- •2. Світогляд, його специфіка, основні функції
- •3. Історичні типи світогляду
- •4. Основні філософські проблеми. Головні напрями (школи) розвитку філософії
- •5. Місце філософії в духовному і практичному житті людства.
- •7. Антична філософія, її загальні риси
- •6. Виникнення філософії в Індії та Китаї
- •8. Натурфілософія Стародавньої Греції, її основні школи.
- •12. Особливості філософії Середньовіччя. Теоцентризм. Аврелій Августин
- •9. Давньогрецька філософія софістів, Сократа і Платона
- •11. Особливості філософії в Стародавньому Римі
- •10. Філософія Аристотеля, її вплив на подальший розвиток філософії і науки
- •13. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •14. Особливості філософії епохи Відродження Антропоцентризм. Пантеїзм
- •15. Емпіризм XVII-XVIII ст. Його суперечка з раціоналізмом.
- •16. Раціоналізм XVII-XVIII ст. Його суперечка з емпіризмом.
- •17. Філософія Просвітництва, її соціальна спрямованість. Французький матеріалізм XVIII ст.
- •18. Німецька класична філософія. Загальна характеристика.
- •19. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про
- •20. Філософська система і метод Гегеля. Принцип діалектичної логіки Гегеля.
- •22. Філософія марсизму
- •28. Філософські погляди г.Сковороди
- •23.Перегляд традицій і принципів філософії нового часу. Раіоналізм і іраціоналізм.
- •26.Роль Острозького культурно-освітнього центру і братських шкіл у формуванні філософської думки в Україні xviІст.
- •24. Основні етапи рз. Фіол. Укаїні
- •35. Герменевтика, як метод філософії.
- •29. Формування в хіх ст. Філософії української національної ідеї. М. Костомаров, т.Шевченко, „Громади”, „Молода Україна”
- •30.Філософські погляди і.Франка, л.Українки, м.Драгоманова,
- •37. Філософське розуміння світу і буття. Основні форми буття.
- •42. Поняття закону. Класифікація законів.
- •34. Неопозитивізм і постпозитивізм хХст. Як теорія і методологія науки
- •40 Простір і час, як атрибутивні форми буття. Основні загальнонаукові концепції простору й часу.
- •38. Матерія як об’єктивна реальність. Філософське і природничо-наукове розуміння матерії.
- •44. Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.
- •41. Діалектика і метафізика. Принципи діалектики. Історичні форми діалектики.
- •43. Взаємний перехід кількісних і якісних змін як закон об’єктивного розвитку і мислення.
- •48. Природне й соціальне, типове й індивідуальне в людині
- •46. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення
- •47. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •49. Людина як особистість. Соціально-історична типологія особистості.
- •56. Проблема пізнання в філософії.
- •50. