1. Курс «Основи охорони npaцi», його мета, завдання, зв’язок з іншими дисциплінами. (1\2) Підхід до вирішення проблем охорони праці в різних країнах і врізні часи був неоднаковим і змінювався в залежності від багатьох обставин. Те, що зараз практично у всіх промислово розвинутих країнах приймається майже як аксіома, наприклад, відповідальність роботодавця за безпеку та здоров’я працівника під час роботи, ще сто– сто п’ятдесят років тому таким не вважалось, а навпаки, більш поширеною була думка про те, що працівник, приступаючи до роботи,неминуче бере на себе ризик травми або захворювання. Виходячи з того, що будь-яка робота пов’язана з певним виробничим ризиком, то травми та захворювання розглядалися не як виняткові події, а як повсякденне нормальне явище.

Питання турботи країни про охорону праці тісно пов’язане з рівнем її індустріалізації, типом державного управління і соціальним устроєм.

Взагалі про охорону праці у сучасному розумінні можна говорити лише починаючи з часів проголошення рівності людей в епохубуржуазних революцій та розвитку капіталістичних відносин у виробництві, хоча з деякими її елементами ми зустрічаємось вже в античні часи, коли Аристотель (384–322 рр. до РХ) вивчав умови праці, а Гіппократ (460–377 рр. до РХ) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм рудокопів.Капіталізм призвів до появи машинної індустрії. Але машина сама по собі не привела до полегшення праці, а навпаки стала джерелом травматизму. Першими почали розвиватись текстильні фабрики. Умови роботи на них були поганими. Стандартом був 71денний робочий тиждень з 141годинним робочим днем. З такими умовами і жорстким, націленим на прибуток управлінням, покращення умов праціздавалось мало реальним. Робітничі спілки, які почали утворюватись на початку ХІХ століття, намагалися щось зробити для вдів та сиріт, але не для безпеки працівників. За великим рахунком охорона праці в той період аж до середини ХІХ сторіччя просто ігнорувалась.

У період 1850–1900 років більшість європейських країн та Сполучені Штати Америки швидко прямували до повної індустріалізації. Цей період, коли працівник тримав увесь вантаж промислових проблем, працюючи у тяжких, а нерідко і в надзвичайно небезпечних умовах, заклав основу руху за охорону праці. Видобуток вугілля та роботи на залізницях були дуже небезпечними для працюючих. Серед робітників, зайнятих на цих виробництвах, налічувалося дуже малотих, хто не лишився хоча б одного з пальців.

(1 питання 2\2)

Ми маємо лише приблизне уявлення про кількість вбитих та понівечених тоді у результаті нещасних випадків на виробництві, а поняття професійного захворювання в той час зовсім не визнавалось.

Якщо працівник ставав калікою або вмирав, то ніхто нічого ні йому, ні його родині не сплачував.

Ці нестерпні умови викликали соціальні і політичні заворушення, породили соціальних реформаторів, які нарікали на людські втрати на робочих місцях та почали агітувати за 81годинний робочий день і

покращання умов праці. Соціальні реформатори розуміли, що коли якась країна чи сектор економіки запроваджують заходи щодо удосконалення умов праці, то це підвищує вартість праці і робить їх менш конкурентноздатними по відношенню до інших країн чи галузей промисловості. Через це вони

завзято боролись за те, щоб переконати уряди європейських країн в необхідності удосконалення умов праці і скорочення робочого часу, що мало стати предметом міжнародних домовленостей.

2. Охорона пpaці в Україні. Структура системи управління охороною npaці в державі. Умови та безпека праці, їх стан та покращання – самостійна і важлива задача соціальної політики будь1якої сучасної промислово

розвинутої держави. Для того, щоб краще усвідомити на якому рівні знаходиться стан охорони праці в сучасній Україні необхідно зважити на те, що 1991 року розпочалася не лише розбудова нової держави, а й те, що країна, опинившись у стані економічної кризи, водночас вирішувала (та ще й зараз продовжує вирішувати) задачі зміни соціального, економічного та державного устрою.

Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві значною мірою залежить від рівня правового забезпечення цих питань, тобто від якості та повноти викладення відповідних вимог в законах та інших нормативно-правових актах. У 1992 році вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР було прийнято Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики у цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в країні.

Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу,

Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність з законодавством ЄС. З цією метою

1992 р. прийнято нову редакцію Закону «Про охорону праці», розроблюються нові нормативно-правові акти, ведеться робота по внесенню змін до діючих нормативних актів по таким напрямкам: загальні вимоги безпеки праці та захисту здоров’я працюючих на робочих місцях, безпека машин, безпека електрообладнання, засоби індивідуального захисту, використання вибухових речовин, гірничі роботи, захист від шуму тощо. Починаючи з 1994 року в Україні розроблюються Національні, галузеві, регіональні та виробничі програми покращання стану умов та безпеки праці на виробництві, в ході реалізації яких були закладені основи для удосконалення державної системи управління охороною

праці, впровадження економічних методів управління, вирішення

питань організаційного, наукового і нормативнj-правового забезпечення робіт у сфері охорони праці. Розроблені засоби захисту працюючих, які раніше не випускались в Україні; створено ряд засобів, що контролюють стан охорони та умови праці, небезпечні та аварійні ситуації; створена єдина автоматизована інформаційна система охорони праці тощо. З часів набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція зниження виробничого травматизму, як загального так і зі смертельними наслідками.

3. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці; Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці». В ньому сформульовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Вони полягають в наступному:

• Пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності

• Повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці

• Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції

• Обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування втрат особам, що потерпіли внаслідок нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань

• Використання економічних методів управління охороною праці

• Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих і регіональних програм з цього питання при урахуванні економічної і соціальної політики, з використанням досягнень науки і техніки

• Встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підриємств незалежно від форми власності і видів діяльності

• Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони праці.

• Співробітництво та проведення консультацій між роботодавцями і працівниками при прийнятті рішень з питань охорони праці

• Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

На практиці принципи державної політики в галузі охорони праці реалізують відповідні державні органи

• Національна рада з питань безпечної життєдіяльності при КМУ

• Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Експертно-технічні центри

• Фонд соцстрахування від нещасних випадків

• Національний НДІ охорони праці та навчально-методичні центри

• Відповідні підрозділи в органах виконавчої влади на місцях.

4. Законодавчі акти з ОП:хар-ка основних документів (1\4)

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці, в якій питанням охорони праці присвячені статті 43, 45 та 46, й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права. Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

Конституція України

У Конститу­ції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, ви­кладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:Кодексі законів про працю; Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;«Про охорону праці»;«Про пожежну безпеку»;«Про охорону здоров'я»;«Про охорону навколишнього природного середовища»;«Про колективні договори і угоди»; «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;«Про поводження з радіоактивними відходами»; «Про дорожній рух».

Закон України «Про охорону праці»

Це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні по­ложення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між ро­ботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організа­ції незалежно від форми власності та видів діяльності, фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використову­ють найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом. Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив: створити органи управління охороною праці та систему ор­ганів нагляду за охороною праці; створити власну нормативну базу з охорони праці; забезпечити гласність з питань охорони праці; ввести економічні важелі управління охороною праці;

(4 питання 2\4) визначити роль колективних договорів; розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Закон передбачає також відшкодування моральної шкоди працівникові, якщо небезпечні або шкідливі умови праці при­звели до моральної шкоди потерпілого, порушили його нормаль­ні життєві зв'язки.Вперше Закон проголошує, що працівник може відмовитися від роботи, якщо не виконується законодавство з охорони праці, а роботодавець при цьому буде виплачувати йому середній заробіток. На виконання Закону для проведення наукових досліджень у галузі охорони праці створено Національний науково-дослід­ний інститут охорони праці, для навчання керівних працівників і спеціалістів з охорони праці створено Головний навчально-ме­тодичний центр Держнаглядохоронпраці. Фінансування охорони праці здійснюється власником.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціа­льного страхування громадян від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами тру­дового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно. Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних ви­падків на виробництві для всіх застрахованих є держава.

Обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на вироб­ництві підлягають: особи, які працюють за умовами трудового договору; учні та студенти навчальних закладів, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час набуття професій­них навичок; у період проходження виробничої практики (стажу­вання), виконання робіт на підприємствах.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціально­го страхування від нещасних випадків на виробництві.

Кодекс законів про працю

Кодекс законів про працю України — основний закон націо­нального трудового законодавства.Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює тру­дові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності. Працівники мають право на: відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки; здорові й безпечні умови праці;матеріальне забезпечення в порядку соціального страхуван­ня в (4 питання 3\4) старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також ма­теріальну допомогу в разі безробіття;об'єднання в професійні спілки; вирішення колективних трудових конфліктів.

Закон України «Про охорону здоров'я населення»

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та со­ціальні основи охорони здоров'я населення в Україні. За Конституцією України кожен громадянин України має пра­во на охорону здоров'я. Це право передбачає: життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.

Громадяни України зобов'язані:піклуватися про своє здоров'я і здоров'я своїх дітей, не шко­дити здоров'ю інших громадян;проходити своєчасно медичні огляди, робити профілактич­ні щеплення;надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які опи­нилися в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров'ю.

