51. Закон Украины «Об адвокатуре»

Розуміючи гостроту проблеми реформування адвокатури Спілка адвокатів першочерговим завданням поставила необхідність прийняття республіканського Закону про адвокатуру. Найголовнішим вбачалося законодавче закріплення незалежності, самостійності, самоврядування адвокатури, демократична організація адвокатури, забезпечення її високопрофесійності, захист професійних прав та соціальних інтересів адвокатів, гарантії адвокатської діяльності.

На виконання рішень Установчого з’їзду адвокатів 1990 р. правління Спілки утворило комісію, яка розпочала роботу над проектом першого в Україні Закону про адвокатуру. Наприкінці 1990 року концепція закону «Про адвокатуру України» і його перший варіант були підготовлені членами комісії. А в січні 1991 р. почалося обговорення принципово нової концепції Закону.

Згідно з концепцією допускалося існування різних форм адвокатських об’єднань, вибір яких для кожного адвоката був вільним, відновлювалася приватна адвокатська діяльність, право на адвокатську діяльність підтверджувалося на підставі професійних іспитів спеціальним документом, який видавала утворювана винятково з числа адвокатів кваліфікаційна комісія адвокатури.

Вперше запропоновано гарантії незалежності адвоката: заборона допиту його і працівників адвокатського об’єднання з питань, що становлять адвокатську таємницю, вилучення документів, пов’язаних з виконанням адвокатом доручення, не дозволялося втручання в його професійну діяльність, заборонялося прослуховування телефонів адвоката, застосування інших форм спостереження за ним, заборонявся огляд будь-ким адвокатських документів. Важливою гарантією адвокатської діяльності, її незалежності пропонувалося встановлення заборони суду постановляти окрему ухвалу стосовно процесуальних дій і правової позиції адвоката, встановлювався перелік документів та інформації, яка складала адвокатську таємницю тощо.

Передбачалися досить широкі професійні права адвоката. Наприклад, скасування спеціального дозволу на побачення з підзахисним, а органи, які утримують обвинувачених, підсудних, зобов’язані забезпечити безперешкодну реалізацію цього права.

Адвокатура звільнялася від загального керівництва Міністерства юстиції, інших державних органів, які лише мали сприяти адвокатурі в реалізації її завдань, подавати допомогу в одержанні приміщень, засобів зв’язку, матеріально-технічного постачання для здійснення адвокатами професійної діяльності.

Надання безоплатної правової допомоги автори вбачали у створенні спеціальних юридичних консультацій при відділеннях Спілки адвокатів для її надання за рахунок держави або безкоштовно, а також за рахунок адвокатських фондів, благодійного фонду Спілки адвокатів України.

Пропонувалося вирішення питання звільнення від оподаткування адвокатської діяльності.

Новели стосувалися і обов’язків адвоката, зокрема нерозголошення адвокатської таємниці, виконання правил адвокатської етики, обов’язкового підвищення кваліфікації один раз на три роки.

Питання укладення договору між адвокатом і особою, яка зверталася за юридичною допомогою, також підлягали врегулюванню. В законопроекті встановлювалися основні вимоги до договору, наслідки його невиконання або неналежного виконання.

Концепція і законопроект були детально обговорені спілчанами і після тривалої дискусії, що точилася поміж адвокатами, правління САУ затвердило ці документи. Підготовлений нею проект Закону «Про адвокатуру» Спілка адвокатів України внесла, користуючись своїм правом законодавчої ініціативи, на розгляд Верховної Ради України. Концепцію Закону «Про адвокатуру», яка в цілому була сприйнята народними депутатами позитивно, доповіла на спільному засіданні декількох ко-місій Верховної Ради Ук р а ї н и віце-президент САУ Т. В. Варфоломеєва.

У 1992 р. основні положення цієї Концепції, за пропозицією САУ, були включені в затверджену Верховною Радою України Концепцію судово-правової реформи в Україні. В ній зазначалося, що реформа повинна привести судову систему, а також всі галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві. Підкреслювалося, що інститут адвокатури є самостійною структурою з надання юридичної допомоги фізичним і юридичним особам; закріплювалися гарантії самостійності адвоката, розширювалися його професійні та соціальні права і посилювалася відповідальність за якість роботи.

Міністерство юстиції України також розробило проект Закону про адвокатуру, який був поданий до Верховної Ради через Кабінет Міністрів України. В цьому законопроекті було фактично повторене застаріле на той час Положення про адвокатуру Української РСР, побудоване на Законі СРСР «Про адвокатуру в СРСР», передбачалося подальше існування колегій адвокатів як єдиної форми адвокатських об’єднань.

Висловлювалися пропозиції відкликати з Верховної Ради проект, поданий Спілкою адвокатів України, і він майже рік пролежав у Комісії Верховної Ради з питань законодавства і законності без будь-якого руху. Врешті, завдяки зусиллям Спілки адвокатів, демократично налаштованим адвокатам, народним депутатам, широкому обговоренню законопроекту в засобах масової інформації, на робочих зустрічах з адвокатами інших країн було запропоновано об’єднати два законопроекти і на їх основі розробити єдиний проект закону про адвокатуру. У грудні 1991 р. була створена робоча група з числа народних депутатів, науковців, адвокатів, представників Спілки адвокатів України і Міністерства юстиції. Серйозні, дуже гострі дискусії проходили протягом декількох місяців між членами робочої групи майже з кожно го положення майбутнього Закону.

Найбільші суперечки викликали положення щодо кваліфікаційних комісій. Виникали пропозиції про створення їх при Мін’юсті, при Спілці адвокатів України або при юридичних вузах. Врешті-решт був знайдений варіант, який зараз міститься в Законі «Про адвокатуру». Було вирішено, що для надання офіційного статусу комісіям, які надавали право на заняття певним видом діяльності, вони є незалежними інституціями, але створювана для розгляду скарг на рішення регіональних комісій Вища кваліфікаційна комісія адвокатури все ж має підпорядковуватися державному органу — Кабінету Міністрів України. Однак ця норма не була ретельно сформульована, що тривалий час не давало можливості зареєструвати ВККА і надати їй статусу юридичної особи. До речі, міжнародні експерти розцінили приналежність ВККА до державної інституції порушенням принципу незалежності адвокатури.

Критиці були піддані спроби знову ввести державний контроль щодо адвокатури. Зусиллями більшості членів робочої групи в законопроекті було закріплено принципи самоврядування, колегіальності, незалежності і самостійності адвокатів.

Автори законопроекту запропонували надати всім, хто займається юридичною практикою, єдиний статус адвоката і припинити юридичну підприємницьку діяльність, але ця пропозиція не знайшла підтримки у народних депутатів. Лише у постанові «Про порядок введення в дію Закону України “Про адвокатуру”» зазначалося, що члени колегій адвокатів та особи, які мають ліцензію на здійснення юридичної практики чи працюють за ліцензіями, виданими підприємцям — юридичним особам, свідоцтва видаються без складання кваліфікаційних іспитів. В основу майбутнього закону про адвокатуру було все ж таки покладено проект, поданий Спілкою адвокатів.

При розгляді законопроекту «Про адвокатуру» народні депутати піддали критиці більшість статей законопроекту. Наприклад, знайшлися прихильники ідеї про звільнення від кваліфікаційних іспитів слідчих, суддів, прокурорів. Пропонували народні депутати уникнути терміну «незалежна» щодо адвокатури. Деякі народні депутати наполягали на перевірці рівня професійних знань шляхом встановлення іспиту для всіх, хто був членом колегії на момент прийняття закону. Представники Спілки доклали чимало зусиль, аби переконати у недоцільності складання іспитів діючими адвокатами. На жаль, не знайшли підтримки пропозиції САУ про звільнення адвокатури від оподаткування. Парламентарі не взяли до уваги аргумен-тів спілчан про те, що сума оподаткування ляже на плечі громадян, котрим надаватиметься правова допомога, вартість якої значно зросте.

Законопроект «Про адвокатуру» був направлений на третє читання через неприйняття лише однієї статті — про професійні права адвоката, адже певна частина депутатів наполягали на обмеженні прав адвоката на збирання доказової інформації, на виключенні його права звертатися за висновками до експерта, на неприпустимості побачення з підозрюваним і обвинуваченим до першого допиту тощо.

Однак 19 грудня 1992 р. Закон України «Про адвокатуру» був прийнятий і введений у дію з 1 лютого 1993 р.

За ініціативою делегатів V З’їзду Спілки адвокатів України про встановлення професійного свята адвокатів, дата прийняття Закону «Про адвокатуру» — 19 грудня, стала професійним святом — Днем адвокатури, згідно з Указом Президента України від 2 грудня 2002 р.