- •1.1. Розвиток мови документів
- •1.2. Лінгвістика як наука і дисципліна
- •1.3. Мовна норма та її система. Культура мови
- •2.1. Загальна характеристика, визначення документної діяльності
- •2.1.1. Функції документів
- •2.1.2. Класифікація документів
- •2.2. Стандартизація ділових паперів. Формуляр; бланк; трафарет. Реквізити документа: місце й послідовність розташування, вимоги до оформлення
- •1.1. Розвиток мови документів 1
- •2.3. Вимоги до тексту як основного реквізиту документа
- •2.3.1. Основні елементи тексту. Правила й вимоги до укладання, оформлення
- •§ 41. Звук і фонема. Говорячи про звукові зміни, ми почасти перейшли від...
- •§ 41. Звук і фонема
- •Не скорочують в офіційно-діловому мовленні
- •Правила скорочування слів у бібліографічному описі
- •Правила написання абревіатур
- •Виноски, посилання
- •Загальні правила оформлення та укладання посилань
- •Загальні правила оформлення цитат
- •Скорочення тексту в цитаті
- •2.3.2. Додаткові елементи тексту. Правила й вимоги до укладання, оформлення, правопису
- •Лексичні та фразеологічні засади документознавчої діяльності
- •3.1. Вимова й правопис приголосних у звукосполуках
- •3.2. Подовження приголосних та подвоєння літер
- •3.3. Спрощення в групах приголосних
- •3.4. Чергування приголосних
- •3.5. Зміни приголосних основи при словотворенні
- •Правопис голосних
- •3.7. Чергування голосних
- •3.8. Основні закони милозвучності мови та фонетичні засоби її досягнення
- •4.1. Вживання великої і малої літер у власних та загальних назвах
- •4.2. Правопис та передавання на письмі іншомовних власних назв
- •4.3. Правила переносу
- •4.4. Вживання апострофа
- •4.5. Вживання м'якого знака
- •1. М'який знак пишемо:
- •2. М'який знак не пишемо:
- •4.6. Правопис префіксів
- •Правопис префіксів
- •2. Префікси в іншомовних словах
- •Префікси в іншомовних словах
- •4.7. Правопис суфіксів
- •4.8. Правопис складних слів
- •5.1. Лексикологія: предмет вивчення, завдання, значення.
- •1. Терміни
- •2. Професіоналізми
- •3. Неологізми
- •4. Інтернаціоналізми
- •5.2. Фразеологія: предмет вивчення, одиниці, функціональність.
- •1. Канцеляризми
- •2. Кліше, штампи
- •6.1. Іменник
- •2.1. Відмінювання іменників
- •Відмінкові закінчення іменників і відміни
- •Відмінкові закінчення іменників II відміни чоловічого роду
- •Відмінкові закінчення іменників II відміни середнього роду
- •Відмінкові закінчення іменників III відміни
- •Відмінкові закінчення іменників IV відміни із суфіксом -ат-/-ят-
- •Відмінкові закінчення іменників IV відміни із суфіксом -ен-
- •2.1.5. Відмінювання множинних іменників
- •2.1.6. Відмінювання прізвищ, імен, імен по батькові
- •2.1.7. Особливості творення та відмінювання імен по батькові
- •2.3. Рід іменників
- •2.4. Правопис складних іменників
- •3. Синтаксичні функції іменників
- •6.2. Прикметник
- •Характеристика якісних прикметників
- •1.2. Характеристика відносних прикметників
- •1.3. Характеристика присвійних прикметників
- •1.4. Проміжні розряди прикметників
- •1.4.1. Присвійно-відносні прикметники
- •1.4.2. Присвійно-якісні прикметники
- •1.4.3. Відносно-якісні прикметники
- •2.1. Правопис складних прикметників
- •6.3. Числівник
- •2.1. Узгодження числівника з іменником
- •2.2. Правопис числівників з іншими словами
- •6.4. Займенник
- •6.5. Дієслово
- •6.6. Прислівник. Особливості правопису і вживання
- •6.7. Службові частини мови
- •8.1. Текст: основні підходи та параметри вивчення
- •8.2. Одиниці тексту: висловлювання, надфразова єдність (складне синтаксичне ціле), зв'язки між ними. Структура
- •8.3. Тексти з ланцюговим та паралельним зв'язком.
- •8.4. Види текстів за способом викладу
- •8.5. Дискурс
- •8.6. Основні риси тексту як критерії для лінгвістичної характеристики
- •9.1. Документи щодо особового складу Заява
- •Резюме Чухальова Олександра Володимировича
- •Маю публікації в газетах та журналах. Працюю на комп’ютері.
- •Накази щодо особового складу
- •Автобіографія
- •Характеристика
- •9.2. Довідково-інформаційні документи
- •Пояснювальна записка
- •Пояснювальна записка
- •Доповідна записка
- •Доповідна записка
- •Протокол
- •Протокол № 10
- •Витяг з протоколу
- •Витяг із протоколу № 6
- •Службові листи
- •Обов'язкові реквізити листа
- •Загальноприйняті правила в діловому листуванні
- •Типи службових листів
6.5. Дієслово
Серед класу дій основною частиною мови є дієслово – самостійна частина мови, яка означає дію або стан (читати, хворіти) і відповідає на питання «що робити?» або «що зробити?».
