8) Недоторканність суддів -- один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення -- забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Стаття 4. Недоторканність суддів

1. Судді – недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

2. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

2. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з`ясування його особи. До судді не може бути застосовано привід чи примусове доставляння до будь-якого органу чи установи, крім суду.

3. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

4. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись лише за судовим рішенням.

5. Територіальна підсудність справи щодо обвинувачення професійного судді у вчиненні злочину, визначається ухвалою судді Верховного Суду України. Справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді..

Стаття 3. Незалежність суддів

1. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні та не підпорядковані і підкоряються лише Конституції України та законам України. Втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

2. Судді розглядають справи, одержані відповідно до порядку розподілу судових справ, встановленого згідно з законом. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання суддів чи будь-яких осіб, заінтересованих у результатах їх розгляду.

3. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які знаходяться у його провадженні, крім випадків, встановлених цим Законом.

4. Незалежність суддів забезпечується:

1) особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;

2) недоторканністю суддів;

3) незмінюваністю професійних суддів;

4) порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

7) особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

5. Всі державні органи, установи та організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

6. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

12) Судова реформа в Україні,

яка лише нині реально розпочалася, на думку автора, має ґрунтуватися насамперед на історичних джерелах, що формували судову систему нашої країни упродовж століть. "Переписування" законів інших держав (нехай ті й тривалий час визначали структуру судової системи українських судів) не лише недоцільне, а й неприпустиме.

Історія судової системи України надає безцінний фактичний матеріал для сучасних законодавців, який дозволить провадити судову реформу на основі вітчизняного правового досвіду, враховуючи національні інтереси і традиції українського народу.

Розглянемо систему судів у Київській Русі X-XIII століть.

Судова влада належала до основних прерогатив княжого уряду, а обов'язок судити громадян вважався головним обов'язком володаря. Княжий суд чинив сам князь як верховний суддя краю або його урядовці. Урядовці посідали місце князя лише з його уповноваження і в межах тих правил, які встановлював князь. Самостійної судової компетенції вони не мали. Найважливішими урядовцями з судовою владою були тивун, або метальник, мабуть, ідентичний з вирником. Існували також інші урядовці, які виконували допоміж-ні й виконавчі функції суду: ябедники, дітські, от-роки й писці. Судовий розгляд відбувався в столиці краю, на княжому дворі або в інших місцях державної території, де зупинявся князь чи його урядовці. Крім цих столичних та об'їздових судів, у провінціях існували ще й постійні княжі суди, а саме: суди княжих намісників. Княжим судам підлягало все населення за деякими винятками, наприклад, до їхньої компетенції не входило чинити суд над "церковними людьми".

До судової системи Київської Русі належали:

Вічовий суд, який спершу вирішував різні справи, а потім - лише справи найважливішого значення.

Громадський суд, або суд народний, діяв з найдавніших часів, спочатку як єдиний судовий ор-ган, згодом окремо від державних (княжих) судів. На базі громадського суду існував верховний суд громади. До його складу входили "судні мужі", які підпо-рядковувалися виборному голові (старості). Ці суди розглядали різноманітні справи й брали участь у провадженні попереднього слідства.

Приватні суди, тобто суди панські або домініяльні. Його провадили пани стосовно своїх кріпаків.

Церковні суди існували при єпископах, яким і підпорядковувалися. До їх юрисдикції належали церковні особи (духовенство, їхні родини, церковна прислуга, піклуванці церкви й ін.) та церковні справи (злочини супроти віри й подружжя, спори по-дружні й спадщини тощо). Ці суди спиралися на Номо-канон і церковні статути князів. Коли Україна втратила незалежність і її землі частково опинилися в межах Польщі та Великого Князівства Литовського, система судів України перебувала у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Отже судівництво цієї доби слід розглянути окремо для обох країн.

