже не існувала. ЦР тільки обіцяла, що все буде, але не мала чітко описаних заходів щодо здійснення намірів.
У цей час на перебіг подій в Україні дедалі більше впливають нові, головним чином, зовнішньополітичні чинники: зміцнення більшовицької влади в Росії, її бажання втримати під своїм контролем українські землі; фактичний розвал та деморалізація російської армії, її перетворення на носія насильства, анархії та безладу у краї; ускладнення становища на фронтах Першої св.ітової війни, посилення впливу німецького фактора на українські землі. Більшовики активно намагались підірвати вплив, авторитет Центральної Ради, її внутрішню єдність.
Радянські війська завойовували все більше території України. За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання: мобілізувати та організувати український народ для відпору агресору; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений 11 січня 1918 р. Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати ≪добробут і свободу≫ у боротьбі з ≪більшовиками та іншими нападниками≫. Універсал декларував низку принципово важливих положень: — проголошувалася незалежність, суверенність УНР; — на уряд покладалося завдання здійснити переговори , укласти мир, а потіи демобілізувати армію, створивши міліцію; переведення заводів і фабрик з воєнного на мирний стан, збільшення продукції народного споживання тощо); — гарантувалася передача землі селянам без викупу ще до початку весняних робіт; — констатувалася націоналізація лісів, вод та підземних багатств краю; — ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР. Проголошена в універсалі самостійність не мала абсолютного характеру. Навіть у цьому документі цілковито не відкидалась ідея федерації: тільки Українські Установчі збори мають остаточно вирішити питання . На початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію. Посилюється зневіра народу щодо здатності Центральної Ради вирішити нагальні державні проблеми, соціальні орієнтири беруть гору над національними..