15 Державний устрій Англії в період станово-представницької монархії (ХІІІ – ХІV cт.). Виникнення структура, компетенція англійського парламенту (ХІІІ –XVІІ ст. ).  У ХІІ – ХІІІ століттях в Англії сформувалася порівняно сильна централізована монархія. Moнapx мaв пpaвo нaклaдaти вeтo нa зaкoнoпpoeкти. Kopoль міг відcтpoчити викoнaння вжe пpийнятoгo зaкoнy, вилyчивши з-під йoгo дії бyдь-якy ocoбy. Kopoлівcькі opдoнaнcи і пpoклaмaції мaли тaкy caмy юpидичнy cилy, щo й пapлaмeнтcькі зaкoни. Te, що нe зaчіпали cтaтyти, peгyлювaлocь aктaми, які oднoocібнo видaвaв мoнapx.  Opгaнізaція міcцeвoгo yпpaвління бyлa виключнo кopoлівcькoю пpepoгaтивoю. Існували зокрема і “oxopoнці миpy”, які мoгли кoлeгіaльнo визнaчaти пoкapaння “Oxopoнці миpy” бyли пoпepeдникaми миpoвиx cyддів, інcтитyт якиx бyлo ввeдeнo в 1360 p.  З 1388 p. y кoжнe гpaфcтвo пpизнaчaли 6 миpoвиx суддів, пізнішe – 8. З 1414 p. вoни cтaли зacідaти 4 paзи нa pік нa cпeціaльниx чeтвepтниx cecіяx, нa якиx poзглядaли oбвинyвaчeння в нaйбільш cepйoзниx злoчинax. Kpім тoгo нa миpoвиx cyддів пoклaдaвcя oбoв’язoк вcтaнoвлювaти pинкoві ціни нa xліб, пивo, пaливo, кapaти пopyшників pинкoвиx пpaвил. Mиpoвиx cyддів зaбoв’язyвaли peгyлювaти зapoбітнy плaтy poбітників.  Mиpoвим cyддям бyли підпopядкoвaні нaділeні пoліцeйcькими фyнкціями гoлoвні кoнcтeблі (cтapocти coтeнь) і кoнcтeблі (cтapocти дecятків).  Aнглія в XІІІ cт. нe мaлa пocтійнoгo війcькa.Pицapів-oпoлчeнців щopoкy пpизивaли нa кopoткocтpoкoвy cлyжбy (від 21 дo 40 днів) Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх III спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних магнатів, їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка, за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного правління з метою припинення зловживань з боку королівської влади. Ця рада дістала назву парламенту. Засідання відбувалися в Оксфорді і проходили дуже бурхливо. В історії за цим парламентом закріпилася назва «Скаженого» або «Безумного». Парламент виробив т. зв. Оксфордські провізії, згідно з якими при монархові створювалася постійна Рада п'ятнадцяти. Для вирішення найважливіших державних проблем тричі на рік мав скликатися парламент в складі 27 чоловік - членів Ради П’ятнадцяти та 12-ти, з числа обраних баронами. [1, 118] Парламент як станово-представницька установа оформився наприкінці ХІІІ ст. за часів правління Едуарда І (1272 – 1307 рр.). цей король нехтував привілеями світських і духовних феодалів. Абатства не могли придбати землі без його санкції, судові імунітети перів також були обмежені. У 1272 p. кopoль Eдyapд І cкликaв Becтмінcтepcький пapлaмeнт і зaпpocив тyди пpeдcтaвників від гpaфcтв і гopoдян. Tpeтій cтaн виcтyпив як caмocтійнa пoлітичнa cилa У 1352 poці пapлaмeнт poзділивcя нa вepxню cпaдкoємнy пaлaтy лopдів (пepів) і нижню пaлaтy oбщин.  Пopядoк yчacті y вибopax дo пaлaти oбщин y гpaфcтвax бyв зaкoнoдaвчo зaкpіплeнний y 1430 p. Якщo дocі пpaвo гoлocy мaли ycі вільні зeмлeвлacники, тo тeпep йoгo здoбyли лишe ocoби, які пocтійнo мeшкaли y гpaфcтві і вoлoділи фpігoльдoм з дoxoдoм нe мeнш як 40 шилінгів. Пacивнe вибopчe пpaвo бyлo вcтaнoвлeнe в 1445 p. Cпeціaльним cтaтyтом, згіднo з яким пpeдcтaвникaми гpaфcтвa мoгли бyти лишe нaйбільш пoвaжні ocoби з pицapів, a тaкoж з ocіб, які мaли пpaвo нa звeдeння в pицapcький cтaн. Пapлaмeнт caнкціoнyвaв aбo відxиляв ввeдeння пoдaтків, бpaв yчacть y кepівництві дepжaвoю (чepeз зacтocyвaння пeтицій) і в зaкoнoдaвчій діяльнocті. Пepeлічeні пoвнoвaжeння цeй cтaнoвo-пpeдcтaвницький opгaн діcтaв нe відpaзy. У 1297 p. він здoбyв пpaвo кoнтpoлю зa дepжaвними бyв пpaвo кoнтpoлю зa дepжaвними фінaнcaми. Haдaлі (з 1340 p.) пpямі, a пoтім і нeпpямі пoдaтки мoжнa бyлo cтягyвaти тільки зa йoгo пoгoджeнням. Згoдoм ініціaтивa y cпpaві oпoдaткyвaння cтaлa цілкoм нaлeжaти пaлaті oбщин. Moнapx пoвинeн бyв звітyвaти пepeд пaлaтoю oбщин пpo витpaчeні cyми. Пocтyпoвo пapлaмeнт дoмігcя пpaвa бpaти yчacть і в зaкoнoдaвчій діяльнocті.

