30. Товарна структура зовнішньоторговельної діяльності України

Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес. ..

Найбільш вагомий обмінний ресурс – це продукція чорної металургії –30-35% експорту держави. Україна експортує усі види металургійної родукції – від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. руге місце в експорті Україні посідає продукція хімічної та пов’язаних

з нею галузей промисловості, в т.ч. з виробництвом пластмас і каучуку –13,5 – 14,1%. експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості

Україна експортує цукор, алкогольнінапої, м’ясо, молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль,продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки

насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошномельноговиробництва. У той самий час на світовому ринку окремі види

сільськогосподарської сировини – і накінець, вовна, соняшник тощо іняться досить високо, тому Україна є

потенційним експортером цієї продукції.

Україна має потужну мінерально-сировинну і паливну базу, тому в її кспорті важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам.

Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне

паливо, перш за все нафта, яка значною мірою реєкпортується, та продуктиїї переробки.Здійсненню об’єктивної експортної політики перешкоджає низка факторів,

серед яких:низька конкурентоспроможність більшості готових виробів;повільний перехід на випуск нових товарів;

відставання якості промислової продукції від світових аналогів;ї продукції від світових аналогів;

невідповідність продукції світовим стандартам;

висока собівартість багатьох товарів.

35/Характеристика географічної та функціональної структури світового фінансового ринку

Світовий фінансовий ринок – це система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів;

Функції світового фінансового ринку 1) забезпечення міжнародної ліквідності 2) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб у позичковий та інвестиційний капітал; 3) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах 4) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання; 5) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво; 6) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу 7) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів; 8) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків; 9) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю; 10) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

11) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу.

Ринок капіталів

III. Валютна структура світового ринку позичкового капіталу складається з трьох елементів: Національний ринок валюти; Міжнародний ринок валюти (ВКВ, євро); Євроринок валюти (євродолар, єврокрона, євроєна). Основні тенденції розвитку валютної системи світового ринку позичкового капіталу: Підвищення ролі євровалют; Зниження ролі долара США

IV. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через світові фінансові центри.

Основні тенденції розвитку географічної структури світового ринку позичкового капіталу: перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються; зниження на ринках капіталу частини країн, що розвиваються; посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими країнами.