16. Структура я-концепції за р. Бернсом.

Я-концепції виконує три функції:

забезпечення внутрішньої узгодженості;

визначення характеру індивідуальної інтеграції досвіду, що реалізується, в тому, як буде діяти індивід в конкретній ситуації, та в тому, як він буде інтерпретувати дії інших;

визначення очікування індивіду, тобто уявлення індивіду про те, що повинно відбутись.

Я-концепція – це інтеграційна, цілісна, відносно стійка складова самосвідомості, яка являє собою сукупність знань людини про себе, виконує детермінуючу роль в активності суб’єкту, його стосунках із середовищем і самим собою та визначає поведінку суб’єкта в соціумі.

Образ-Я, за Р.Бернсом, уявлення індивіда про самого себе.

В психології виділяється велика кількість Я-образів.

В.Джемс виділив чотири складові емпіричного-Я (того, що пізнається) та розташував їх за мірою значимості: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я.

К.Роджерс в Я-концепції виділяє два базових образи Я: «Я-реальне» та «Я-ідеальне».

А.А.Налчаджан виділяє: образ тіла (тілесне Я), наявне Я (справжнє-Я), динамічне-Я, фактичне-Я, ймовірне-Я, ідеалізоване-Я, уявне-Я та інші.

Н.І.Сарджвеладзе розглядає Я-образи за часовими характеристиками, де одним параметром виступають часові позиції суб’єкта (теперішнє Я, минуле Я, майбутнє Я), а іншим – часовий зміст ставлення до себе (актуальне Я, ретроспективне Я, перспективне Я).

Простір-Я - складне та багатогранне утворення психіки, що охоплює систему взяємопов’язаних понять стосовно проблеми «Я», а саме: самосвідомість, глобальне ставлення до себе, емоційно-цінісне ставлення до себе, самоконтроль, самоповага, самоприйняття, самоприхильність, самоцінність, самооцінка, самозвинувачення, внутрішня конфліктність, рівень домагань, ідентичність, відображене ставлення до себе, Я-концепція, Я-образ та значну кількість різних Я та інших понять.

Модель «простору-Я», побудова якої здійсненно в межах системного підходу в психології, на основі виділених К.К.Платоновим та В.А.Ганзеном етапів системного аналізу:

І етап – виділення в психології базового поняття «простору-Я», що виступає як цілісність, має чітко визначенні межі та змістовну наповненість.

ІІ етап – виділення основних підструктур базового поняття «простору-Я».

ІІІ етап – аналіз та узагальнення найбільш суттєвих взаємозв’язків між підструктурами та базовим поняттям «простору-Я».

IV етап – побудова базової моделі «простору-Я», що являє собою ієрархію структурних елементів базового поняття.

V етап – аналіз структури розробленої моделі, визначення її теоретичної доцільності та практичної значимості.

Перший етап. Виділення в психології базового поняття «простору-Я».

Серед значної кількості понять, сформульованих стосовно змісту «простору-Я», переважна більшість психологів (Б.Г.Ананьєв, І.І.Чеснокова, С.Л.Рубінштейн, І.С.Кон, О.Г.Спіркін, О.Т.Соколова, Л.І.Божович, В.В.Столін та інші) вважають центральним поняттям самосвідомість особистості.

Другий етап. Виділення основних підструктур базового поняття «простору-Я».

У виділенні основних підструктур базового поняття ми ґрунтуємось на поглядах О.К.Тихомирова (1984). Так, поряд з існуючим положенням в психології, що в самосвідомості, як правило, розрізняють образний (“Я-образ”) і понятійний (“Я-концепцію”) компоненти, він підкреслює необхідність розрізнення у понятійному компоненті крім самого знання про себе, власне процес усвідомлення себе. Отже, поряд з традиційними термінами “Я-образ” та “Я-концепція” О.К.Тихомиров (1984) вводить термін “Я-мислення”, зміст якого він трактує, як процес здобування людиною знань про себе, тобто усвідомлення себе. Отже, ґрунтуючись на поглядах О.К.Тихомирова, як основні складові самосвідомості ми виділяємо “Я-усвідомлення” (тобто “Я-мислення”), “Я-образ” та “Я-концепцію”.