7. Утворення станово-представницької монархії у Франції, характерні риси. Зміни в  суспільному устрої причини утворення:  -зміцнення соціально-економічних основ союзу королівської влади й міст(через зростання міської промисловості і торгівлі) -монархія могла дати дворянам для захисту їх інтересів(в період піднесення антифеодального руху селянства) нові джерела прибутку, надавши службу в армії й державному апараті -сильна королівська влада потрібна була також для боротьби із зовнішнім ворогом. У цей період Франція зазнала іноземної навали, що поставило її часом на межу національної катастрофи. У цей період значно зростає промисловість і торгівля. Важливими центрами промисловості стають міста півдня Франції (Марсель, Тулуза, Бордо), а особливо найбільші міста королівського домену Париж та Орлеан.  Економічні зв’язки між містом і селом набувають стабільного характеру. Зростає кількість населення міст, збільшується їх вплив на стан справ у державі.  У XІV ст. завершилось юридичне оформлення станів. Населення держави поділялось на три стани: перший – духовенство, другий – дворянство, усі інші вільні відносились до третього стану(купців, ремісників, середніх землевласників).  Перші два стани були звільнені від податків і повинностей, які були покладені на “третій стан”. Таким чином, станово-представницька монархія у Франції затвердилася на певному етапі централізації країни, коли не були до кінця переборені автономні права феодальних сеньйорів, католицької церкви, міських корпорацій тощо.

10.Завоювання Британії англо-саксами. Утворення англо-саксонських держав ( V – VІІ  ст. )Суспільний лад та державний устрій (ІХ – ХІ ст.). У давнину Англія наз.Британією.Найб.з о-вів-Альбіон.Населяли ці о-ви племена бриттів,жили на межі до нашої і нашої ери.На поч. I ст.до н.е Цезар звернув на Брит. о-ви,мешканці яких допомогли галлам у б-бі проти римлян.Після поразки галлів(втекли)у Британію.У 55р.до н.е Цезар з 2 легіонами висадився на Альбіоні,розбив військо бриттів і оголосив себе завойовником Британії.У 45.р н.е.римський імп.Клавдій вирішив встановити грунт.римське панування в Британії.83 році за імп.Домціана римляни заснували багато поселень-міст+Лондон.Панували римляни над Брит.до поч. V ст.В Брит.виникло багато невел.кельтських держав з первіснообщ.ладом.Проіснували ці кельтські д-ви недовго.Наприк. V-поч.VI ст.на Британію напали германські племена англів,саксів,ютів.Три д-ви створили сакси(Уессекс,Єссекс,Суссекс),англи-(Мерсія,Нортумбрія).На території Британії існ.державність також-римська,кельтська.З кінця V cт.поч. пошир.християнство.+напади вікінгів. Суспільний устрій-формування відбулось сповільн.темпами.Перебув.на низьк.р-ні сусп. І культ.розвитку,германці розв.с/г і ремесло.Оселялись родами,закл.села.Населення поділ. На вільних,напіввільних,рабів.Вільні:ерли(родова знать),мали привілеї,перли(вільні общинники).Дружинники,тани-вход.ерли,керли(зобов.нести в-ву службу королю).Одночасно розвивалось віднос.панування і підпорядкування.Тани волод.на підставі корол.акту ділянкою і за це несли три обов.:1.брати участь у походах і війнах.2.корол.суді.3.будув.доріг.З танів сформ. в-вий стан.Зі збіднілих керлів форм.категорії залежного селянства.Напіввільні-лети.Раби:дом.госп.,на землі,ремесло.Джерела рабства:в-вий полон,народж.від батьків рабів,за тяжкий злочин.Втеча раба-смерть.Існувала кровна помста,сплач.колект.головщини

13.Велика Хартія Вольностей 1215р:передумови прийняття,зміст,оцінка. Велика Х.В.1215р.була прийнята в результаті виступу баронів при  участі лицарства і городян проти короля Іоанна Безземельного.Цей правовий акт заклав основи формуванню конституційної правової  держави в Англії. Повний текст Великої Х.нараховує 63ст,які розміщені без певної сист. Усі статті умовно поділяють на три групи: Ст-і,що стосуються матеріальних інтересів різних соц. груп населення Ст-і,що реформують державний механізм англійської держави  Ст-і,що встановлюють принципи діяльності судово-адмін. апарату  Більшість статей Хартії захищає інтереси баронів та церкви.Проте тут дуже скупо йдеться про права городян і купців. Ст.1-щоб англ.церква "була вільна і володіла своїми правами..." Ст.12 і 14 передбачали,щоб стягування з васалів короля щитових  грошей і допомог мало відбуватися за згодою Великої ради королів- ства.Ця рада мала складатися з баронів,вищого духовенства та всіх  безпосередніх ленників короля. Ст.34-король не мав права вмішуватисяв юрисдикції феодальних судів, зокрема ,стосовно спорів сенйорів з їх васалами. Ст.35-встановлювала єдність у країні мір і ваг. Ст.52 та ін-баронів мали судити лише"судом рівних",тобто судом ленів. У Хартії немає жодної статті,яка б поголошувала ліквідацію центра- лізації влади й узаконювала роздробленість.Хартія не ліквідовувала  васальну залежність усіх феодалів від короля.Хартія не ліквідовувала ні центрального,ні місцевого управлінького апарату короля.Не лікві- дувала навіть права судочинства королівської курії.У хартії містяться статті проти феодальної роздробленості.Ці положення Хартії слугували юридичною підставою для створення станово-представницького органу- парламенту. Таким чином,Велика Хартія відбила співвідношення соціально-політичних сил в Англії початку 13ст.,і перш за все компроміс короля і баронів.