Суди на українських землях у складі Польщі до кінця XIV ст. залишалися майже без змін. Згодом було введено "уряд королівських намісників, старост, яким дозволили вести судову справу" . У 1435 році судоустрій зазнав змін, і на українських землях бу-ло впроваджено польську тричленну систему станово-шляхетських судів: земських, гродських і підкоморських. Суди міські спиралися на право і практику німецького міського права, дуже здеформованого й обме-женого шляхетським панівним станом. Апеляційною інстанцією для цих судів був суд "старшого" міста, який розташовувався у Львові. У місті Сянік знаходився вищий міський суд. Суди сільські розглядали справи з цивільних і незначних карних питань місцевого населення. Домініяльні суди вирішували справи як перша інстанція, або як друга інстанція після вироків сільських судів. У них засідав панземлевласник або призначена ним особа разом із представниками сільської громади.

Суди на українських землях у Великому князівс-тві Литовському зазнали чотири фази існування, межами яких стали 1386, 1566 і 1569 рр. До 1386 року на українських землях зберігалося давнє, звичаєве право і, майже без змін, давні судові установи. Бу-ло створено суд великого князя над удільними князями .

У 1386 році Кревська унія (Литва), а з нею і українські землі підпадають під західно-європейський і польські впливи, внаслідок цього змінюється й судоустрій, який мав за основу кілька типів. При цьому суди державні поділялися на провінційні та центральні, що підпорядковувалися великому князеві і його урядовцям. До провінційних судів належали спочатку суди великодержавних намісників, а згодом - суди старостинські й воєводські та великокняжих державців. Ці суди були одноособові й розглядали справи вільного люду та населення, підпорядкованого приватній правній владі великого князя як землевласника . 3 1529 року в цих судах засідали ще по два шляхтичі. У 1542 році воєводські суди стали судами вищої інстанції. Ще вищими за них були соймові суди. Центральні суди складалися з судів: господарського, комісарського, асесорського, маршальського і суду панів-ради. Ці суди здебільшого мали апеляційний характер, і якщо в них (як у господарчому суді) не брав участі сам великий князь, вони діяли з його уповноваження і підпорядковувалися йому. Князь перевіряв вироки, затверджував або скасовував їх. Допоміжним персоналом судів тієї доби були: дітські, вижі, возні, ув'язчі, писарі і дяки.

Міські суди провадила виборна лава присяжних. Лавничий суд зазвичай складався з 12 членів, його головою був війт. Він вирішував справи міщан (цивільні і карні). У містах, в яких існували національні юрисдикції, знаходилися й суди для окремих наці-ональностей.

Громадські суди, так звані копні суди або інституції давнього звичаєвого права доісторичної доби, на зразок старокиївських верховних судів. Це були неперіодичні суди широких судових громад копних околиць, які прибували на розправу купою, або копою . Копу збирав скривджений або місцевий старшина, чи власник маєтку, інколи - засуджений, щоб мати змогу реабілітуватися. Копа зберігала давній безстановий характер. На копі судилися люди всіх станів. Копне судочинство починалося звичайно слідчою "гарячою копою", на місці злочину розглядалося "головнішою копою" і завершувалося "остаточною (генеральною, завитою, присяжною) копою" на стародавніх місцях - "коповищах" . Копа вирішувала всі справи, крім важких карних. Апеляція від копного вироку йшла до городського суду. Держава визнавала таке судівництво й не відокремлювало його від системи державного судівництва.

Домініяльні суди спершу обіймали судочинство панів над кріпаками і напіввільним населенням, а згодом і над вільним населенням, яке оселялося у межах панських імунітетів; лише кілька важливіших типів злочинів, які вважалися важливими, розглядалися державними судами.

У третю фазу свого розвитку суди ввійшли з Другим литовським статутом. Залишивши майже незмінними центральні суди (було скасовано лише суд панів-ради), Литовський статут змінив провінційні суди й запровадив за польським зразком суди земські, замкові й підкоморські .

