- •1. Поняття “парламентаризм”. Парла-зм як форма суспільного співжиття. Обмежений парлам-зм
- •2 Періодизація світового парламентаризму
- •3. Типи парламентаризму
- •4 Парламентські інститути в античному світі
- •5. Станово-представницькі установи Середньовіччя та Нового часу
- •6. Британські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль, Дайсі
- •7. Американські концепції парламентаризму
- •8 Ідеї парламентаризму в німецькій класичній філософії: Гегель, Кант
- •9 Сучасний парламентаризм
- •10. Керівні органи парламенту
- •9. Сучасний парламентаризм, його значення, функції
- •11. Двопалатна структура парламенту
- •12. Структура сучасних парламентів
- •13. Повноваження верхньої палати
- •14. Однопалатні
- •15. Повноваження нижньої палати пар-ту в двопалатних парла-ах унітарних держав
- •16. Повноваження нижньої палати пар-ту в 2-палатних парл-ах федеративних держав
- •17 Принципи організації сучасних парламентів
- •18. Сесійність та пост. Сучасних парламентів
- •19. Кількісний склад сучасних парламентів
- •21. Мажоритарна система, її вплив на структуру парламенту
- •22. Пропорційна в.Система, її вплив на структуру парламенту
- •24. Поняття «обмежувальний пункт»/ виборчий барєр
- •25. Порядок формування верхньої палати парламенту
- •26 Проблема 2-палатності в унітарних дер-ах
- •27.Прямі,багатоступінчаті вибори, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»
- •28. Парламентські фракції/групи/клуби
- •29. Парламентські комісії/комітети парламенту
- •30. Особливості політичної структуризації парламентів Великобританії та сша
- •31. Чергові та позачергові сесії парламентів
- •32. Допоміжний апарат парламенту
- •33 Парламентські слідчі комісії
- •34. Зміст законодавчої функції
- •35. Поняття законодавчий процес
- •36 Основні етапи законотворення
- •39 Етап обговорення законопроекту
- •40 Прийняття закону
- •41. Поняття «проста парламентська, конституційна, абсолютна більшість
- •42. Етап санкціонування/підписання закону
- •43. Право вето в конституціях країн світу
- •44. Відносне / відкладальне вето й процедура його подолання
- •45. Етап офіційного оприлюднення закону
- •46. Поняття «механізм стримувань та противаг
- •47. Установча функція парл-ту
- •48. Обрання глави держави парламентом
- •49. Участь парламенту у формуванні уряду
- •50. Позапарламентський спосіб формування уряду
- •51. Участь парламентів у формуванні органів державної влади або призначенні посадових осіб
- •52. Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики
- •53. Квазісудові функції парламентів
- •54. Контрольна функція парламенту
- •55. Об’єкти парламентського контролю
- •56. Поняття «парламент без парламентаризму
- •57. Контрольні органи парламентів
- •58. Форми парламентського контролю
- •59. Виконавча влада як об’єкт парлам-го контролю
- •60. Інтерпеляція та депутатський запит
- •61 Тимчасові комісії парламенту
- •63. Інститут омбудсмена
- •64. «Політична відповідальність уряду».
- •65. Послання глав держав та тронні промови
- •66. Парламентські слухання
- •67. Бюджетний процес та рахункові палати
- •68 Поняття «асигнатури ? та контра сигнатури»
- •69 Процедура розпуску парламенту
- •70. Процес становлення парламентаризму в Україні
- •I етап – віче
- •II етап – запорізька січ
- •III етап – центральна рада
- •IV етап – ліга землевласників
- •71. Процедура формування парламенту україни
- •72 Конституційно-правовий статут вр України
- •73 Парламент України в системі органів державної влади
- •74 Керівні органи укр. Парламенту
- •76 Повноваження парламенту України
- •77 Проблема політичної відповідальності парламенту в Україні
- •79. Депутатський імунітет, ідемнітет
- •80 Процедура проходження законопроекту в парламенті
- •81 Президентське вето та процедура його подолання в Україні
- •82 Підстави та процедура розпуску парламенту в Україні
- •84. «Політичне лобіювання
- •85. Політичне лобіювання в укр.Парламенті
- •86. Проблема утвердження парламентаризму у постсоціалістичних державах (на прикладі Республіки Болгарії
- •87 Внутрішня організація парламентів
- •88 Моделі парламентського контролю
- •89 Проблема парламентаризму у президентських республіках
- •90. Поняття «криза парламентаризму»
65. Послання глав держав та тронні промови
Протягом останніх двох століть щорічні публічні звернення глав держав (Послання) набули сталого інституційного оформлення, перетворилися на ключові інструменти комунікаційної практики державних лідерів і центральні елементи стратегічної комунікації суспільств.
