50. Етапи формування та еволюції геополітичних ідей в Україні

Українські геополітичні теорії ХІХ-ХХ ст. Дореволюційні геополітичні вчення

Зародження української геополітики обумовлене виникненням та діяльністю на території України масонських лож, кількість яких з початком ХІХ ст. Стрімко зростає (найбільш відомими були одеська ложа “Полт Евксінський”, київська “З’єднання слов’ян”, полтавська “Любов до істини”). Головною метою діяльності масонських організацій було проведення союзу національних держав слов’янських народів на федеративних засадах. Після участі масонських лож у антидержавних повстаннях у 1820-1830-х рр. вони були змушені піти у підпілля, через заборону царським указом їхньої діяльності.

Масонство справило певний вплив на організацію і діяльність першої таємної політичної організації національного характеру – Кирило-Мефодіївського товариства, яке діяло на засадах демократичного, республіканського панславізму. Серед членів товариства були такі відомі постаті ХІХ ст. Як В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, Т.Шевченко тощо. Головною метою товариства було досягнення національно-державної незалежності України. Ще панувала ідея слов’янського відродження та об’єднання усіх слов’янських народів. Керуючись ідеєю національного визволення та відродження України, кирило-мефодіївці бачили Україну однією з рівноправних республік у складі Всеслов’янської Федерації. Програмні положення товариства були викладені у статутному документі “Закон Божий” або “Книга буття українського народу”. Визначався характер федеративного союзу, як наддержавної політичної структури в якій “Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою” [9; с. 30]. Отже, йшлося фактично про об’єднання національних держав на конфедеративній основі. Кирило-мефодіївці розуміли, що самостійно стати незалежною Україна не мала сил. А тому порятунку для української державності необхідно було шукати в союзі таких же поневолених народів як українці, тобто серед слов’ян, з якими українців поєднувало спільне походження. Братчики наголошували на тому, що задля національного і культурного визволення своїх народів з-під імперської влади “усі слов’яни повинні з собою поєднатися” [9; с.33]. І тоді не буде у слов’ян “ні хлопа, ні пана” і будуть вони входити у сім’ю культурних, державних народів Європи.

Наприкінці ХІХ сторіччя проблемами геополітичного становища України переймається Михайло Драгоманов (1841-1895). Розглядаючи геополітичне становище України у своєму конституційному проекті “Вільна Спілка”, М.Драгоманов, що “уважне вивчення географічних особливостей цієї країни і її розташування відносно інших країн неодмінно відкриє кожному існування особливих завдань її внутрішньої і зовнішньої політики” [6; с.139]. Для України важливими є завдання згуртування усіх українських земель, а також здобуття Причорномор’я і Криму, що забезпечило б Україні першість на Чорному морю та зняло б загрозу набігів із Півдня. У зовнішній політиці для України, на думку М.Драгоманова, важливими в першу чергу є південний і західний напрям, а вже потім – східний. М.Драгоманов виступав проти відокремлення України від Російської імперії через те, що таким чином українське населення втратить простори Донсько-Каспійської області і Кубанської області для колонізації” [6; с.139]. Найкращим способом вирішення проблеми української державності, він вважав створення федеративного союзу на землях Російської імперії, де основну роль у політичному житті відігравали демократичні цінності, а особливо політична свобода.