45. Журналістика в системі соціальних інститутів

Журналі́стика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і с-ва в цілому як саморегульованої системи.

Соц. місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських та навчальних закладів та установ.

Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних умовах (державних, економічних, культурно-історичних, релігійних, національних) при певному характері і взаємовідносинах різних соціальних сил (класів, партій, профспілок, асоціацій підприємців). При цьому життєдіяльність с-ва протікає в значній мірі як функціонування великої кількості різноманітних соціальних інститутів. У суспільстві діє безліч ЗІ. Журналістика є одним з найважливіших ЗІ, без якого неможливе нормальне функціонування с-ва, незалежно від того, на яких засадах вона створена і діє. Тенденції розвитку людського с-ва спрямовані на створення гуманістично орієнтованого с-ва. Сучасна журналістика в суспільстві, що знаходиться в перехідній стадії розвитку, дуже різноманітна, у різних співвідношеннях несе риси «старого» і «нового». Журналістику, як Соціальний Інститут демократичного с-ва (що складається з трьох підструктур) - громадянської, економічної, державної), утворюють три соціальні типу ЗМІ.

ЗМІ громадянського «тіла» с-ва. ГО - область «самостояння» людини як громадянина (а не підданого), активно домагається і реалізує свої громадянські права.Сюди входять ЗМІ організацій, відкрито відстоюють їхні позиції і виходять на їхні кошти (політ.партіі, асоціації підприємців, об'єднання ветеранів). ЗМІ комерційного характеру, що випускаються заради прибутку. ЗМІ різних неполітичних організацій. Державні ЗМІ - що створюються різними структурами влади, як загальнофедеральних, так і регіональної.Державно-суспільні ЗМІ - найбільш повно можуть реалізувати спільні інтереси. Сутність демократії: делібератівная (що вимагає обміркованих рішень), партіціпарная (свідома участь всіх громадян) і діалогічна (коли рішення народжуються в результаті погоджувальних обговорень). Журналістики належить величезна роль в інформаційному забезпеченні демократії через досягнення максимальної поінформованості громадян.

Журналістика веде моніторинг всіх сфер життя, є трибуною різноманітних думок з широкого кола питань, є громадським експертом, бере участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві, дає можливість громадянам висловитися та бути почутими, виступає двигуном демократичного прогресу, забезпечує інформаційну безпеку, реалізує частину загальнонаціональної політики. Медіадемократія - взаємодія на рівних засадах бізнесу, влади, некомерційних організацій та ЗМІ.

46. Проблеми розуміння та реалізації свободи преси та журналістської діяльності.

Якщо говорити про поняття “свобода” в контексті журналістської діяльності, то слід зазначити, що це не є можливістю робити, що заманеться для журналіста. Саме таке розуміння свободи призводить до хаосу. Проблема свободи стикається з соцальною позицією журналіста: міра свободи залежить від вірності соц. позиції, тому що совбода тільки здається можливістю приймати будь-які рішення, висувати перші ліпші гіпотези, давати абиякі оцінки.

Свобода слова — це можливість журналіста піднімати актуальні гострі соціальні, політичні, економічні та інші питання без остраху. Однак не слід забувати про моральний бік питання — пускати в ефір або в друк аморальні матеріали, що сприяють розкладу етичності с-ва, а не його підвищенню, абсолютно заборонено!

Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, і-цію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і "лежить в основі усіх інших політичних свобод" та прав людини. Свобода преси є не просто гарантом, а "головним гарантом конституційності демократичного ладу".

Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

Свобода преси та шляхи її досягнення — це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: "Свобода — це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову."

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин — держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) "свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання". Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації.

Питання про структуру свободи преси є надзвичайно важливим, бо, за словами видатного філософа Олексія Лосєва, структура — це найголовніше, адже без структури немає ніякої роздільності. А якщо в предметі немає ніякої роздільності, то це означає тільки те, що ми не можемо приписати йому ніяких властивостей, бо кожна властивість предмета вже вносить у нього якусь роздільність. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття "свобода преси", один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2) правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності; 4) творча свобода журналістів.

Структуруючи поняття "свобода преси", дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення (питання): 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ та політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів.

Доктор історичних наук Спартак Бєглов стверджує, що, наприклад, у Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що у цій країні немає ні конституції, де була б зафіксована свобода преси, ні законів про пресу, а судова влада функціонує на засадах наявності прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох десятиліть, точніше, “з п"ятдесятих років існує Кодекс журналістської практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами.”

Аналізуючи британський досвід С. Бєглов дійшов таких висновків:

"1) Теоретично свобода преси утвердилась у Великобританії як норма, що є невід"ємною частиною всіх інших прав і свобод людини.

2) Юридично — це свобода в межах загального законодавства та окремих обмежень щодо преси для запобігання зловживанням цією свободою на шкоду с-ву чи окремим людям.

3) У матеріальному плані переважну можливість у використанні цієї свободи мають великі підприємства газетної індустрії та утворені ними монополістичні об"єднання.”

Під час семінару "Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання", який відбувся у Київі в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова: 1) свобода слова як абсолютна цiннiсть; 2) свобода слова як полiтичний аргумент, а під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році екс — спікер Верховної Ради України О. Мороз виділив два аспекти свободи слова: 1) свобода слова як правова категорія; 2) свобода слова як моральна категорія.

Загалом проблема свободи преси має, принаймні, вісім аспектів: 1) правовий (юридичний); 2) економічний; 3) історичний; 4) філософський; 5) політичний; 6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний. Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому їх розташування у цьому списку досить умовне.