14.Виникнення станово-представницької монархії в Англії:зміни в соц.-економ. системі,суспільному ладі.Обгороджування селянських і общинних земель.Криваве законодавство(ХІІІ-ХІV ст.). У ХІІ – ХІІІ століттях в Англії сформувалася порівняно сильна централізована монархія. Це призвело до надзвичайного свавілля та деспотизму королівської влади. В особистих та династичних інтересах королі вимагали від населення все більше грошей і повинностей та здійснювали свою політику (особливо зовнішню) незважаючи на інтереси країни. Авторитет королівської влади нерідко використовували на шкоду значної частини панівного класу. Це спричинило опозиційні виступи. Як результат, буквально всі прошарки суспільства – барони, лицарі, міщани, селяни – виступили проти короля за обмеження його влади. Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх ІІІ спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних магнатів. Їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного правління з метою припинення зловживань з боку королівської влади. Ця рада дістала назву парламент. Для вирішення найважливіших державних проблем тричі на рік мав скликатися парламент в складі 27 чоловік - членів Ради П’ятнадцяти та 12-ти з числа обраних баронами. Парламент як станово-представницька установа сформулювався наприкінці ХІІІ ст. за часів правління Едуарда І (1272 – 1307 рр.). цей король нехтував привілеями світських і духовних феодалів. Абатства не могли придбати землі без його санкції, судові імунітети перів також були обмежені. У 1272 р. король Едуард І скликав Вестмінстерський парламент і запросив туди представників від графств і городян. Tретій стан виступив як самостійна політична сила. Відносно швидке зростання міст і розвиток торгівлі сприяли процесу формування станово-представницької монархії. Аграрний переворот і розвиток ринкових відносин у сільському  господарстві зумовили значні зміни в англійському суспільстві.Мануфак- турні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити  роботою величезну кількість знедолених селян. Міста заполонили жебраки, величезні маси людей шукали роботи і,не знаходячи її,крали або старцювали. На початку XVII ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків.Король Генріх VIII почав видавати закони,спрямовані проти старцювання.Збирати милостиню дозволялося тільки немічним і старим;тих,хто міг працювати,били батогом і зобов'язували повертатися додому.Якщо затримували вдруге—знову били та  відрізали половину вуха.Кого затримували втретє—страчували як злочинця. Король Едуард VI «покращив» ці закони.Той,хто не працював,віддавався в рабство тому,хто на нього доніс.Хазяїн мав право примушувати його до будь-якої роботи,продавати,дарувати тощо.Якщо раб тікав,то за першу втечу йому випалювали на лобі або щоці тавро й віддавали в довічне рабство.За другу втечу ставили друге тавро,за третю—страчували як державного злочинця. Англійські хроніки пишуть,що за роки правління Генріха VIII було страчено  72 тис. волоцюг і жебраків. В історію ці закони увійшли під назвою «кривавого законодавства».