Закон України «Про пожежну безпеку»

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи за­безпечення пожежної безпеки на території України. Забезпе­чення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національ­ного багатства і навколишнього природного середовища. Цей За­кон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.Власники підприємств зобов'язані:розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожеж­ної безпеки;забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандар­тів, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки.Особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, до роботи не допускаються.На підприємствах з метою проведення профілактики пожеж, організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини.За порушення вимог пожежної безпеки до службових осіб за­стосовуються штрафні санкції та адміністративні стягнення.

(4 питання 4\4) Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є встановлення відносин в області охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на довкілля.Закон наголошує на підвищенні екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.Кожен громадянин України має право на: безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище; отримання екологічної освіти; участь у роботі громадських екологічних формувань. Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють ради та їх виконавчими і розпорядчими органами, Міністерство охорони навколишнього природного середовища .

5. Нормативно-правові акти з охорони праці (1\2) Спеціальними законодавчими актами є державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти по охороні праці:

• Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), розроблені Держкомітетом з нагляду за охороною праці

• Нормативно-правові акти про охорону праці (НПАОП) , розроблені Державним комі­тетом промислової безпеки, охорони праці і гірничого нагляду (Держгірпромнагляд)

• Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП)

• Державні стандарти України (ДСТУ)

• Санітарні норми (СН)

• Санітарні норми і правила (СНиП, ДсанПіН, ДСН)

• Державні будівельні норми (ДБН)

• Правила будови електроустановок (ПБЕ – ПУЭ)

• Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ)

• Правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок (ПТБ)

• Норми радіаційної безпеки (НРБ)

• Правила безпеки при використанні газів

• інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

нормативно-правовими актами з охорони праці (НПАОП) називають правила, норми, інструкції, регламенти, положення, стандарти, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання підприємствами і установами, на які розповсюджується сфера дії цих актів. НПАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. – це НПАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі установи і організації незалежно від форми власності чи галузевої приналежності Галузевий нормативно-правовий акт з охорони праці – це НПАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі установи і організації незалежно від форми власності в межах конкретної галузі. Нормативно-правові акти з охорони праці кодуються з метою систематизації обліку та машинної обробки.

(5 питання 2\2)

Структурна схема кодування НПАОП наступна:

НПАОП (скорочена назва) – А.АА - Б.ББ – ВВ Де А.АА- вид економічної діяльності

Б.ББ – вид нормативно-правового документа та його порядковий номер ВВ - рік затвердження акта

Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру ДНАОП, який раніше видавав Держнаглядохоронпраці. Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, постійно поповнюється.

Реєстр НПАОП – це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце займають державні стандарти системи безпеки праці колишнього СРСР, які відповідно до угоди між країнами СНД надалі залишилися Міждержавними стандартами ССБТ. Вони дозволяють координувати законодавство в сфері ОП.

Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила ДБН (де­ржавні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила - застосовується ро­сійська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежно від їх призначен­ня і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами.

6. Права й обов’язки працівників щодо охорони праці

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору. Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні. При укладанні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права і пільги компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства колективного договору.

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також сан.-побутові умови повинні відповідати вимогам НПА про охорону праці. Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.

Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Працівники, зайняті на роботі з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законом порядку. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я. Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків.

Обов'язки працівника - виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці. Працівник зобов'язаний: знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

7. Державний, відомчий, громадський нагляд за охороною праці.

Державний нагляд. Для реалізації принципів державної політики, задекларованих в Законі України „Про охорону праці" (ст. 4), було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнагляд- охоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві,; регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища. Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами (міністерства, Державні комітети, об'єднання підприємств та ін.) та посадові особи держадміністрацій, що відповідають за охорону праці в регіоні. Ці організації та посадові особи мають адміністративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення порушень законодавства, правил та норм з охорони праці.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контролерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень. Представники профспілок, вибрані на загальних зборах профспілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушення і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін., вимагати від роботодавця виконання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням.

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.

8. Система охорони npaцi на підприємстві, в організації, установі Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність органа (суб'єкта) та об'єкта управління, що зв'язані між собою каналами передачі Інформації. Суб'єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник (головний інженер), а в цехах, на виробничих дільницях і в службах — керівники відповідних структурних підрозділів і служб. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку, правлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Об'єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, цехах та підприємства в цілому.

Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці.

(1\2 продовження >>>>>>>>)

До основних функцій управління охороною праці належать:

—  прогнозування і планування робіт, їх фінансування; —  організація та координація робіт; —  облік показників стану умов і безпеки праці; —  аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці; —  контроль за функціонуванням СУОП; —  стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

—  навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; — забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; —  забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; —  забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; —  організація лікувально-профілактичного обслуговування; —  професійний добір працівників з окремих професій; —  удосконалення нормативної бази з питань охорони праці. (2\2 кінець)