40. Функціональні обов'язки вчителя інформатики і обчислювальної техніки

Відповідає за організацію і проведення занять та робіт відповідно до норм і вимог охорони праці під час роботи з комп'ютерною технікою.

Він забезпечує:

‑ виконання постанов, розпоряджень і наказів вищих органів із питань охорони праці у кабінеті інформатики;

‑ створює безпечні і нешкідливі умови для оволодіння учнями комп'ютерною грамотністю;

‑ контролює додержання учнями правил і норм техніки безпеки, протипожежної безпеки, виробничої санітарії;

‑ проведення практичних занять, роботу учнів із комп'ютерами тільки після проведення відповідної теоретичної підготовки та відповідного інструктажу учнів;

‑ розміщення установок, стендів, комп'ютерів, учнівських столів відповідно до вимог техніки безпеки;

‑ нормальний санітарний стан кабінету інформатики;

‑ безпечний стан робочих місць учнів;

‑ введення в експлуатацію новостворених кабінетів, нових комп'ютерів відповідно до вимог;

‑ складання і щорічний перегляд інструкцій з техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежної безпеки і здійснення контролю за їх виконанням;

‑ систематичне проведення первинного, повторного й інших видів інструктажу з лаборантом та учнями і відповідне їх оформлення;

‑ своєчасне і негайне повідомлення адміністрації школи про нещасний випадок, розслідування та облік нещасних випадків, пов'язаних із роботою в кабінеті;

‑ перевірку знань учнів із правил техніки безпеки;

‑ ретельну перевірку підготовлених дослідів і практичних робіт;

‑ здійснення адміністративно-господарського і громадського контролю за охороною праці.

42. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу для вихованців, учнів, студентів

1. Загальні відомості про заклад освіти, його лабораторії, гуртки, майстерні. Види та джерела небезпеки в навчальних приміщеннях та на спортивних майданчиках.

2. Загальні правила поведінки на території закладу освіти. Розташування кабінетів, лабораторій, їдальні, залів, медпункту тощо.

3. Особливі вимоги безпеки під час проведення позакласних та позашкільних заходів. Обставини та причини окремих характерних нещасних випадків, що сталися в закладах освіти.

4. Вимоги пожежної безпеки в навчальному закладі.

5. Перша допомога потерпілим. Дії учнів, вихованців, студентів у разі нещасного випадку, пожежі, виявлення отруйних або шкідливих речовин у закладі освіти.

41. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу для працівників

1. Загальні відомості про підприємство, характерні особливості виробництва, об'єкти підвищеної небезпеки.

2. Загальні правила поведінки працівників на території підприємства, у виробничих та допоміжних приміщеннях. Розташування основних цехів, служб допоміжних приміщень, безпечний рух на території підприємства.

3. Основні положення Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю та нормативних актів про охорону праці, вирішення спірних питань між роботодавцем І працівником.

1. Трудовий договір, робочий час і час відпочинку. Охорона праці жінок та осіб, молодших за 18 років. Колективний договір (угода), пільги й відшкодування за важкі та шкідливі умови праці, порядок їх надання.

2. Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, відповідальність за порушення цих правил.

3. Система управління охороною праці, державний нагляд та громадський контроль за охороною праці на підприємстві:

• обов'язки власника з охорони праці;

• обов'язки працівника щодо виконання вимог нормативних актів про охорону праці;

• права працівника з охорони праці при укладанні трудової угоди та під час роботи на підприємстві;

• відповідальність працівника за порушення вимог з охорони праці;

• попередні та періодичні медичні огляди;

• соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань;

• навчання з питань охорони праці.

4. Основні небезпечні та шкідливі виробничі чинники, характерні "для цього виробництва, особливості їхньої дії на працівників. Методи та засоби запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням, засоби індивідуального й колективного захисту, знаки безпеки та сигналізації. Порядок і норми видачі засобів індивідуального захисту. Питання електробезпеки.

5. Основні вимоги виробничої санітарії та особистої гігієни.

