8… Ступені порівняння прикметників і прислівників

Форми ступенів порівняння	Ступені порівняння
	вищий	найвищий
Проста	додавання суфіксів -ш- (-іш-)	додавання до простої форми вищого ступеня прислівника префікса най-, для підсилення значення – префіксів що-, як-
	Глибокий  глибший, темно  темніше	Найглибший, найтемніше,
Складена	додавання до звичайного прикметника (прислівника) слів більш (менш)	додавання до звичайного прикметника (прислівника) слів найбільш (найменш)
	Більш глибокий, менш глибоко	Найбільш глибокий, найменш глибоко
Складна	-	додавання до простої форми найвищого ступеня прикметника (прислівника) префіксів що-, як- щонайтемніший, якнайглибше

Деякі прикметники і прислівники простої форми вищого ступеня порівняння можуть утворюватися від різних коренів. Наприклад: добрий  кращий, погано  гірше, багато  більше.

В окремих прикметниках і прислівниках відбувається чергування приголосних:

1) [г] + [ш]  [жч] (дорогий  дорожчий);

2) [ж] + [ш]  [жч] (дуже  дужче);

3) [з'] + [ш]  [жч] (вузько  вужче).

9…. Зв’язок іменників із числівниками

Ч и с л і в н и к и
Один	Два – чотири	П’ять і далі	Дробові числівники	Півтора, півтори	Півтораста
узгоджуються з іменниками у формі
роду, числа і відмінка	називного відмінка множини	родового відмінка множини	родового відмінка однини	родового відмінка однини	родового відмінка множини
Один відмінок, одна відміна, одне значення, одні правила	Два кольори	Шість категорій	Одна третя площі	Півтора місяця	Півтораста комплектів

10…. Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функ¬ціонування. Це мова державного устрою й громадсь¬ких та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; її використовують в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове роз-межування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистец¬тві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літе¬ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли¬вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному мовленні. Стилістична ж норма – це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Отже, стилістична норма – це норма використання слова чи форми слова у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Існують такі основні функціональні стилі: офіцій¬но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз¬мовний, конфесійний, епістолярний.

11…. Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Викорис¬тання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль — це різновид україн¬ської літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв'язку з тим, що українська літературна мова має дві форми — писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й розмовні. До писемних, або книжних, належать стилі: науковий, офіційно-діловий, художньо- белетристичний, або стиль художньої літератури, публіцстичний, епіс¬толярний; до розмовних — ораторський і розмовно-побутовий.

12…. Науковий стиль – функціональный різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація, тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція), науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).

Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань.

Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних наукових верств суспільства.

Сфера вживання: наукові праці, шкільні, вузівські підручники, науково-популярні журнали.

Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність викладу.

Мовні ознаки: усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення. Монологічна форма тексту. Типи мовлення: опис і роздум (рідше), розповідь.

Термін – слово або словосполучення, що є назвою спеціального поняття певної галузі науки, виробництва. Термін не тільки позначає предмет, а й обов’язково ґрунтується на визначенні. Тому термін має тільки одне значення. Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Для нього характерне вживання великої кількості абстрактних і запозичених слів. Своєрідною у науковому стилі є його будова, бо складні думки і логічні взаємозв’язки між ними потребують відповідного граматичного оформлення. Тут наявні такі синтаксичні конструкції, які допомагають виражати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань.

13…. Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управлі­ння адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

ОДС має такі функціональні підстилі:

• дипломатичний;

• юридичний;

• канцелярсько-діловий (адміністративно-канцелярський).

Основне призначення – регулювати ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

- офіційний характер;

- адресність;

- повторність;

- тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

• нейтральний тон викладу змісту лише у прямому зна­ченні;

• точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

• документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

• наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висо­ка стандартизація вислову;

• сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформува­лися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інфор­мацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1. широке використовування суспільно-політичної та адмі­ністративно-канцелярської термінології (функціонуван­ня закладу, узяти участь, регламентація дій);

2. наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3. обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної інди­відуальності та емоційно-експресивної лексики;

4. синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викли­кати двозначності сприймання;

5. наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постій­ності дії;

6. чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користува­тися готовими бланками);

7. до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко вико­ристовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при од­ному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо.

14… Серед стилів мовлення виділяється своєю структурою та специфікою вживання розмовний стиль. Основна функція розмовного стилю – функція спілкування, обміну думками між двома або кількома мовцями. Розмовний стиль використовується в бесідах на неофіційні теми в умовах непідготовленого, невимушеного спілкування. Він функціонує в такій сфері комунікації, для якої властиві: усна форма як основна форма реалізації; невимушеність спілкування; неофіційність стосунків між мовцями; непідготовленість мовлення; безпосередня участь мовців у спілкуванні.

Висловлювання в розмовному стилі часто вільні у виборі слів і виразів, розкривають ставлення автора до предмета мовлення і до співбесідника. Суттєвими рисами цього стилю є використання розмовної лексики, емоційного забарвлених слів і виразів, діалогічного (полілогічного) характеру мовлення. Цей стиль широко застосовується і в писемному мовленні, зокрема в творах художньої літератури. Розмовний стиль має велике значення для вироблення культури усного мовлення в усіх сферах суспільної і побутової мовної практики людини, бо він є дійовим засобом створення стійких навичок нормованого і багатобарвного мовлення кожної людини.

Синтаксична будова тексту розмовного стилю теж своєрідна. Тут використовуються неповні, обірвані речення, слова-речення. Інтонація цих речень дуже різноманітна, що дає можливість мовцям виявити свою безпосередність, індивідуальні риси.

15… Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, з'єднання) – максимальна одиниця мови.

Для тексту характерні такі ознаки:

• структурна єдність (всі мовні елементи пов'язані між собою за структурою);

• смислова єдність (всі мовні елементи пов'язані між собою за смислом);

• комунікативна цілеспрямованість;

• жанрова віднесеність.

У тексті завжди про щось повідомляється. Це його тема.