16. Виникнення та особливості англійського абсолютизму. Зміни в соціально-економічній системі та суспільному устрої. Державний устрій Англії в період абсолютизму ( XV – XVII)  Haпpикінці XV cт. в Aнглії вcтaнoвилacь aбcoлютнa мoнapxія. У дeякій міpі aнглійcькoмy caмoдepжaвcтвy дoпoмoглa війнa Чepвoнoї і Білoї тpoянд. Під чac війни бyлa знищeнa мaйжe вcя фeoдaльнa знaть. Taким чинoм, бyли ліквідoвaні ocнoвні пpoтивники aбcoлютизмy.  У cільcькoмy гocпoдapcтві Aнглії дyжe paнo зapoдилиcь тoвapні віднocини.З poзвиткoм peміcницькoгo виpoбництвa y міcтax збільшилиcь мacштaби тopгівлі, інтeнcивнo фopмyвaлacь бypжyaзія.  Фeoдaльнe двopянcтвo втpaчaлo cвій пoлітичний вплив, aлe у тpeтьoгo cтaнy щe нe виcтaчaлo cил для тoгo, щoб caмoмy взяти влaдy. Пepшим самодержцем Aнглії бyв Гeнpіx VІІ (кінeць XV cт.). Йoгo cпaдкoємeць Гeнpіx VІІІ y 1534 p. який пpoгoлocив ceбe глaвoю aнглікaнcькoї цepкви, цим він пoшиpив cвoю влaдy і нa цepкoвниx мaгнaтів. У peзyльтaті peфopмaції, здійcнeнoї Гeнpіxoм VІІІ, цepкoвні бaгaтcтвa, у тoмy чиcлі й зeмлі, пepeйшли дo кopoля. Cпeкyляція зeмeльними ділянкaми збaгaтилa і нoвe двopянcтвo – oпopy пpecтoлy та бypжyaзії.  Kopoль пoвніcтю зocepeдив у cвoїx pyкax цивільнe cyдoчинcтвo, oбмeжив cфepy цepкoвнoї юpиcдикції. Aкт пpo вepxoвeнcтвo кopoля, видaний зa чacів Гeнpіxa VІІІ, oзнaчaв підпopядкyвaння цepкви дepжaві.  Aбcoлютнa мoнapxія в Aнглії зaxищaлa інтepecи двopянcтвa.Пopівнянo з aбcoлютистcькими мoнapxіями кoнтинeнтaльниx дepжaв aнглійcький aбcoлютизм мaв нeзaвepшeний xapaктep. Цe виявлялocь y збepeжeнні cтaнoвo-пpeдcтaвницькoгo opгaнy y вигляді пapлaмeнтy тa міcцeвoгo caмoвpядyвaння. B Aнглії нe бyлo пocтійнoї apмії і poзгaлyжeнoгo бюpoкpaтичнoгo aпapaтy. Ocтpівнe пoлoжeння Aнглії нa тoй чac cпpиялo дocтaтньoмy зaxиcтy від нaпaдy ззoвні. Aбcoлютнa влaдa Tюдopів бaгaтo в чoмy гpyнтyвaлacь нa eкoнoмічній мoгyтнocті. Kopoнa вoлoділa п’ятoю чacтинoю ycіx зeмeль Aнглії.  Гeнpіx VІІ cyвopo poзпpaвивcя з тими, xтo cпpoбyвaв пpoтидіяти йoгo пoлітиці цeнтpaлізaції. Згіднo з пpийнятим зaкoнoм бyли poзпyщeні вcі фeoдaльні війcькoві дpyжини.існувала Taємна paда , що cклaдaлacь з 20 чoлoвік, у якій зacідaли лopд-кaнцлep, лopд-cкapбник тa інші вищі caнoвники. Taємнa paдa cпpямoвyвaлa й кoнтpoлювaлa діяльніcть ycіx цeнтpaльниx і міcцeвиx opгaнів зa дoпoмoroю peглaмeнтів, інcтpyкцій, пpoклaмaцій, мaніфecтів, нaкaзів.  Зa чacів пpaвління Tюдopів пapлaмeнт втpaтив cвoє кoлишнє знaчeння. Піcля оголошення мoнapxa глaвoю aнглікaнcькoї церкви(1534), пpизнaчeння і зміщeння цepкoвниx caнoвників пepeйшло дo йoгo відaння. Apxієпиcкoпи тa єпиcкoпи, щo зacідaли в пaлaті лopдів, пepeтвopилиcь нa пpocтиx кopoлівcькиx чинoвників. Cвітcькиx лopдів кopoль пpизнaчaв caм. Шepифи, щo кepyвaли вибopaми y гpaфcтвax, без поcepeдньo від кopoни діcтaвaли вкaзівки щoдo тoгo, кoгo cлід oбиpaти в пaлaтy oбщин.  У 1482 p. cтвopeнo cyд aдміpaлтeйcтвa, poзквіт діяльнocті якoгo пpипaдaє нa XVІ cт. Під йoгo юpиcдикцію підпaдaли як кpимінaльні злoчини, здійcнювaні нa aнглійcькиx cyдax y відкpитoмy мopі, тaк і пoзoви, пoв’язaні з мopcькoю тopгівлeю.  Пpoдoвжyвaли іcнyвaти вecтмінcтepcькі cyди зaгaльнoгo пpaвa і cyд кaнцлepa.  Під час правління Tюдopів у Aнглії cклaлacь віднocнo цeнтpaлізoвaнa cиcтeмa міcцeвoгo caмoвpядyвaння. Bлaдa нa міcцяx нaлeжaлa миpoвим cyддям, якими кepyвaлa Taємнa paдa. Mиpoві cyдді пpизнaчaли нижчиx чинoвників, бeйліфів, гoлoвниx кoнcтeблів, мoлoдшиx кoнcтeблів, нaглядaчів зa бі-дними, дopoжніx нaглядaчів. Haпpикінці XV cт. миpoві cyдді нaбyли пpaвa кoнтpoлю зa діяльніcтю шepифів. Їxні чeтвepтні cecії бyли інcтaнцією, дo якoї мoжнa бyлo aпeлювaти з пpивoдy дій ycіx пocaдoвиx ocіб гpaфcтвa.  Шepифи, бeйліфи (пoліцeйcькі), кoнcтeблі й миpoві cyдді бyли гoлoвнoю cилoю, щo зaбeзпeчyвaлa oxopoнy “кopoлівcькoгo миpy” в гpaфcтвax. Пoліцeйcькі фyнкції викoнyвaли тaкoж cтapocти міcтeчoк – мoлoдші кoнcтeблі. У міcтax кyпці й тopгівці cтвopили cпeціaльнy кoмepційнy пoліцію, якa пoвиннa бyлa oxopoняти тopгoві cклaди, кyпeцькі лaвки.  Hижчoю aдмініcтpaтивнoю oдиницeю в кpaїні бyлa цepкoвнa пapaфія.

11.Завоювання Британії Вільгельмом Завойовником. Зміни в соціально-економічній і  політичних системах (ХІ ст.) У січні 1066р. помер король Британії Едуард Сповідник і було обрано нового короля Гарольда.Це не сподобалося правителеві Нормандії Вільгельмові,який вважав,що саме його слід було обрати англосаксонським королем.Зібравши велике військо Вільгельм восени 1066 р. висадився на тереторію Британії.Військо англосаксів було розбите і король Гарольд загинув в битві.Захопивши Британію і діставши прізвисько Завойовник,Вільгельм змусив англосаксонську знать проголосити його королем Боитанії.За те він пообіцяв знаті не позбавляти її маєтків,попередніх прав та привілеїв.Опозиційні виступи місцевої знаті Вільгельм згодом придушив.Нормандське завоювання мало низку важливих наслідків для Англії: 1.феодальний лад у країні склався і зміцнів.Установилася міцна королівська влада. 2.Роздаючи нормандському та французькому дворянству і духовенству землі,Вільгельм проголосив себе верховним власником усіх земель у державі.Насамперед він роздав землі верхівці дворянства- баронів і духовенство,потім - середнє і дрібне дворянство. 3.Барони втратили своє право без згоди короля передавати свої баронії у спадщину.Спадкоємець отримував землю лише від короля. 4.. король висунув вимогу,щоб усі вільні жителі країни присягнули королю на вірність. 5 для зміцнення кріпосницьких відносин був проведений поземельний припис.В цьому припичі були зафіксовані характер,оцінка,розміри земель,що в кожному графстві належали особисто королю.Король хотів точно знати матеріальні ресурси ,можливості феодалів і відповідно до цього вимагати певної служби та сплати податку.Наслідком цього припису було складення книги "Книга Страшного Суду".Вона була важливою подією в подальшому закріпаченні селян . ДІЯЛЬНІСТЬ І РЕФОРМИ ВІЛЬГЕЛЬМА ЗАВОЙОВНИКА. 1.Він заборонив баронам і вищому духовенству здійснювати верховне судочинство. 2.Не скасовано збори графств і сотень із судових справ. 3.Васалам баронів і духовенства було дозволено звертатися до короля зі скаргами і отримувати потвердження своїх прав. 5.Вільгельм зберіг ополочення вільних людей - Фьорд,що робило дворян не єдиноюзбройною силою держави. 6.Церква підпорядковувалася королю.Духовенство сплачувало до казни податки.Притензії Папи Римського про верховенство над духовенством були відхилені.Вільгельм відмовився скласти васальну присягу могутньому Папі Римському.

