10. Свідомість, як вища форма відображення дійсності

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й її носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення її новим знанням про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

11.Вихідні принципи гносеології

Гносеологія або ж теорія пізнання пропонує вирішення проблем джерела знання, способів отримання знання, критеріїв істинності знань.

В основі сучасної гносеології лежать кілька принципів.

1. Принцип об’єктивності – визнання об’єктивного існування дійсності, як об’єкта пізнання, її незалежно від свідомості та волі суб’єкта

2. Принцип пізнаванності – пізнання людини в принципі немає меж, людські знання в принципі здатні давати адекватне відображення дійсності.

3. Принцип активного творчого відображення – процес пізнавання – це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини. Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності і можливості, відображаючи не тільки дійсно існуючи предмети та явища, а й усі їхні можливі модифікації.

4. Принцип діалектики – визнання необхідності застосування до пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики.

5. Принцип практики – визнання суспільно – історичн предметно – чуттєвої діяльності людини, як основну, рушійну силу, мету пізнання та критерієм істинни.

6. Принцип історизму – вимагає розглядати усі предмети та явища в їхньому історичному виникненні і становленні.

7. Принцип конкретності істини – абстрактної істини не може бути – вона завжди конкретна, кожне положення наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.

12. Чуттєве пізнання, його форми

Чуттєве, пізнання містить в собі ті образи, які дають нам органи почуттів. Основні форми чуттєвого пізнання - відчуття, сприйняття, уявлення.

У відчуттях кожний орган почуттів (зору, дотику, слуху, нюху, смаку) специфічним для нього способом відображає окремі властивості, сторони речей (колір, звук, запах, твердість).

Сприйняття - це відображення властивостей предмета, взятих як ціле.

Уявлення - це наочний цілісний образ речі, виникаючої на основі уяви і минулого чуттєвого досвіду, що зберігається і що відтворюється в пам'яті в узагальненій формі.

Чуттєві образи людини, на відміну від образів, які дають органи чуттів тварини, опосередковані соціальним досвідом і володіють внутрішньою активністю.

Базовою формою чуттєвого пізнання є відчуття. Вони забезпечують безпосередній зв'язок свідомості з об'єктивною реальністю, є єдиним зовнішнім каналом, по якому людина може отримати інформацію про світ.

Що стосується інших форм чуттєвого пізнання, то їх роль в пізнанні визначається, по-перше, тим, що в порівнянні з відчуттям вони є більш багатими за своїми пізнавальних можливостями формами, по-друге, тим, що вони включають в себе не тільки відображення, але і уяву (на основі сприйняття в свідомості людини можуть виникати нові образи - елементи фантазії, мрії, художньої творчості), по-третє, тим, що розвинені форми чуттєвого пізнання є передумовою для переходу до раціонального рівня пізнання.

Чуттєве відображення –джерело будь-якого знання про дійсність. Виділення чуттєвого пізнання як початкового етапу пізнання має сенс лише тоді, коли вирішується питання про джерело наших знань про дійсність.