23. Етнокультурні процеси в Україні 14-1-й половині 17 ст.

У XIV - першій половині XVII ст. культура України розвивалася у складних умовах. Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, іноземний гніт, спустошливі тур є цько -татарські напади - все це гальмувало розвиток продуктивних сил, формування української нації і становлення української національної культури. Але і за цих несприятливих умов культурний поступ в Україні не припинявся. Українська культура розвивалась на основі вітчизняних традицій попередніх віків, чуйно реагуючи на нові соціально-економічні й політичні процеси, що їх переживало українське суспільство. Одночасно з цим в Україні ширилися ідеї європейського Відродження, ренесансу ХГ^-ХУІ ст. У розвитку української культури в епоху середньовіччя велику роль продовжували відігравати монастирі. Вони були осередками освіти, науки, літописання, книжності, друкарства, образотворчого мистецтва, музики. Духовенство було найосвіченішим суспільним станом. У ХІУ-ХШ ст. при монастирях і церквах існували школи. стор. 16 з 23 Усвідомлюючи нагальну потребу в організації вищої школи, яка б за рівнем викладання не поступалася західним університетам і водночас могла готувати національно свідомі кадри, князь Костянтин Острозький у м. Острозі на Волині 1576 р. засновує Острозьку академію -перший навчальний заклад вищого ступеня в Україні. В ньому було поєднано кращі традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університетів. І хоч Острозька академія проіснувала недовго, вона дала поштовх до виникнення в Україні численних братських шкіл, значення яких для розвитку освіти загалом було непересічне. Першою такою школою стала заснована у 1586 р. Львівським Успенським братством школа у Львові. Наприкінці XVI - на початку ХУП ст. братські школи Щ} діяли також і в інших містах України. У Києві братська школа (Київська братська школа, 0 ) заснована Богоявленським братством у 1615 р. У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка в 1632 р. була об'єднана з Київською братською школою, внаслідок чого виник Києво-братський, або Києво-Могилянський колегіум. Уже з перших років свого існування цей колегіум стояв на рівні західноєвропейських університетів і польських академій. У 1701 р. Києво-Могилянський колегіум офіційно стає академією. Як найбільший навчальний і науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти, науки, культури, утвердження національної самобутності України. Ь стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори, художники. Діяльність академії мала великий вплив і на сусідні країни. У литовсько-польську добу було покладено початок книгодрукуванню в Україні. Друкування книг розгорнув Іван Федоров, який у 1573 р. заснував у Львові першу в Україні друкарню. З неї у 1574 р. вийшов "Апостол" -перша друкована книга в Україні. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу - східнослов'янський "Буквар", що став першим шкільним підручником. стор. 18 з 23 У 1575 р. Федоров переїхав до Острога, у володіння князів Осторозьких. Там він влаштував друкарню, що містилася поруч з Острозькою академією. В 1581 р. була надрукована знаменита "Осторозька біблія" слов'янською мовою. Це була найперша повна друкована Біблія серед православних слов'янських народів. Після заснування Федоровим друкарень у Львові й Острозі наприкінці XVI ст. виникли і діяли також інші друкарні, їх число у першій половині XVII ст. значно зросло. Розвивалася оригінальна і поширювалася перекладна література. Свого апогею у другій половині XVI - на початку XVII ст. досягла полемічна література, що зумовлено посиленням польсько-шляхетського гніту, наступом католицизму на Україну і насильницьким насадженням унії. Найвидатнішим православним письменником-поле містом був Іван Вишенський Щ) . Продовжувалися традиції історичного літописання. З другої половини, особливо з кінця XVI ст., в першій стор. 19 з 23 половині ХУП ст. інтерес до минулого українського народу зростає. Серед літописів цих часів чільне місце займає Густинський літопис. У XIV ст. - першій половині ХУП ст. розвивалось і мистецтво, в якому дедалі виразнішими стають національні риси. Зароджується театральне мистецтво. З'являється віршована шкільна драма. У XVII ст. бере свій початок вертеп - ляльковий театр. Розвивалася і музична культура, основою якої була пісенна народна творчість. Для архітектури і образотворчого мистецтва періоду XIV - першої половини XVII ст. характерним було те, що вони розвивалися на самобутній основі. На початку XVI ст. в Україну, і передовсім до Львова, приходить з Європи ренесансний стиль. Найвидатнішою пам'яткою цього періоду є комплекс споруд Львівського Успенського братства: вежа Корнякта (1588 р.) (Корнякпж Щ} ), каплиця Трьох Святих (1578 р.) і Успенська церква (1598-1630 рр.). стор. 20 з 23 Великого розвитку у ХУ-ХУІ ст. досягло українське малярство. Розвивається книжкова мініатюра. Значного успіху було досягнуто також у литті з міді та олова і художній обробці металу. Загалом культура України в лтгювсько-польський період досягла досить високого рівня розвитку . В умовах запеклої боротьби українського народу проти іноземних загарбників її розвиток набув характеру національно-культурного відродження. З розвитком культури тісно пов'язані етнічні процеси, оскільки носіями культури виступають етноси, в даному разі український як головний на терені південноруських земель. В ХГУ^ХУГ - першій половині XVII ст. продовжувався його розвиток, хоча і в досить несприятливих умовах. Територією, на якій тривав процес активного формування та розвитку українського етносу, були Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь, Поділля, Східна Галичина, Закарпаття і Північна стор. 21 з 23 Буковина і . У ХУ-ХУІ ст. територія розселення українців просувається на південний схід, на Нижнє Подніпров'я і Побужжя, де формується українське козацтво й утворюється Запорозька Січ, а також на схід - на лівому березі Дніпра, де в ХУІ-ХУП ст. українські переселенці, разом з російськими служилими людьми, засновують слободи і виникає Слобідська Україна. Однією з найважливіших ознак етносу, а потім і нації є мова. У XIV - першій половині ХУП ст. на основі місцевих південних і частково західних східнослов'янських діалектів і внаслідок спілкування з мовами сусідніх народів складалася українська мова з характерними для неї граматичними правилами і лексичним складом. У той же час продовжували вироблятися спільні ознаки побуту, житла, характерні риси українського народу. З часом, з подальшим формуванням і розвитком українського етносу назва "Україна" (у писемних джерелах вперше подається від 1187 р. в Київському літописі) спочатку закріпилася за Середнім Подніпров'ям, потім стор. 22 з 23 поширилася на шил землі і стала етнічною, національною назвою (етнонімом). Уже в ХУ-ХЛШ ст. вона фігурувала в багатьох офіційних документах, мемуарах, художніх творах, народних думах та піснях. Назва "Мала Русь", що з'явилася з XIV ст., пізніше здебільшого вживалася в офіційних документах.стор.