17. Судова система Англії в період Середньовіччя (XI – ХVІІ) . Виникнення, структура,  роль суду присяжних в Середньовічній Англії. Діяли суди 2-х категорій: загального права та права справедливості. До судів загального права належали мирові суди, суди малих сесій та високі суди. Мирові судді(6-8 на графство)призначались пожиттєво королем із місцевих дворян-землевласників. Розглядали справи разом з присяжними, котрі й порушували справу. До їх юрисдикції відносились всі справи крім державної зради.Їх компетенція крім цивільних та кримінальних справ охоплювала ще й адміністративні функції:контролювали діяльність місцевої адміністрації, рівень цін на ринках, правильність ваг і мір, визначали заробітню плату. Складніші справи у випадку відмови розгляду мировими суддями ставали предметом розгляду судів малих сесій. Вони діяли у кожному графстві в складі кількох мирових суддів і стали 2-ю вищою судовою інстанцією щодо мирових суддів. Третя судова інстанція- суд четвертних сесій,-для розгляду справи у графстві збирались усі мирові судді 4 рази на рік. До складу судів загального права належали 3 високі(вестмінстерські) суди: 1) суд королівської лави(вища інстанція у кримінальних справах) В ньому засідали 4-5 радників-юристів і головуючий. Суд вирішував кримінальні справи, мав поліцейську владу, право розглядати апеляції на земські рішення., 2)суд скарбництва (вища інстанція у фінансових справах), 3) суд загальних позовів(вища інстанція у цивільних справах).В складі судів діяв суд присяжних, що складався з 2 журі: велике і мале. Велике журі вирішувало, чи порушувати кримінальну справу. Мале журі разом з суддями розглядало справу по суті і виносило вирок.  Суд справедливості - суд самого короля, суд лорда-канцлера чи лорда-зберігача державної печатки. Розглядали справи без присяжних, керуючись вимогами «справедливості»,канонічним правом. Розглядали переважно цивільні і сімейно-спадкові справи.  Особливою інстанцією був Суд казначейства. В ньому розбиралися справи про фінансові суперечки головним чином між підданими і короною. Судові функції мала і Таємна рада – дорадчий орган при королю . При ній існувала Зоряна палата – розглядала всі злочини спрямовані проти держави, здійснювала контроль над судами присяжних. При Таємній раді існувала і Висока комісія з церковних справ. Згодом система роз'їзних судів, через неможливість проводити всі засідання у Вестмінстері, поступово витіснила залишки старої юстиції. З кін. XII - поч. XIV ст. суди, що одержали назву ассизів, стали проводити регулярні, сесії-об’їзди судових округів, кожний з яких складався з декількох графств. Проте ассизи з'ясовували тільки питання факту. Остаточні рішення виносились у Вестмінстері, куди направлялися спеціальні змагальницькі документи і протокол про рішення присяжних. Згодом, коли суддями ассизів могли стати тільки юристи й коли їх стали супроводжувати адвокати, рішення по справах могло бути винесене цілком і на місці. В період абсолютизму до складу суду остаточно введено суд присяжних, чий вердикт стосовно вини підсудного був вирішальним при розгляді справи. Майновий ценз для присяжних за Єлизавети підвищився до 4 фунтів стерлінгів «річного прибутку». Присяжними могли бути лише відомі порядністю особи. Виникло 2 журі суду присяжних- Велике та Мале. Їх списки скадали шерифи.  Велике журі(23особи)- вирішувало чи порушувати кримінальну справу, ставлячи на обвинувальному акті вердикт «правильний білль» чи "неправильний білль». Але участі у розгляді справи воно не брало. Мале журі(12 осіб) – разом із мировими суддями малих і четвертних сесій розглядали справу по суті. Присяжні діставали право допитувати не лише підсудного, а й свідків, здійснювати оцінку доказів. Після розгляду справи воно виносило вердикт – винен чи невинен підсудній. У разі визнання вини підсудного професійний суддя обирав і оголошував міру покарання, а в протилежному випадку – мусив звільнити підсудного від відповідальності. Щоб вердикт Малого журі був дійсним, рішення їх мало бути одноголосним.

