60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.

Тема глобальних проблем сучасної цивілізації за своїм змістом і обсягом є чи не найбільшою в соціальній філософії. Вона являє собою спробу проаналізувати низку життєво важливих проблем, від розв 'язання яких залежить дальша доля людства, його соціаль­ний прогрес. )

Глобальним проблемам сучасності притаманні, по-перше, ве­ликі масштаби, значимість не тільки для окремих країн і регіонів, а для людської цивілізації загалом, по-друге, актуальність, що потребує нагального втручання в цю сферу, по-третє, комплекс­ний характер проблем (глобальні проблеми зазвичай взаємо­зв'язані^

Глобальні проблеми мають подвійний соціоприрод-ний ха-рактер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

Головними проблемами сучасної цивілізації є : миру та війни, екологічна, продовольча, демографічна, охорони здоровя, мирне освоєння космосу і т. ін.

Вивчення глобальних проблем привело до формування глоба-лістики — науки, що вивчає причини й способи розв 'язання гло­бальних проблем. Особливе місце у вивченні глобальних проблем посідає Римський клуб. Це міжнародна недержавна організація, яка була заснована 1968 р. за ініціативою Ауреліо Печчеї. Голов­не її завдання — дослідження глобальних проблем сучасності за допомогою математичного моделювання.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень перебуває в руках людини. Настав час чесно і безпристрасно подивитись на цю проблему. Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і поразок.

61.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії

Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їх типи:

• Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед.

• Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Веди -- стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять “самхіти” -- чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Артхарваведа), що частково перемежаються прозою.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх´я, ньяя і йога.

Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.

Індійські мислителі дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній проблематиці. Провідне місце відводили етичним вченням.

В їх етичних вченнях домінують дві думки: життя — це страждання, а подолання страждань можливе через втечу від світу. Ці мотиви, ймовірно, породжені незначною цінністю життя окремої особи в східних деспотіях.