Четверта фаза розвитку судів розпочалася разом із Люблинською унією 1569 року. На землях, приєднаних до Польщі, було сформовано загальну українську судову організацію. Для українських воєводств - Волинського, Брацлавського й Київського - певний час (1579-1589 рр.) вищою інстанцією був Луцький трибунал, який складався з депутатів цих воєводств. Після скасування цього трибуналу згадані воєводства підпорядковувалися загальному люблинському трибуналові . Помітним явищем цього часу є виникнення автономного, станового козацького судівництва, яке виконував гетьман. Воно наприкінці XVI століття "здобуло" урядове визнання. Судоустрій доби Гетьманщини та Запорозької Січі XVII-XVIII століть поділяється на два періоди: козацьких судів (1648-1760-1763 рр.) і так званих статутних судів (1763-1783 рр.).

У період козацьких судів судова система складалася з: державних (козацьких), міських, громадських, частково з домініяльних, духовних і деяких особливих судів.

Козацькі державні суди обіймають чотириступеневу організацію, яка поділяється на суди: провінційні і центральні.

Суди провінційні складалися з мережі підпорядкованих один одному судів: сільських, сотенних і полкових. Сільські суди отаманів вирішували менш важливі справи з цивільних та карних питань місцевих і "захожих" козаків . Вони були колегіальні. Над ними стояли також колегіальні (з сотником на чолі) сотенні суди. Ці суди існували в містах-осідках сотенних урядів і розглядали цивільні й карні справи козацтва сотенної округи. Справи козаків з міщанами вирішувалися спільно на козацько-міщанському суді. Полкові суди існували в центрах полкових округ. Вони діяли як суди першої інстанції для козацької старшини, сотенної та полкової, і другої інстанції - для апеляцій від сотенних судів, однаково як зі справ з цивільних, так і карних питань. Судову колегію очолював полковник. 3 XVIII століття судову компетенцію здобула також полкова канцелярія .

Центральні Суди обіймали Генеральний військовий Суд, Генеральну військову канцелярію й Суд Гетьмана. Генеральний військовий суд існував при гетьманській резиденції. Спочатку він був найвищим судом краю, а згодом від нього можна було апелювати до Генеральної військової канцелярії. В цьому суді засідали генеральний суддя й інші члени генеральної старшини та вельможного товариства. Він діяв як суд першої інстанції у справах генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів і гетьманських "протекціоністів", так і апеляційна установа для вироків вищих судів.

Суд Генеральної військової канцелярії виник лише в XVIII столітті. Гетьманський суд спирався на владу гетьмана як верховного судді держави, що мав теоретично необмежену компетенцію. Гетьман мав право кож-ну справу вирішувати на власний розсуд, чи в першій інстанції, чи вже після вироку нижчих судів. Вирок його був остаточний.

Система міських судів обіймала суди магістратські й ратушні, або городові, які ґрунтувалися на устрої попередньої доби.

Широко розвинуті в попередню добу копні суди через несприятливі умови для розвитку в Гетьманський державі хоча і збереглися до XVIII століття, їх роль "народного чинника" в судівництві заступила колегіальність майже всіх судових установ Гетьманщини, де засідали й представники громадянства .

Духовні суди зберегли самобутність попередніх часів. Держава не втручалася до духовного судівництва, але значно обмежила його компетенцію: в карних і важливіших цивільних справах церковні особи були підпорядковані світським судам.

У період так званих статутових судів, тобто судів, введених Великою судовою реформою гетьмана К. Розумовського в 1760-1763 рр. на зразок судової системи Литовського статуту, основну судову систему Гетьманщини - козацькі суди - було замінено судами земськими, городськими (полковими) й підкоморськими із зре-формованим Генеральним військовим судом на чолі . Інших судів реформа не торкнулася. Головна цінність реформи полягала в тому, що вона обмежила кількість апеляційних інстанцій (до двох) і відокремила судову владу від влади адміністративної.

Заслуговує на увагу й судоустрій 3апорозької Січі. Його основою була загальна адміністративна організація, бо й на Cічі адміністративна влада не відокремлювалася від влади судової. До нижчих органів суду на Cічі належали суди курінних отаманів і паланкових полковників, а до вищих - суди військового судді, кошового отамана і Січової ради. Військовий суддя проводив справи самостійно. Апеляція щодо його вироків надходила до кошового отамана або Січової ради. Кошовий отаман вважався верховним суддею, вироки якого були остаточними. Але в мирний час його вироки можна було апелювати до Січової ради. Кошовий отаман мав право засуджувати на смерть і милувати засуджених. У суді Січової ради брало участь все присутнє в Cічі козацтво .

Історія судової системи України свідчить, що саме їй були по-справжньому притаманні принципи демократичності, суперництва, безпосередності та колегіальності, які є гарантом захисту прав особи перед судом. При цьому, навіть, судова система Європи у славнозвісний пер-од Відродження не була такою гуманною, як система українських судів середини XVII ст. Тому досвід розвитку судової системи українських правників минулих століть має стати основою проведення сучасної судової реформи у державі.

16) Під час судового слідства у кримінальному процесі суд першої інстанції допитує підсудного, потерпілого, свідка, експерта, призначає експертизу, оглядає речові та оголошує письмові докази. Всі судово-слідчі дії сприяють встановленню винуватості чи невинуватості особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, після чого суд виносить обвинувальний вирок, визначаючи при цьому відповідно обставинам справи покарання або постановляючи виправдувальний вирок.

Під час розгляду цивільної справи суд першої інстанції заслуховує пояснення позивача, відповідача та третіх осіб, оголошує письмові докази, оглядає речові докази, заслуховує висновки судового експерта і органів державного управління, думку представників підприємств чи установ. Це сприяє вирішенню питання про доведеність чи недоведеність пред'явленої позовної вимоги та винесенню рішення, ухвали чи постанови.

20)Склад і повноваження місцевого судуДо складу місцевих судів входятьгудді, кількість яких залежить від судового навантаження (кількість справ), розмірів території юрисдикції та фонду видатків, виділених в державному бюджеті на утримання судів.

Місцеві суди виступають тільки як суди першої інстанції, що розглядають по суті справи, віднесені процесуальним законодавством до їх підсудності. Вони проводять розгляд справ в умовах усності та безпосередності за участю сторін і інших учасників кримінального та цивільного процесу, досліджують докази та вислуховують думки учасників процесу.

Як відзначалося раніше, юрисдикція місцевого суду охоплює всі цивільні справи незалежно від категорії складності, суми позову і характеру спору. Місцеві суди розглядають усі справи щодо спорів, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. У порядку цивільного судочинства відбувається розгляд спорів, які виникають з:

— цивільних, житлових, сімейних, трудових і земельних правовідносин;

— справи окремого провадження (про визнання громадянина безвісно відсутнім, про визнання громадянина обмежено дієздатним, недієздатним, справи із скарг на дії нотаріусів і справи про

встановлення фактів, що мають юридичне значення).

Розглядаючи цивільну справу, суд повинен визначити наявність чи відсутність певних правовідносин чи юридичних фактів. Він вирішує питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, після чого виносить рішення про задоволення позовних вимог, про відмову у задоволенні позову або про припинення провадження у справі.

Місцевому суду підсудні всі кримінальні справи, за винятком тих, котрі підсудні апеляційним або військовим судам. Підсудність визначена ст. 34 КПК. Кримінальні справи розглядаються в тому суді, у районі діяльності якого вчинено злочинне діяння. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчене дізнання чи досудове слідство. З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків. Спори про підсудність між судами не допускаються. Справа, надіслана з одного суду до іншого у порядку, передбаченому процесуальним законом, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду. При розгляді кримінальної справи судом встановлюється винуватість чи невинуватість підсудного та визначається покарання з урахуванням обставин справи та особи винного.Місцеві суди розглядають справи по суті з винесенням відповідного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Крім того, місцеві суди, відповідно до ст. 22 Закону "Про судоустрій України" як суд першої інстанції розглядають адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення.

Суддя місцевого суду є носієм судової влади. Він здійснює свої повноваження на професійній основі у точній відповідності з законом. Ці повноваження полягають у наступному:

1. Здійснення правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом. У межах професійних повноважень, які надані чакономДсуддя зобов'язаний слідкувати за дотриманням процесуальних норм сторонами, при проведенні будь-яких судових дій.

2. Вчинення процесуальних дій та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи,Суддя повинен вжити необхідних заходів щодо забезпечення.,якісного розгляду

справ, які знаходяться в його провадженні. Отримавши справу, він зобов'язаний вивчити всі матеріали, провести попередній розгляд 'та, за наявності достатніх підстав, призначити її до розгляду в засіданні. З метою своєчасного закінчення справи суддя повинен вжити організаційних заходів для забезпечення своєчасного вручення копії обвинувального висновку підсудному (у кримінальній справі), копії позову відповідачу (у цивільній справі), своєчасної явки в судове засідання осіб, що викликаються.

3. Контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням. Суддя здійснює контроль засвоечасним зверненням до виконання судових рішень що проголошені під його головуванням. Адже повне і своєчасне виконання судового рішення є важливим фактором ефективності правосудця. Після набрання вироком суду законної сили, він звертається до виконання не пізніше 3 діб з дня набрання чинності або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. Органи, що виконують вирок, у свою чергу, зобов'язані повідомити суд про його виконання.

Права та обов'язки суддів місцевого суду

Судді основної ланки мають право:

— вимагати від окремих посадових осіб і громадян виконання пов'язаних зі здійсненням покладених обов'язків;

— вносити подання до державних органів про усунення по рушень законності;

— одержувати будь-яку інформацію від державних органів,

громадських організацій, підприємств усіх форм власності

Головним обов'язком судці є здійснення правосуддя у відповідності з чинним законодавством та незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Здійснюючи правосуддя, судця зобов'язаний:

—при розгляді цивільних і кримінальних справ точно виконувати закон, забезпечувати охорону прав та законних інтересів

— бути справедливим при ухваленні рішення і встановлення істини у справі;

— працювати над підвищенням свого професійного рівня;

— при виконанні своїх професійних обов'язків не допускати дій, що ганблять почесне звання судді, які могли б викликати сумнів у його об'єктивності

— не_розгшюшувати таємниць.

На підставі закону усі судді мають рівний правовий статус. Однак це не виключає можливість, а головне, необхідність, уповноважити одного із суддів вести організаційну роботу суду. Цими повноваженнями наділений голова місцевого суду. Голова, його заступник призначаються на посаду терміном на 5 років з числа суддів та звільняється з посади Президентом за поданням Голови ВСУ на підставі рекомендації Ради суддів України.

Голова місцевого суду. Голова місцевого суду забезпечує злагодженість в роботі апарату суду, створення сприятливих умов для відповідного ставлення усіх працівників до своїх службових обов'язків і на цій основі — виконання судом покладених на нього законом завдань щодо відправлення правосуддя. Він:

— безпосередньо здійснює правосуддя у справах;

— здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

— визначає обсяг обов'язків заступника;

— видає накази про призначення на посаду судді чи обрання судді безстроково або припинення повноважень на підставі указу Президента або постанови Верховної Ради України;

— здійснює заходи щодо забезпечення формування складу

народних засідателів;

— організує роботу з підвищення кваліфікації суддів та виконує інші функції.

24) Вищі спеціалізовані суди Це Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. Відповідно до Закону України " Про судоустрій України " в Україні можуть утворюватися інші вищі спеціалізовані суди на підставі Указу Президента України в порядку визначеному законом.

Слід зазначити, що Вищий господарський суд України на підставі підпункту 6 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону " Про судоустрій " господарські суди АРК, обл., м. Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України продовжують діяти відповідно як місцеві спеціалізовані суди, апеляційні спеціалізовані суди, вищий спеціалізований суд і здійснюють судочинство у господарських справах, віднесених до їх підсудності Господарським - процесуальним кодексом України, у встановленому законом порядку. Вищі спеціалізовані суди складаються із професійних суддів, голови та заступників голови Вищого спеціалізованого суду.

