22. Інституційно-правові засади міжнародного співробітництва європейських держав у сфері забезпечення миру та безпеки

1. ОБСЄ

Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, ухвалений 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі (нарадою в 1994 р. перетворена в організацію). В цьому Акті сформульовані основні положення, що поклали початок утворенню загальноєвропейської системи безпеки і співробітництва. Зокрема в ньому:

- визначені основні принципи, що забезпечують безпеку в Європі (незастосування сили, мирне вирішення суперечок, територіальна цілісність, непорушність кордонів та ін.);

- погоджена система практичних заходів, необхідних для забезпечення європейської безпеки (заходи у сфері роззброєння, зміцнення довіри, мирного врегулювання суперечок);

- сформульована програма різнобічного співробітництва у різних сферах суспільного і державного розвитку з метою зміцнення безпеки;

У рамках ОБСЄ в 1990 р. була ухвалена Хартія для нової Європи, в якій вироблено механізм досягнення рівної безпеки для всіх європейських держав. Цей механізм містить у собі такі органи, як Рада міністрів закордонних справ, Комітет старших посадових осіб, Секретаріат, Центр із запобігання конфліктам, Парламентська асамблея країн-учасниць, Бюро з вільних виборів.

1992 Хельсінські рішення ОБСЄ = Заключний документ Хельсінської зустрічі НБСЄ «Виклик часу перемін» (1992р.) – це Прийнято документ «Виклик часу змін», який поклав початок перетворенню НБСЄ з форуму переважно політичного діалогу між державами-учасниками в трансрегіональну організацію, яка ставить за мету підтримку військово-політичної стабільності та розвитку співробітництва «від Ванкувера до Владивостока». НБСЄ отримала широкі повноваження президента і можливості вживати заходи практичного характеру для запобігання й остаточного врегулювання локальних і регіональних конфліктів.

У 1994 р. з метою реалізації положень Хартії для нової Європи та інших документів ОБСЄ щодо безпеки був ухвалений Кодекс поведінки з військово-політичних аспектів безпеки. У Кодексі проведена думка про те, що безпека кожної держави нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших і що зміцнення безпеки однієї держави за рахунок безпеки інших неприпустиме.

Згідно Будапештських рішень 1994 р. цілями ОБСЄ є: активно використовувати свої норми і стандарти для формування загальної безпеки; забезпечувати повне виконання усіх зобов’язань, прийнятих у рамках НБСЄ; служити форумом консультацій прийняття рішень і співробітництва; зміцнювати добросусідські відносини, заохочувати укладання двосторонніх регіональних і загальноєвропейських угод між державами-членами: посилити превентивну дипломатію; підвищити можливості врегулювання спорів і конфліктів та використання миротворчих операцій; зміцнювати безпеку шляхом контролю за озброєнням, роззброєнням і зміцнення довіри га безпеки; розвивати діяльність у галузі прав і основних свобод людини; поглиблювати співробітництво з метою утвердження міцної ринкової економіки в усіх державах-членах; продовжувати нарощувати діяльність і потенціал Організації для вирішення проблем з урахуванням усього спектра її функцій, що сформувалися після прийняття Заключного акта, з метою знайти відповіді на нові виклики та небезпеки

На Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді 1999 р. була ухвалена Хартія європейської безпеки, яка ґрунтувалась на кількох політичних ініціативах, серед яких: посилення ролі ОБСЄ в операціях з підтримки миру; ухвалення Платформи спільної безпеки; створення груп швидкої експертної допомоги та співпраці з метою проведення широкомасштабних цивільних операцій; розширення здатності ОБСЄ виконувати поліцейські функції; створення Оперативного центру задля планування і проведення операцій.

РЄ

15 липня 2002 рік затвердження - «керівних принципів стосовно прав людини та боротьби з тероризмом»

2005 рік затвердження таких конвенцій: Конвенції про запобігання тероризму; (Метою цієї Конвенції є збільшення зусиль Сторін у запобіганні тероризму і його негативним наслідкам стосовно повного здійснення прав людини, зокрема права на життя, як заходами, вжитими на національному рівні, так і шляхом міжнародного співробітництва, з

приділенням належної уваги чинним багатостороннім або двостороннім договорам чи угодам між Сторонами). Конвенції про відмивання, виявлення, конфіскацію та вилучення доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму;

ЄС

Спільна політика безпеки та оборони (СПБО) була офіційно започаткована на Кельнському саміті ЄС у червні 1999 року в рамках реалізації Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС (СЗБП). Набуття чинності Лісабонським договором ЄС (з 1 грудня 2009) дозволило розблокувати процес зміцнення європейських інституцій і створити повноцінну нормативно-правову базу СПБО. Подальшого розвитку набули процеси, пов’язані з інтеграцією оборонно-промислових комплексів країн ЄС, створенням єдиного Європейського ринку оборонної продукції, посиленням військових можливостей Європейського Союзу щодо швидкого реагування на кризові ситуації. Збільшився внесок ЄС у міжнародну миротворчу діяльність за рахунок започаткування нових операцій в рамках СПБО (Афганістан, Африка/Сомалі, Косово).

ДОГОВОРУ ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ РОЗДІЛ V ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ЗОВНІШНІХ ДІЙ СОЮЗУ ТА ОСОБЛИВІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО СПІЛЬНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТА

БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ Стаття 24

1. Компетенція Союзу в сфері спільної зовнішньої та безпекової політики охоплює всі

сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, включно з поступовим

формуванням спільної оборонної політики, що, можливо, приведе до спільної оборони.

До спільної зовнішньої та безпекової політики застосовуються спеціальні правила та

процедури. Спільна зовнішня та безпекова політика визначається та реалізується

Європейською Радою та Радою, що діють одностайно, крім випадків, якщо Договори

передбачають інше. Прийняття законодавчих актів виключається. Спільну зовнішню та

безпекову політику здійснює Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і

політики безпеки та держави-члени відповідно до Договорів. Особлива роль

Європейського Парламенту та Комісії у цій сфері визначається Договорами. Суд

Європейського Союзу не має юрисдикції стосовно цих положень, за винятком його

юрисдикції щодо моніторингу дотримання статті 40 цього Договору, а також щодо

розгляду законності певних рішень, як це встановлено у частині 2 статті 275 Договору про

функціонування Європейського Союзу.

Угода між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союз із врегулювання криз 2005 рік - Оцінка Європейським Союзом форми участі України здійснюється з проведенням консультацій з Україною. Україна приєднується до Спільної дії, якою Рада Європейського Союзу вирішує, що ЄС буде проводити операцію з урегулювання кризи, а також до будь-якої Спільної дії чи Рішення, якими Рада Європейського Союзу вирішує розширити операцію ЄС із урегулювання кризи, згідно з положеннями цієї Угоди та будь-якими омовленостями, необхідними для її реалізації. Стаття 10 Система підпорядкування

1. Увесь контингент і персонал, які беруть участь в операції

ЄС із урегулювання кризи військовими засобами, залишаються в

повному підпорядкуванні своїм національним органам влади.

2. Національні органи влади передають оперативне й тактичне

командування своїми силами й персоналом та (або) контроль над ними

Командиру операції ЄС. Командир операції ЄС має право передавати

свої повноваження.