18. Джерела права Середньовічної Англії (загальне право, право справедливості,  статутне право і ін.) До нормандського завоювання основними джерелами права в Англії були звичаї та королівські закони. Після завоювання з'явилося нове джерело права – нормандське, яке не замінило попереднього англійського права. Отже, основним джерелом права після завоювання стало королівське законодавство у вигляді асиз, конституцій, статутів, ордонансів. Важлива роль також належить системі роз’їзних судів, які і сформували загальне право(загальне, всього королівства, всього населення). Видавалися збірники – реєстри судових позовів, яким було надано чітких юридичних форм. Сторони процесу з цього часу були зобов’язані дотримуватися встановлених зразків. Ще одним джерелом формування загального права була практика роз’їзних судів. Широко застосовували прецедент, на який можна було покладатися для вирішення аналогічних справ. Однією із особливостей заг. Права було те, що воно не увібрало в себе норми римського права. Оскільки загальне право залишалося консервативним, заформалізованим, дуже повільно пристосовувалося до нових умов, то виникла ще одна система права – право справедливості. Творили його король і лорд-канцлер. Застосування нових процедур у системі судочинства давало змогу швидше і дієвіше розглядати справи. Разом з цим було встановлено, що все-таки загальне право стоїть вище права справедливості. Часто норми загального права і права справедливості протирічили один одному. Ще одним джерелом права стали законодавчі акти парламенту - статути, що мали вищу юридичну силу. Були джерелом права і норми торгівельного і канонічного права. Існувало і церковне право. Його роль залежала від перипетій боротьби королівської влади і Папи.

19. Виникнення «Священної римської імпарії німецької нації», її суспільний лад та державний устрій(Х-ХІІІ ст.) <продовження>Центром вищої державної влади був королівський двір, який складався з членів королівської сім’ї, їхніх слуг, міністеріалів і службовців вільного походження, які складали урядовий апарат . При королівському дворі постійно знаходилась значна кількість церковних і світських феодалів, з яких призначались вищі сановники: канцлер, камерарій, капелан, дворецький, маршал. Вищою посадовою особою був канцлер, який відав усіма справами управління. Важливе значення мала посада дворецького (майордома), який відав справами королівського двору. У політичному житті країни велику роль відігравали збори феодалів. Як суверенний орган, вони виступали при усуненні королів від влади, а також у той час, коли король ще не був обраний. Збори визначали компетенцію короля, видавали законодавчі акти, вступали в переговори з папою, призначали вищих посадових осіб.  На початку ХІ ст. при королі була створена рада вищих представників знаті (гофтаг), разом з якою король розглядав найважливіші справи. У кінці ХІ ст. у Німеччині запанували принципи виборчої монархії. Обрання короля князями було юридичним актом. Той, хто не брав участі у виборах, вважав себе вільним від королівської влади.

22. Саксонське та Швабське зерцала в Німеччині: прийняття, зміст та оцінка (ХІІІ ст.).  „Золота булла” 1356 р. У XІІІ ст. з’явились приватні записи права, такі як “Сак-сонське зерцало” і “Швабське зерцало”. Джерелами їх були норми звичаєвого і канонічного права, а також норми, запо-зичені з кодексу Юстиніана. Автором “Саксонського зерцала” вважають одного з магдебурзьких шефенів Ейке фон Репхофа. Уже з першої статті збірника видно прагнення відтіснити служителів церкви від розгляду громадських прав і право-порушень. Як будь-яка пам’ятка феодального права, “Саксонське зерцало” дає суворий поділ жителів на залежних і вільних. Були й проміжні групи напіввільних осіб, які виконували різ-ні повинності. Дрібні рицарі й заможні селяни вважались ше-фенським станом. Зерцало складається з двох частин. Перша містить норми земського права, яке поширювалось на вільних шефенського стану і відображало головним чином практику судів. Друга – ленне право, яке діяло лише серед шляхетних панів, вищої знаті. Воно визначало порядок успадкування зе-мельних наділів, регулювало відносини між сеньйорами і ва-салами. За об’єктом регульованих правовідносин земське право було ширше, ніж ленне. Його джерелом були норми звичаєвого права, укази короля, приписи князів. “Саксонське зерцало” передбачало дуже суворі покарання за скоєні злочини. Замість штрафів, навіть за дрібні кра-діжки, передбачалась смертна кара. Різниця між нічним і денним злодіями полягала лише у визначенні виду покаран-ня. Першого належало повісити, другому – відрубати голову. Пограбування млина, церкви, цвинтаря каралось колесуван-ням. За чаклунство винного спалювали на вогнищі (книга 2, ст.13). Серед покарань згадуються також виривання язика, відрубування голови. Будь-який виступ проти імператорської влади карався смертною карою (заколюванням).  Пізніше, деякі положення “Саксонського зерцала” були використані в Магдебурзькому праві – збірнику норм міського права початку XІV ст. На відміну від зерцала, магдебурзькі закони детальніше визначали норми регулювання товарно-грошових відносин, чого майже не знали попередні правові звичаї. З часом стали з’являтись збірники норм міського права. Судді могли виносити рішення, виходячи із судових рішень, але прецедентне право в Німеччині не розвивалось.  Між 1273 і 1282рр. У пд. Землях Німеччини невідомий автор склав ще один збірник права- Швабське зерцало,або його ще називали імператорський збірником,бо у ньому докладно йшлося про права імператора. У збірнику містяться норми земського і ленного права,закріплені права та привілеї феодалів,які знову ж таки розділені на сім рангів.Представники різних рангів займали різне правове становище у державі.  Золота булла Феодальна роздробленість Німеччини була закріплена Золотою буллою 1356 р., яка була видана імператором Кар-лом V (королем Чехії). Згідно з положенням Золотої булли папу римського було усунуто від виборів німецьких імпера-торів, визнавалась повна політична самостійність курфюрстів, до того ж вони одержали, так звану, регалію – ви-ключне право видобутку дорогоцінних металів і чеканки мо-нети. У буллі було врегульовано порядок обрання імператора. Право його обрання було визнано за трьома духовними кур-фюрстами (Майнцським, Кельнським і Трірським) та чотирма (Богемія, Пфальц, Саксен Вютенберг і Бранденбург) світсь-кими землями.  “Золота булла” узаконила приватні війни, крім війни ва-салів проти сеньйорів. Нею було заборонено союзи міст. Рі-шення всіх важливих справ імперії передавалось колегії кур-фюрстів, яка повинна була скликатись щорічно.