Структура вищих спеціалізованих судів характеризується наявністю у цих судах судових палат для розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Однак на відміну від загальних судів де утворення таких судових палат є обов'язковим, стосовно вищих спеціалізованих судів законодавцем припускається можливість їх створення, тобто судові палати можуть мати як тимчасовий характер так і постійний характер. Наприклад, у Вищому господарському суді це може бути палата з розгляду в касаційному порядку справ про банкрутство, у Вищому адміністративному суді України - палата з розгляду скарг, пов'язаних з виборами до представницьких органів влади, тощо.

Судові палати вищого спеціалізованого суду формуються за поданням голови суду, яке він направляє до президії вищого спеціалізованого суду. Остання затверджує як кількісний, так і персональний склад судової палати. До складу судової палати входять судді цього ж суду. Очолює, організовує роботу судової палати вищого спеціалізованого суду заступник голови суду.

До структури вищого спеціалізованого суду належить президія вищого спеціалізованого суду, яка складається з голови, який керує роботою президії, його заступників, суддів цього ж суду, кількісний склад президії визначає Пленум вищого спеціалізованого суду.

Повноваження та порядок діяльності президії вищого спеціалізованого суду передбачено ст. 43 Закону " Про судоустрій"

Для вирішення загальних питань, що пов'язані із діяльністю відповідних спеціалізованих судів України, однакового застосування законодавства у відповідній судовій юрисдикції нижчестоящими судами у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду України, колегіальним структурним органом даного суду. До його складу входять всі судді вищого спеціалізованого сулу та голови апеляційних спеціалізованих судів. Повноваження Пленуму передбачені ст. 44 Закону "Про судоустрій"

У структуру розглядуваних судів входять також науково - консультативні структури. Це можуть бути як постійно діючі (наприклад Науково - консультативний цент Вищого господарського суду України ), так і тимчасово діючі структури для вирішення конкретного проблемного питання юридичної теорії чи практики. Такі тимчасові науково - консультативні структури можуть утворюватися головою вищого спеціалізованого суду.

До повноважень вищих спеціалізованих судів як правило належить розгляд справ у касаційному порядку. Наприклад, Вищий господарський суд України розглядає справи лише в касаційному порядку, оскільки господарські апеляційні суди розглядають справи лише в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 108 ГПК Вищий господарський суд переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Вищий адміністративний суд України, крім розгляду справ у касаційному порядку має розглядати справи як апеляційна інстанція стовно справ розглянутих апеляційними адміністративними судами як судами І інстанції, а також у визначених процесуальним законом випадках - справи по І інстанції. Це стосовно основної функції судів здійснення правосуддя. Окрім неї до повноважень вищих спеціалізованих судів віднесено таку функцію як ведення судової статистики, оскільки статистичні відомості про кількість і категорії судових справ є якісними та універсальними показниками щодо реалізації правових норм та виникнення, зміни та припинення правовідносин врегульованих цими нормами. Вони є якраз тією достовірною емпіричною базою для наукових досліджень, є підставою для внесення пропозицій щодо необхідності зміни чинного законодавства, дозволяють своєчасно виявляти наявні прогалини чи недоліки у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин.

Повноваження вищих спеціалізованих судів, що передбачені Законом про судоустрій не є вичерпні, вони передбачаються ще й процесуальним законодавством і як правило пов'язані із розглядом і вирішенням відповідних категорій справ. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 15ГПК Вищий господарський суд визначає підсудність спорів, де однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд АРК, господарський суд м. Києва та Севастополя. У проекті АПК пропонується передбачити, що Вищий адміністративний суд України вправі змінити підсудність конкретної справи апеляційному адміністративному суду.

Справи у вищому спеціалізованому суді розглядаються колегіально у складі не менше трьох суддів, оскільки касаційна інстанція є останньою судовою інстанцією до якої особа може звернутися за захистом свого порушеного права з метою недопущення судових помилок при розгляді справи касаційною інстанцією.

Повноваження суддів вищого спеціалізованого суду практично тотожні повноваженням суддів місцевих і апеляційних спеціалізованих судів (ст. 40 Закону про судоустрій ).

Суддя вищого спеціалізованого суду має помічника, який повинен мати вищу юридичну освіту.

