1.1. Наукова організація праці студента та її основні складові

Наукова організація праці (НОП) студента — це вивчення й організація праці, що ґрунтується на основних положеннях педагогіки, психології, фізіології стосовно вимог до діяльності студента, ураховує можливості та вікові особливості його організму і створює сприятливі умови для розвитку. Вимоги НОП охоплюють усі сторони життя студентів як у сфері навчально-пізнавальної діяльності, так і у сфері вільного часу.

Провідною діяльністю студентів у вищих навчальних закладах (ВНЗ) є навчальна. Вона полягає у мотивованій активності в процесі досягнення цілей навчання. Навчальна діяльність студентів на відміну від навчальної діяльності учнів має професійну спрямованість. Суттєвим у їхній навчальній діяльності також є посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання.

Наукова організація праці студентів педагогічних ВНЗ має подвійний характер, оскільки майбутні вчителі повинні не лише засвоїти головні принципи навчальної діяльності, а й оволодіти основами наукової організації педагогічної праці, уміннями НОП школярів. Складовими НОП студента є уміння визначати мету своєї діяльності та шляхи її реалізації, планувати процес діяльності, контролювати її результати і відповідно до цього намічати подальшу самоосвітню діяльність.

Зовнішній бік НОП ґрунтується на вміннях раціонально організовувати режим навчальної діяльності або вільного часу, доцільно розподіляти різні види діяльності (зокрема навчальну діяльність), визначати послідовність їх виконання, готувати робоче місце тощо.

Внутрішній бік НОП студента полягає у визначенні мети своєї роботи, з'ясуванні її засобів, правильному доборі прийомів здійснення (планування) контролю (контроль та самоконтроль) і, в разі необхідності, корекції подальшої діяльності.

Слід зазначити, що формування вмінь наукової організації праці відбувається поетапно. На першому етапі необхідно чітко визначати освітнє завдання, яке задає умови подальшої пізнавальної діяльності. Далі формуються вміння виконувати певну діяльність з урахуванням наявного рівня знань. При цьому поступове ускладнення організаційної складової діяльності відбувається за рахунок широкого використання у навчально-пізнавальній діяльності різноманітних пізнавальних задач, які включають: аналіз умов задачі та питань до неї, актуалізацію знань стосовно конкретного питання, висунення гіпотези розв'язання, визначення плану вирішення та його здійснення, перевірку результатів діяльності. Слід зазначити, що для створення умов, за яких формуються організаційні функції студентства, необхідні перебудова мотиваційної сфери студентів та включення до їхньої діяльності соціальних мотивів, ідеалів, життєвих планів. У такому випадку процес учіння набуває особисто значущих рис і зумовлює активність позиції студентів, що сприяє появі більш гнучких організаційних форм праці студентів.

1.2. Психологічні механізми засвоєння інформації

Засвоєння інформації — основний шлях набуття індивідом суспільно-історичного досвіду. У процесі засвоєння людина опановує спеціальні значення предметів та способи взаємодії з ними, опрацьовує інформацію. Засвоєння цих значень предметів матеріальної та духовної культури і способів взаємодії з ними становить основний внутрішній зміст процесу навчання.

Засвоєнню притаманна складна внутрішня структура, яка містить кілька компонентів. Зокрема, до психологічних компонентів засвоєння належать (М. Левітов, С. Рубінштейн): позитивне ставлення до учіння, інформації, що засвоюється; безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом; мислення як процес активного опрацювання отриманої інформації; запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.

На думку С. Рубінштейна, є такі стадії процесу засвоєння:

• початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні;

• осмислення;

• спеціальна робота, пов'язана з закріпленням матеріалу;

• опанування матеріалу — можливість оперування ним урізних умовах.

Є декілька підходів до механізмів засвоєння інформації. З-поміж них найбільш поширені рефлекторно-асоціативна теорія (Д. Богоявленський і Н. Менчинська) і теорія поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, Н. Тализіна та ін.).

Згідно з положеннями рефлекторно-асоціативної теорії, що підкреслює значення самостійного пошуку у визначенні понять та засобів розв'язання нових завдань, провідною у засвоєнні інформації виступає аналітико-синтетична діяльність, за якої порівняння, асоціації, узагальнення досягаються на основі конкретних фактів. Структура процесу засвоєння інформації така: сприйняття — відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, що діють у певний момент на органи чуттів; розуміння (осмислення) — встановлення зв'язків між предметами, явищами і процесами, з'ясування їх будови, складу, структури, призначення, визначення причин явищ, тобто аналіз, синтез, порівняння тощо; узагальнення — виокремлення та об'єднання суттєвих ознак предметів і явищ, що вивчаються; закріплення — забезпечує міцність запам'ятовування, поглиблює та розширює знання, розвиває пізнавальні вміння і навички; застосування — вміння використовувати знання на практиці в різноманітних ситуаціях.