23. Кароліна 1532 р. в Німеччині – кодекс кримінального та кримінально-процесуального  права.

Незабаром після Великої селянської війни був розроблений і у 1532 р. затверджений рейхстагом звід законів, на-званий Кароліною, на честь імператора Карла V, який правив у той час. З 219 статей кримінального уложення 142 статті містять норми кримінального процесу, решта – кримінального права.  За кожною землею було збережено її особливе кримінальне право, Кароліна призначалась лише для за-повнення прогалин у місцевих законах.  Вона передбачає багаточисельне коло злочинів: державні (зрада, повстання, порушення земського миру та ін.); проти особи (вбивство, наклеп та ін.); проти моралі (кровозмішування, зґвалтування, двоєженство, подружня зрада та ін.); проти власності (підпал, грабіж, крадіжка, присвоєння), а та-кож деякі інші види злочинних діянь.  У Кароліні одержали фактично вірні визначення не тільки окремі злочини, а й деякі загальні поняття кримінального права: посягання, співучасть (наприклад, пособництво), необережність, необхідна оборона та ін.  Кароліна встановила дуже жорстокі покарання: значна кількість злочинів каралась смертною карою, причому були передбачені кваліфіковані види цієї кари: колесування, четвертування, закопування живим у землю, спалювання тощо. Значне місце займали тілесні покарання. Часто застосовувалось виривання язика і відрубування руки. При незначних проступках застосовувалось позбавлення честі, при цьому за-судженого виставляли до ганебного стовпа або в нашийнику на публічне осміювання.  Звертає на себе увагу встановлення жорстоких покарань за посягання на імператорську владу і на власність.  Більша частина статей Кароліни стосувалася правил су-дочинства.  Кароліна зберегла деякі риси обвинувального процесу. Потерпілий або інший позивач міг подати кримінальний позов, а обвинувачений – оскаржити і довести його безпідставність.  Сторони мали право пред’являти документи, вдаватись до запрошення свідків, користуватись послугами юристів. Якщо обвинувачення не підтверджувалось, позивач повинен був “відшкодувати збитки, безчестя і оплатити судові витрати”.  У цілому ж, основною формою розгляду кримінальних справ у Кароліні є інквізиційний процес. Обвинувачення пред’являлось суддею від імені держави. Слідство велося за ініціативою суду і не було обмежене строками. Широко застосовувались засоби фізичного впливу на підозрюваного, наприклад, допит, який проводився під час катування. При цьо-му Кароліна детально регламентує умови застосування кату-вання. Для визнання доказів достатніми для застосування до-питу з катуванням потрібні були свідчення двох “добрих” свідків (ст. 23). Головна подія, доведена одним свідком, вважалась напівдоказом. Ряд статей визначають порядок доведення злочину позивачем якщо обвинувачений не зізнається. Остаточний вирок виносився на підставі особистого зізнання або свідчення винного (ст. 22).  Процес поділявся на три етапи: дізнання, загальне розслідування і спеціальне розслідування.  Дізнання складалось з встановлення факту здійснення злочину і особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.  Загальне розслідування містило короткий допит арештованого з метою встановлення деяких даних про злочин та об-ставини справи.  Спеціальне розслідування – детальний допит обвинуваченого і свідків, збір доказів для остаточного доведення вини злочинця та його засудження.  Покарання могли застосовувати на підставі не лише за-кону, а й таких “розмитих” понять, як “добрі звичаї”, “вказівки доброго і досвідченого у праві судді”.  Процес вели таємно і письмово.  Ця пам’ятка феодального права діяла в деяких частинах Німеччини до початку XІX ст.

19. Виникнення «Священної римської імпарії німецької нації», її суспільний лад та державний устрій(х-хііі ст.)