6. Обставини та причини окремих характерних нещасних випадків і аварій, які сталися на підприємстві й інших аналогічних виробництвах через порушення вимог безпеки.

7. Порядок розслідування та оформлення документації щодо нещасних випадків і професійних захворювань.

8. Пожежна безпека. Способи та засоби запобігання пожежам, вибухам, аваріям. Дії персоналу у разі їх виникнення. Чинні документи з питань пожежної безпеки. Виробничі дільниці, найбільш небезпечні в пожежному плані. Протипожежний режим. Загально-об'єктні та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки. Способи застосування первинних засобів пожежегасіння.

9. Перша допомога потерпілим. Дії працівників у разі нещасного випадку та аварії на дільниці, у цеху, на підприємстві.

45. Поняття та види штучного освітлення. Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а такожі для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники. Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи. Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості. Найбільш розповсюдженими джерелами штучного освітлення є лампи розжарювання (нормальні, дзеркальні та прожекторні) хоч вони мають відповідні недоліки. До недоліків можна віднести велику яскравість і блисткість, що спричиняє сліпучу дію і може призвести до травм і аварій. Окрім цього в спектрі ламп домінують жовто-червоні промені з недостатньою кількістю синіх та фіолетових, що змінює кольорову передачу та не дозволяє ефективно використовувати їх при роботах, пов’язаних з необхідністю точного розпізнавання кольорів. Суттєвим недоліком також є висока температура нагрівання (140С), що робить їх пожежонебезпечними. Відкриття люмінесцентних ламп розширило можливості використання світла у житті людини. Залежно від люмінофору, лампи мають різний спектральний склад і служать джерелом денного, білого, м’якого й кольорового освітлення. Люмінесцентні лампи мають невисоку температуру нагрівання (40-50С), незначний ступінь яскравості, не чинять сліпучої дії, дають м’яке розсіяне світло з відсутністю тіней і блисків. Основним недоліком є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту (явища спотворення здорового сприйняття об’єктів, що рухаються чи обертаються). При штучному освітлені можна створити умови здорової роботи навіть кращі, ніж при природному, але світловий режим за світлотехнічними, біологічними та психологічними показниками не буде еквівалентним природному світлу. Освітлювальні установки для освітлення близько розміщених предметів називають світильниками, а віддалених предметів-прожекторами. Основне призначення світильників зводиться до того, щоб: створити з найменшими витратами відповідний рівень освітлення; захистити очі людини від сліпучої яскравої дії джерела світла; перерозподілити світловий потік у потрібному напрямку; захистити джерело світла від механічних пошкоджень. Залежно від умов середовища тип світильника повинен мати необхідний ступінь захисту, (пилозахищений, вологозахищений, вибухозахищений і ін.). особливо жорсткими бувають вимоги до світильників у вибухо- та пожежонебезпечних приміщеннях. Невідповідність світлотехнічних характеристик світильника до призначення приміщення знижує рівень безпеки і може спричинити пожежу або вибух.

43. Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу «охорона праці» у колективному договорі. Колективний договір є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власниками і працівниками з першочергових соціальних питань, зокрема питань охорони праці. Це ствердження випливає із вимог законів України «Про охорону праці» та «Про колективні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація трудящими своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди). Метою цих рекомендацій і є надання практичної допомоги трудовим колективам у формуванні на належному рівні розділу «Охорона праці» колективного договору (угоди). Укладанню колективного договору (угоди), повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються сторонами за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. Цьому підготовчому періоду необхідно приділити особливу увагу! Зобов'язання, що пропонується включити до колективного договору (угоди) за підсумками переговорів, повинні бути всебічно обґрунтованими і реальними, адже після схвалення та підписання документа вони стають обов'язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства (галузі). Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов'язань з охорони праці, слід також наголосити на тому, що ці зобов'язання не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України. Гарантії, пільги та компенсації, що передбачені для трудящих чинним законодавством, повинні вважатися мінімальними, обов'язковими для виконання за будь-яких умов. Разом з тим, за наявністю на підприємстві (в об'єднанні підприємств) певних економічних можливостей нормативні пільги і компенсації можуть перевищуватися і застосовуватись у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов'язань згідно з колективним договором (угодою). З метою більш раціонального викладення колективного договору, зменшення його обсягів рекомендується не повторювати у ньому перелік професій і і посад працівників, яким відповідно до загальнодержавних нормативів надається право на скорочений робочий день, додаткову відпустку у зв'язку з важкими і шкідливими умовами праці, видаються спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту тощо. Достатньо у текстовій частині колдоговору обумовити зобов'язання адміністрації щодо додержання цих нормативів у загальному плані, одночасно подбавши про те, щоб працівники мали можливість ознайомитися з нормативними пільгами і компенсаціями та з-результатами атестації робочих місць, на підставі якої вони призначаються) під час укладання трудового договору, організації навчання (інструктажу) З її питань охорони праці або завдяки оснащенню відповідними матеріалами та офіційними документами кабінетів, кутків, стендів охорони праці у виробничих підрозділах тощо; Колективний договір (угода) повинен обов'язково містити заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців і членів сімей загиблих. Підприємствами накопичено певний досвід вирішення цих соціальних питань за допомогою колективних договорів (угод), який безумовно повинен використовуватись у подальшій роботі. Разом з тим нововведення до чинного законодавства, започатковані Законом України «Про охорону праці», потребують правильного тлумачення і єдиних підходів. Насамперед це стосується одноразової допомоги потерпілим. Як вимагає стаття II Закону, саме колективним договором (угодою, трудовим договором) повинен установлюватися розмір зазначеної допомоги. За рішенням трудового колективу вона призначається будь-кому з потерпілих на виробництві, включаючи осіб, які дістали, наприклад, легкі травми з тимчасовою непрацездатністю. Але Законом забезпечується особливий захист інтересів тих працівників, які були важко травмовані й стали інвалідами, а також інтересів утриманців та членів сімей загиблих. Для них установлено мінімальний розмір одноразової допомоги, що становить: — у разі смерті потерпілого — не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю і, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилась після його смерті; — випадку стійкої втрати працездатності — не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності. Отже, відповідні зобов'язання колективного договору (угоди, трудового договору) можуть бути й більших розмірів. Однак указана мінімальна одноразова допомога повинна сплачуватися всім потерпілим на підприємстві, незалежно від форм власності, його економічних можливостей і фінансового становища, якби навіть ішлось про збільшення на відповідну суму заборгованості підприємства державі чи іншим кредиторам, про виділення додаткових коштів державного бюджету (для бюджетних організацій) тощо. Законом передбачено можливість зменшення розміру одноразової допомоги лише у випадках, коли виробнича травма сталася внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, тобто з повної або часткової його вини. Щоб не допустити безпідставних звинувачень потерпілого у нещасному випадку та порушення його прав на одноразову допомогу, слід додержуватись передбачених законодавством вимог про те, що: за умов найгрубішої помилки чи вини потерпілого розмір одноразової допомоги не може бути зменшено  більш  як  на  половину  тієї суми, яка належить працівникові при відсутності  порушень  ним  вимог охорони праці; - наявність чи відсутність порушень з боку потерпілого,  що призвели до нещасного випадку, а значить наявність або  відсутність  його вини у цьому випадку, встановлюється комісією по розслідуванню; однак порядок зменшення розміру одноразової  допомоги  (тобто  встановлення ступеню вини потерпілого) повинен визначатися трудовим колективом  за поданням власника та профспілкового комітету підприємства,  установи, організації. Трудовий колектив може приймати окреме рішення  з цього  приводу, але доцільніше визначити порядок зменшення розміру одноразової  допомоги  безпосередньо  в  колективному договорі. З цією метою може бути рекомендовано включення до  колективного  договору  своєрідної  шкали розмірів даної допомоги в залежності  від певних  факторів,  а  саме: важкості ушкодження здоров'я,  складу  сім'ї  (наявності утриманців), ступеню вини потерпілого тощо.