88. Демографічні і етносоціальні зміни в Україні за роки незалежності.

Соціологічні дослідження 90-х - років та поч. ХХІ ст. та результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року засвідчили негативні тенденції у соціально-демографічному розвитку України: зменшення числа населення, «старіння» нації, поширення хвороб, шкідливих звичок серед всіх соціальних та статевих соціальних груп. У травні 2003 р. відбулися парламентські слухання «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки», в ході яких резонансно прозвучали вже відомі жахливі факти. За 10 років чисельність населення України зменшилася майже на 4,5 млн. чол. Якщо ще у 1991 р. народжуваність перевищувала смертність, то у 2002 р. в країні померло на 373 тис. більше, ніж народилося. За прогнозами фахівців, при збереженні негативних демографічних тенденцій населення України у 2026 р. буде складати від 40 до 43 млн. чол., що приблизно на 10 млн. поступатиметься показникам початку 90-х рр. Як наслідок, проблема соціально-демографічного розвитку посіла місце серед пріоритетних напрямків політики Української держави.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною і несприятливою. Відсутні об’єктивні підстави для призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації демографічна політика має спрямовуватись, передусім, на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення.

Необхідно сконцентрувати зусилля на розв’язанні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисті сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя, забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

89. Торгово-економічні зв’язки України в 90-х рр. Хх – на початку ххі ст.

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

Першочергові цілі цієї політики України на сучасному етапі, полягають у виконанні таких завдань:

- забезпечення доступу вітчизняним підриємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протекціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

- досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгоао-економічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД:

- довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками,

- формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб'єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спочатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й відчутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання стуктурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу.Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.