В умовах радикального посилення у суспільному житті та технологіях влади, Послання все більше набувають орієнтаційні, інтеграційні і мобілізаційні функції. Вони «працюють» як засоби організації стратегічного діалогу Глави держави та суспільства щодо: визначення та формулювання стратегічних проблем, які мають принципове значення для добробуту народу та майбутнього країни, формування та забезпечення реалізації стратегічного порядку денного розбудови держав і розвитку країн.
Звернення глави держави є також ефективним інструментом забезпечення інтелектуального, морального і політичного лідерства глави держави. Водночас Послання слугують інструментом легітимації інституту глави держави – президентства, створення умов для демократичного консенсусу і атмосфери суспільної довіри. Сьогодні змістовне і технологічне вдосконалення процедур підготовки та проголошення Послань виступає одним із головних напрямів подальшого розвитку і модернізації діяльності інституту глави держави.
Юридична енциклопедія (гол. редкол. Ю.С. Шемшученко) визначає Послання як «звернення глави держави до народу або до парламенту, в якому викладено його позицію з основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики або інформацію про важливі рішення, прийняті ним відповідно до його конституційних повноважень». У більшості країн практика проголошення Послань конституційно передбачена. Зокрема, Президент:
– час від часу подає до Конгресу інформацію про становище країни і рекомендує розглянути такі заходи, які вважає необхідними та доцільними (п. 3 ст. ІІ Конституції США);
– звертається до Федеральних Зборів із щорічним посланням про становище в країні, про основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики держави (п. «є» ст. 84 Конституції Російської Федерації);
- апелює до Парламенту з посланнями щодо питань загальнонаціонального значення (п. 2 ст. 85 Конституції Республіки Молдова);
– надсилає до Сабору послання про стан справ у Республіці та раз на рік виступати у Саборі з цього питання (ст. 103 Конституції Республіки Хорватія і т.д
Інститут щорічних Послань глави держави є механізмом оприлюднення стратегічних оцінок поточної ситуації в країні та світі, діяльності органів державного управління в тій чи іншій сфері державної політики з урахуванням стратегічних пріоритетів розбудови держави та розвитку країни, її самоствердження (позиціонування) у міжнародному середовищі.
Послання водночас виконують функції 1) політичного маніфесту глави держави; 2) стратегічної орієнтації розвитку держави у середньо- (іноді довго-) строковій перспективі; 3) оприлюднення законодавчих ініціатив глави держави, необхідних для досягнення поставлених цілей.
Зазвичай Послання будується у формі змістовної доповіді «про внутрішнє і зовнішнє становище країни» за підсумками поточного року і містить оцінки, пропозиції та рекомендації щодо розв’язання актуальних національних проблем у найближчій перспективі. В цілому проголошення Послання є однією з центральних політичних подій року, навколо якої формується політичний порядок денний.
Сказане главою держави торкається кожного громадянина країни, потенційно має величезний вплив на суспільство, може слугувати джерелом нових суспільно-політичних процесів і практик – тому принципово важливим є лінгво-культурний і комунікативний зміст тексту Послань.
Між тим, незважаючи на загальноприйнятність практики щорічних послань глави держави у світі, процедури проголошення, механізми підготовки тексту та імплементації ініціатив, що містяться у Посланні у законодавче поле, є різними в різних країнах – в залежності від характеру політичного режиму (президентський, парламентський, змішаний) та його інституційної зрілості
Різновидом подібних звітів є так звані тронні промови монархів, які готуються урядами і проголошуються на початку сесій парламентів. Після проголошення такої промови у нижніх палатах парламентів відбуваються дебати із загальних питань урядової політики. Характерно, що форма тронної промови прийнята не тільки у Великобританії та в деяких інших європейських парламентарних монархіях, а й у колишніх домініонах, зокрема в Канаді. Тут з тронною промовою виступає генерал-губернатор