Третій етап. Аналіз та узагальнення найбільш суттєвих взаємозв’язків між підструктурами та базовим поняттям “простору-Я”.

Визначені складові самосвідомості взаємопов’язані між собою. Так, “Я-усвідомлення” є процесом здобування людиною знань про себе, що формує або змінює її Я-образ та Я-концепцію. За А.Т.Ішмуратовим (1996) і Т.Шибутані (1969) “Я-образ» виступає як таке уявлення людини про себе, що постійно змінюється. Так, особистість має безліч образів “Я”, які змінюють один одного на авансцені самосвідомості. Уявлення про себе багатопланові, оскільки вони стосуються різних сфер проявів людини та складають її “Я-концепцію”.

А.А.Налчаджян (2003) розводить поняття Я-образ” та “Я-концепція” пояснюючи це тим, що в продовж усього життя людини самосвідомість змінюється та розвивається, а з часом здобуває відносно стійку структуру, “ядерне” утворення – “Я-концепцію”. Завдяки цьому особистість зберігає свою ідентичність та неперервність впродовж всього життя, що сприймається нею, як стійкість свого “Я”. Отже, Т.Шибутані (2003) також підкреслює, що кожна людина володіє відносно стійкою Я-концепцією, яка забезпечує відносну постійність особистості та визначає її лінії поведінки. Таким чином, Я-концепція інтегрується Я-образами, які є результатами Я-усвідомлення (формування знань стосовно себе). Ці три психологічні категорії є базовими компонентами самосвідомості як феномена особистості.

Четвертий етап. Побудова моделі базового поняття, що являє собою ієрархію структурних елементів.

Для побудови моделі простору-Я, поряд з виділеними складовими самосвідомості (Я-усвідомленням, Я-образом та Я-концепцією), ми використовуємо загальноприйняту в психології класифікацію психічних явищ на процеси, стани та властивості особистості. Ідея застосування класифікації психічних явищ ґрунтується на поглядах І.І. Чеснокової та В.А. Ганзена. Так, І.І. Чеснокова розглядає самосвідомість та її компоненти як психічні процеси. На її думку, процесуальний підхід до розгляду самосвідомості дає можливість: 1) розглядати самосвідомість у цілому як динамічне утворення психіки, яке перебуває в постійному русі, як в онтогенезі, так і в повсякденному функціонуванні; 2) зрозуміти реальні результати пізнання себе, ставлення до себе та рівня саморегулювання, виявити причини тієї або іншої форми їх прояву; 3) враховувати внутрішню динаміку процесу самосвідомості, різне співвідношення її внутрішніх складових, що обумовлюють поведінку;4) подолати трактування самосвідомості як статичного явища психіки.

Однак, на наш погляд, розгляд поняття самосвідомості лише з процесуального боку є обмеженим, бо, виходячи з аналізу наукових джерел щодо проблеми «Я», ми вважаємо самосвідомість складним психічним явищем, яке в різних своїх проявах може бути як процес, стан та властивість. Так,

В.А. Ганзен зазначає, що процеси переважно реалізують функцію відображення, стани – функцію регулювання, а властивості особистості, об'єднані актуальним «Я», – функцію вищого інтегратора психічного життя людини.

П’ятий етап. Таким чином, розроблена модель “простору-Я” узгоджується з основними теоретичними поглядами на проблему Я в психології; охоплює базові компоненти “простору-Я”; доводить змістовну відмінність понять самосвідомість, “Я-усвідомлення”, “Я-образ” та “Я-концепція”; чітко визначає місце та зміст “Я-концепції”, дає можливість розглядати “Я-концепцію”, як центральну категорію особистості.