Теорія поетапного формування розумових дій стверджує, що висока ефективність підготовки спеціаліста забезпечується насамперед орієнтацією тих, хто навчається, в дії, що засвоюється. Крім того, ефективність цієї теорії полягає в тому, що вона визначає чітку цілеспрямованість та послідовність засвоєння інформації:

I етап — формування мотиваційної основи дії (попереднє ознайомлення з дією та умовами її виконання);

II етап — формування дій у матеріальній формі, що супроводжуються розгортанням усіх операцій, які входять до визначеної дії;

ІІІ етап — формування діяльності із застосуванням зовнішнього мовлення, тобто виконання дії супроводжується поясненням того, що виконується і буде виконуватись у подальшому;

ІV етап — дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення;

V етап — перехід дій до узагальнених процесів мислення, що дає змогу виконувати їх самостійно, якісно і безпомилково.

С певні психофізіологічні закономірності засвоєння інформації, що зумовлюються особливостями та природою людини. Передусім сприйняття та засвоєння інформації залежать від функціональних особливостей нервової системи, її типологічних особливостей, а отже, від темпераменту індивіда. Так, сильний тип нервової системи (сангвінік, холерик, флегматик) краще виявляє себе в ситуаціях, які вимагають значної працездатності, витривалості, а слабкий (меланхолік) — у ситуаціях, що вимагають співчутливості, лагідності.

Засвоєння інформації також залежить від особливостей пам'яті та мислення. Наприклад, краще засвоюється інформація, яка подається укрупненими блоками. Це відбувається за рахунок того, що такі блоки зменшують навантаження на пам'ять. Для сприйняття та засвоєння інформації важливим є вид мислення (наочно-дійовий, наочно-образний, словесно-логічний чи абстрактний), а також його індивідуальні особливості: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Важливе місце в засвоєнні інформації посідають здібності людини, тобто її психічні особливості, від яких залежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками.

Основні характеристики засвоєння інформації. Засвоєння характеризується насамперед міцністю, під якою розуміють незалежність використання засвоєних знань і сформованих умінь від часу, особливостей ситуації та умов. Міцність засвоєння залежить від системності, смислової організованості інформації, від емоційного ставлення студента до цієї інформації та її особистісної значущості для нього.

Засвоєння також характеризується керованістю, тобто воно завжди має бути об'єктом керування, однак це керування може бути специфічним для кожного виду інформації із застосуванням різноманітних методів.

Засвоєння має особисто зумовлений характер, який реалізується через вплив навчання на психічний розвиток особистості (формування нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо) і залежить від вікових особливостей студентів.

До важливих характеристик засвоєння належать готовність актуалізувати інформацію в її повноті та системності, а також дії, характер яких свідчить про засвоєння інформації.

Психологічну основу успішного засвоєння інформації становлять: мотивація, пошук інформації, розуміння інформації, запам'ятовування, застосування інформації та її зміст.

Мотивація — сукупність мотивів, що спонукають людину до досягнення мети. Мотиви можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні мотиви пов'язані з очікуваними нагородами або покараннями, погрозами та вимогами, матеріальним станом тощо. При цьому сама мета — учіння, здобуття пізнавальної інформації — може викликати байдуже ставлення. До внутрішніх мотивів відносять такі, що спонукають людину до учіння як до мети (інтерес до знань, допитливість, потреба в новій інформації тощо).

Пошук інформації здійснюється за допомогою органів чуття людини, коли задіяні її відчуття та сприймання і тільки потім розпізнавання, запам'ятовування, встановлення асоціацій, осмислення.

Важливою умовою сприймання інформації є наявність достатньо інтенсивних, чітких сигналів, що надходять до органів чуття. Якщо контрастність між об'єктами, що розглядаються, та фоном, на якому вони знаходяться, зменшується, сприймання інформації погіршується.

Установка на засвоєння інформації та увага — зовнішні прояви спрямованості психічної та практичної діяльності студента на результати, цілі, процес учіння. Наприклад, сприймання інформації без установки на її засвоєння, заучування часто взагалі не дає жодних знань.

На ефективність засвоєння інформації впливають не лише ставлення особистості до неї, а й її зміст, форма, складність, значення, обсяг і структура, ступінь інтересу та усвідомлення.

Розуміння й усвідомлення інформації залежать від логічної послідовності, структурування змісту інформації, наявності в її змісті понять та дій, які попередньо відомі і засвоєні студентами, а також поєднання науковості змісту з доступністю його викладення (з урахуванням рівнів розвитку мислення і знань студентів).

Розрізняють три рівні засвоєння інформації.

Перший рівень — запам'ятовування та подальше відтворення матеріалу. Цей рівень сприяє накопиченню знань, фактів, наукової інформації.

Другий рівень — застосування інформації, знань на практиці, уміння використовувати знання у схожій ситуації, за шаблоном.

Третій рівень — застосування знань у нестандартній, оригінальній ситуації, творчий підхід до розв'язання задач, трансформація та комбінація знань, самостійна оцінка явищ, фактів, подій.