На відміну від таких слів, як ходьба, молотьба, ця частина мови не називає дію, а характеризує її в часі (ходжу – ходив – буду ходити). Час – специфічна категорія граматики, притаманна тільки дієслову. Це певна умовність, яка дозволяє словам стати дієсловами з появою процесуальних форм категорії часу, виду й особи.
Якщо, наприклад, проаналізувати словосполучення жовтий лист і жовтіючий лист, то можна зробити висновок, що за граматичними ознаками вони нічим не відрізняються (відповідають на однакове питання який?, пояснюють іменник, узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінку, мають однакові закінчення), але за лексичним значенням – це різні слова: жовтий має постійну ознаку, а жовтіючий – ознаку, змінну в часі, тобто дійову ознаку. Ось чому перше слово – це прикметник, а друге – дієприкметник.
Ще більше підстав класифікувати слова типу вивчаючи, замислившись як форми дієслова – дієприслівники. Справа в тому, що за граматичними ознаками, як і прислівники, вони не змінюються й відповідають на ті самі питання, але лексично характеризують додаткову дію, що відбувається одночасно з основною: Він ішов (основна дія), замислившись (додаткова дія).
Таким чином, до поняття дієслово належить п'ять форм: інфінітив (написати, вчитися), безособова форма (написано, забуто), дійсний (працюю, вчилася, прочитаю), умовний (працював би) і наказовий способи дієслова (працюй), дієприкметник (працюючий) і дієприслівник (відпочиваючи – відпочивши).
Дієслова мають доконаний або недоконаний вид (писати – написати), можуть бути перехідними, якщо вимагають після себе іменник або займенник у знахідному відмінку без прийменника (виконувати завдання), і неперехідними, змінюватися за особами, числами (я пишу, ти пишеш, вони пишуть) і в минулому часі за родами (світив, світила, світило).
У теперішньому часі та в простій формі майбутнього часу дієслова розрізнюються за дієвідмінами.
До першої дієвідміни належать дієслова, в яких при відмінюванні в усіх закінченнях (крім першої особи однини) з'являється звук [е], а в третій особі множини – -уть (-ють): будую, будуєш, будує, будуємо, будуєте, будують. В інфінітиві такі дієслова закінчуються на -ити (будувати).
До другої дієвідміни належать дієслова, в яких при відмінюванні в усіх закінченнях (крім першої особи однини) з'являється звук [и], а в третій особі множини -ать (-ять): зроблю, зробиш, зробить, зробимо, зробите, зроблять. В інфінітиві такі дієслова закінчуються на -ити (зробити).
До жодної з дієвідмін не належать слова на -повісти (доповісти), а також слова дати і їсти. Дієслово бути змінюється у парадигмі першої дієвідміни.
У системі дієслова окремо стоять питання про дієприкметник і дієприслівник.
Дієприкметник поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими. З одного боку, дієприкметник указує на дію, має вид (доконаний чи недоконаний) і буває перехідним чи неперехідним (співаючий пісню птах – спійманий птах), а з іншого, пояснює предмет і змінюється за родами, числами й відмінками (достигле яблуко, достиглого яблука, достиглому яблуку тощо). Дієприкметник разом із залежними від нього словами утворює дієприкметниковий зворот, який виділяється комами, якщо стоїть у реченні після означуваного слова: Траншея, вирита в повний профіль, спускається все нижче (О. Гончар).
Дієприслівник називає додаткову дію, поєднуючи в собі дієслівні ознаки (вид) з прислівниковими (незмінюваність): відпочиваючи – відпочивши. Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу (третьої особи множини) за допомогою суфіксів -учи або -ючи для дієслів першої дієвідміни (кажучи, сміючись) і -ачи або -ячи для дієслів другої дієвідміни (лежачи, говорячи). Дієприслівники доконаного виду утворюються від форми минулого часу чоловічого роду за допомогою суфікса -ши (доповівши). Дієприслівники і дієприслівникові звороти переважно виділяються комами.
При використанні дієслівних форм у практиці професійного спілкування слід орієнтуватися на загальноприйняті правила й традиції, щоб уникнути найтиповіших помилок, а саме:
1. У діловій мові найпоширенішою є форма теперішнього часу в першій чи третій особі множини, яка має значення позачасовості. Недоконаний вид передається складеними формами – «розщепленими присудками» (не здійснюватимуться, а будуть здійснюватися), а доконаний утворюється за рахунок префіксації (завізувати, запроектувати). Це дозволяє ліквідувати у професійному спілкуванні суб'єктивність і створити атмосферу абсолютної об’єктивності.
2. До специфіки ділового стилю належить також уживання інфінітива й безособових форм у значенні наказового способу дієслова: Відрядити слюсарів до електроцеху, Забороняється тощо.
3. В українській мові немає пасивних дієприкметників теперішнього часу. Російські активні дієприкметники теперішньою часу на -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ), особливо утворені від дієслів з афіксом -ся, при перекладі українською мовою замінюються підрядними реченнями (порівняйте: рос. движущаяся колонна – укр.: колона, що рухається, рос. проживающий по адресу – укр. що, мешкає за адресою), а активні дієприкметники минулого часу утворюються за допомогою суфікса -л- (пор.: рос. почерневший – укр. почорнілий).