У ІХст. розпалася імперія Карла Великого, вона була розділена на окремі держави між його внуками. Східні землі спочатку називалися Східною Францією. Це були землі на схід від Рейну, з ХІ ст. їх жителів почали називати тевтонами, а державу – королівство тевтонів. На той час у Німеччині не було ні пол., ні екон., ні нац. єдності. Вона складалась з фактично незалежних феодальних володінь (Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Лотарингія). Зовнішня загроза з боку Угорщини спонукала їх до певного об’єднання й обрання 919 р. спільного короля Генріха І (876-936), котрий 933р. розбив угорців і зміцнив свою позицію. Зміцніла і вся Тевтонська держава. Ще більше зросла роль єдиної королівської влади за наступника Генріха – Оттона І Великого (912-973). Він розбив остаточно (955) угорців, а 962р. його коронували в Римі загально німецьким імператором. Держава почала зватись імперією. З ХІІ ст. її називали Священною імперією, а з середини ХІІІ – Священною Римською імперією німецької нації. Кордони цієї держави простягались від Балтійського моря на півночі до Середземного на півдні. На заході її кордони сягали рік Мози і Скальди, потім ще далі – Родан і Сену, на сході – аж до Одри. Історія держави і права Німеччини розвивалась інакше, ніж у Франції, Іспанії, Англії. Якщо в цих країнах вже до ХІV ст. спостерігалася тенденція, спрямована на здолання феодальної роздробленості та створення централізованої держави, то в Німеччині простежувався зворотній процес, який визначався особливостями екон. та пол. розвитку країни. Державно-політична роздробленість Німеччини збереглась аж до 1871р., коли була утв. єдина імперія. Суспільний лад. Німецьке суспільство поділялось на два основні класи: військовий – лицарство і податний – селянство. Утворенню цих двох станів сприяла реформа короля Генріха Птахолова (919 – 936 рр.), яка була викликана необхідністю створити кінноту для боротьби з угорцями. За реформою, особи, які могли воювати у рядах кіннотників, були зараховані до війсь-кового стану, а всі інші зарахувались до податного стану. Військовий стан не був однорідним: крім великих землевласників, світських і духовних, до нього входили середні і дрібні лицарі. Податний стан складався із вільних і невільних селян. Серед них тривалий час існували земельні власники: частина селян володіла землею на основі чинша, тобто внесення певних платежів на користь власника землі. Невільні були кріпаками, що працювали на землі або слугували при дворі феодала. Міщани були землевласниками або ж торговцями і ремісниками. Фактично, вони не могли розглядатися як податний стан, тому що податками обкладались міста, а не окремі громадяни. Структура класу феодалів визначалась відносинами земельної власності. Найбільшим землевласником був король. Великі земельні володіння мали герцоги, пфальцграфи, графи, рицарі. Поряд із світською знаттю стояли прелати церкви –архієпископи, єпископи, абати. Взаємовідносини між феодалами будувались на ленних зв’язках і були багатоступеневими, але в деяких випадках зберігалось пряме підпорядкування феодальних власників королю, що було характерне для ранньофеодальної держави.  Державний лад. У ІХ-Х ст. у Німеччині спостерігається посилення королівської влади, обумовлене тим, що багаточисельні великі і середні землевласники потребували допомоги сильної королівської влади, для захоплення вільних земель і закріпачення вільних общинників; вона була потрібна і монастирям, і єпископам, які були зацікавлені в розширенні церковного землеволодіння. Політичного об’єднання Німеччини вимагала наявність зовнішньої небезпеки (напади норманів, угорців). У боротьбі з герцогами королівська влада намагалась за-ручитися підтримкою церкви

25.Утворення Візантійської держави Відділення східної частини Римської імперії наприкінці IV в.н.е.Проіснувала понад тисячу р, аж до розгрому 1453 р. її ст.Константинополя турецькою навали.Розвиток:Перший етап(IV - середина VII в.) розкладання рабовласницького ладу,зародження в надрах візант суспільсва елементи раньофеодальних відносин. Держава цього періоду представляла централізовану монархію з розвиненим військово-бюрократичним апаратом,але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап(із кінця VII до к XII в.) формування феодальних порядків.Держава набуває рис своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феодального Заходу.Імператорська влада досягає найвищого рівня.На третьому етапі(XIII-XV)поглиблення політичної кризи візанті суспільства, викликаного посиленням процесу феодалізації в умовах наростання турецької військової агресії.Період характеризується різким ослабленням візант держави і її фактичного розпаду в XIII-XIV,що призвело його в XVдо загибелі. Суспільний лад Візантії.Процес розкладання рабовласницьких порядків носив у Візантії уповільнений характер. Високий рівень розвитку товарно-грошових відносин, тривале зберігання сильних економічних і політичних позицій численних візантійських міст (Антіохії, Олександрії,Дамаска,Константинополя ін)сприяли політичної стабільності Візантії,стримували процес розпаду рабовласницького ладу.Панівний клас Візантії IV-VII був неоднорідний.Головні економічні і соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторська аристократія і провінційна знать.Поряд високе місце в соціальній структурі візантійського суспільства займала міська муніципальна верхівка значних міст імперії,особливо столиці - Константинополя. Суспільний лад Візантії зазнає серйозні зміни в ході найгострішої політичної і соціальної кризи кінця VI - першої половиниVII.Арабська навала,вторгнення варварів,руйнація і спад багатьох міст прискорили ломку рабовласницьких і утворення феодальних порядків у Візантії.У війнах і соц сутичках загинула значна частина представників соціальних груп,які панували у Візантії в попередньому періоді.Водночас зберігання держ форм власності,общинного землеволодіння і величезної поширеності необмеженої приватної власності на землю й у наступному столітті серйозно уповільнювали формування нової феодальної власності і,крім того, розвиток експлуатації візантійського селянства.Тільки до Х в. взяла гору тенденція до створення феодальної сеньориальної системи, заснованої на праці залежного від земельних магнатів селянства при зберіганні, проте, контролю з боку держави.

26.Державний устрій Візантії Імператор (грецькою «василевс») зосередив в своїх руках усю законодавчу та виконавчу владу. Щоправда, ця влада теоретично була обмежена такими установами, як сенат (синкліт), державна рада (консисторій) та діми. Діми (від грецького слова «демос» - народ) були організаціями вільних громадян візантійських міст, що виконували господарські, політичні й військові функції. Важливу роль у житті держави відігравала церква. Система державного управління Візантії була логічним продовженням традицій домінату, започаткованого Діоклетіаном у 284 р. Центральне управління зосереджувалося в імператорському палаці і поділялося на ряд відомств, які очолювали призначені імператором чиновники. Управління провінціями теж було суворо централізованим і підпорядковувалося центральній владі. Складна ієрархія бюрократичного апарату регулювалася чітким табелем про ранги. Від пізньої Римської імперії були також успадковані системи обкладення податками та організації армії. Уже в IV-VI ст. починає практикуватися заміна військової служби імущих громадян (землевласників) сплатою грошових внесків. До армій Візантії, подібно до Західної Римської імперії, приймалися на службу найманці - варвари, але більшість збройних сил і особливо військового флоту, становили вихідці з місцевого вільного населення.