Додаткові повноваження голови вищого спеціалізованого суду, окрім тих які здійснюють голови інших спеціалізованих судів:

- скликає Пленум вищого спеціалізованого суду, вносить на його розгляд питання і головує на його засіданнях; може головувати в судових засіданнях колегій суддів вищого спеціалізованого суду при розгляді будь-якої справи, що відносить до юрисдикції даного суду;

- інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність вищого спеціалізованого суду і деякі інші.

Пленум вищого спеціалізованого суду здійснює такі повноваження:

1) дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції 2) затверджує склад Науково - консультативної ради при вищому спеціалізованому суді ;

2) визначає кількісний склад суддів - членів президії вищого спеціалізованого суду;

3) заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність відповідних спеціалізованих судів, а також повідомлення заступників голови вищого спеціалізованого суду і голів апеляційних та місцевих спеціалізованих судів про практику вирішення судових справ;

4) вносить у встановленому порядку пропозиції про необхідність змін діючого законодавства;

5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням про офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Пленум вищого спеціалізованого суду скликається не рідше двох разів на рік. Законом передбачено участь у роботі Пленуму Генерального прокурора України чи Міністра юстиції України при розгляді питань щодо роз'яснення з приводу застосування законодавства.

Президія вищого спеціалізованого суду утворюється на підставі розпорядження голови суду для вирішення організаційних питань і діє у складі голови суду, його заступників та суддів цього суду, які не займають адміністративних посад, визначається Пленумом цього суду.

Члени президії вищого спеціалізованого суду, крім голови суду та його заступників, обираються до складу президії загальними зборами суддів вищого спеціалізованого суду шляхом таємного голосування.

До повноважень президії вищого спеціалізованого суду відноситься питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду.(ст. 43 Закону про судоустрій).

Науково - консультативна Рада вищого спеціалізованого суду створюється для опрацювання питань, пов'язаних з роз'ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів законів та інших нормативно - правових атів та з інших питань пов'язаних з необхідністю забезпечення діяльності вказаних судів.

Вищий спеціалізований суд має свій офіційний друкований орган, на сьогодні це "Вісник Вищого господарського суду України" та " Збірник рішень Вищого господарського суду України"

28) До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є їх невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

З питань своїх повноважень Конституційний Суд приймає рішення й висновки. Рішення Конституційний Суд приймає за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується у встановленому законом порядку.

Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку і офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання.

Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання. У разі необхідності Конституційний Суд може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх реалізації, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Важливе значення має питання про те, з якого моменту втрачає чинність нормативний акт, визнаний органом конституційного правосуддя неконституційним. По-перше, з певної дати в майбутньому, вказаному в рішенні органу конституційної юрисдикції. По-друге, з моменту прийняття рішення органом конституційного правосуддя; такий порядок закріплений Конституцією України (ст. 152) і чинним законом про Конституційний Суд України (ст. 73).

32)Підготовка кандидатів на посаду судді

Стаття 23. Вимоги до кандидатів на посаду судді

1. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та вільно володіє державною мовою.

2. Суддею окружного суду може бути громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як п'ять років, проживає в Україні не менш як десять років та вільно володіє державною мовою.

3. Додаткові вимоги до кандидатів на посади судді у судах вищого рівня встановлюються цим Законом.

4. Вищою юридичною освітою для цілей цієї статті вважається вища юридична освіта здобута в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем "магістр".

5. Стажем роботи у галузі права для цілей цієї статті вважається стаж роботи за спеціальністю особи після одержання нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

6. Проживанням в Україні не менш як десять років для цілей цієї статті вважається загальний час проживання в Україні не менш як десять років, незалежно від перерв у цьому.

Стаття 24. Добір кандидатів на посаду судді

1. Добір кандидатів на посаду судді здійснюється на конкурсних засадах з числа осіб, які відповідають вимогам, встановленим Конституцією України і статтею 23 цього Закону, та пройшли підготовку до роботи на посаді судді, за результатами випробування відповідно до вимог цього Закону.

2. При доборі кандидатів забезпечується рівність їх прав незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань та інших обставин.

3. Кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата в судді та пройшов відповідну підготовку у Національній школі суддів України, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про рекомендацію його для призначення чи обрання професійним суддею.

4. Суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований для обрання суддею безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.

Стаття 25. Підготовка до роботи на посаді судді

1. Підготовка до роботи на посаді судді здійснюється Національною школою суддів України протягом двох років. Час такої підготовки зараховується до стажу роботи у галузі права. Для адвокатів, прокурорів, помічників суддів, наукових консультантів зі стажем роботи на відповідній посаді більше 5 років, та особам з науковим ступенем кандидата або доктора юридичних наук термін підготовки в Національній школі суддів України до роботи на посаді судді становить один рік.

2. Вступ до Національної школи суддів України відбувається на конкурсній основі. Конкурс проводиться державною екзаменаційною комісією, склад якої затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

3. Вступний конкурс проводиться у формі анонімного тестування, виконання письмового завдання та співбесіди відповідно до положення про порядок вступу до Національної школи суддів України, яке затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України за поданням Національної школи суддів України.

Стаття 26. Оголошення конкурсу на посаду судді

1. Для проведення конкурсу на вакантні посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України публікує оголошення в офіційному друкованому виданні, визначеному Кабінетом Міністрів України, не пізніше ніж за два місяці до конкурсу.

2. В оголошенні про конкурс зазначаються:

1) найменування судів, де є вакантні посади судді або очікується їх поява, та зазначення кількості цих посад;

2) кваліфікаційні вимоги до кандидата на посаду судді;

3) перелік документів відповідно до частини першої статті 27 цього Закону і строк їх подання;

4) найменування, місцезнаходження і поштова адреса Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

5) умови проведення конкурсу;

6) дату, час і місце проведення конкурсу.

36) Стаття 1. Організаційні форми суддівського самоврядування

1. Суддівське самоврядування є однією з найважливіших

гарантій забезпечення незалежності судів і суддів України.

2. Суддівським самоврядуванням є колективне вирішення

професійними суддями питань внутрішньої діяльності судів. ( Статтю

1 доповнено частиною 2 згідно із Законом N 2535-III ( 2535-14 )

від 21.06.2001 )

3. До питань внутрішньої діяльності судів належить:

організаційне і кадрове забезпечення судів, матеріально-технічне,

фінансове забезпечення функціонування судів та діяльності суддів,

соціальний захист і побутове забезпечення суддів та членів їх

сімей та інші питання, які не пов'язані із здійсненням правосуддя.

Рішення із зазначених питань органами суддівського самоврядування

приймаються в межах бюджетного фінансування та відповідно до

чинного законодавства. ( Статтю 1 доповнено частиною третьою

згідно із Законом N 2535-III ( 2535-14 ) від 21.06.2001 )

4. Порядок здійснення суддівського самоврядування

визначається Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим та іншими

законами України, регламентом і положеннями, що приймаються

з'їздом суддів України, конференціями або зборами суддів. ( Статтю

1 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 2535-III

( 2535-14 ) від 21.06.2001 )

5. Суддівське самоврядування здійснюється через конференції

суддів місцевих та апеляційних судів (крім військових та

господарських судів), конференцію суддів військових судів,

конференцію суддів господарських судів, збори суддів вищих

спеціалізованих судів, збори суддів Верховного Суду України, з'їзд

суддів України. ( Частина п'ята статті 1 в редакції Закону

N 2535-III ( 2535-14 ) від 21.06.2001 )

Стаття 3. Завдання органів суддівського самоврядування

Стаття 3. Завдання органів суддівського самоврядування

Завданням органів суддівського самоврядування є:

створення найбільш сприятливих умов для забезпечення

діяльності судів;

удосконалення підготовки кадрів, підвищення кваліфікації

суддів, подання їм методичної допомоги;

зміцнення незалежності суддів, захист від втручання в їх

судову діяльність;

здійснення контролю за організацією діяльності судів.

( Статтю 3 доповнено абзацом згідно із Законом N 2535-III

( 2535-14 ) від 21.06.2001 )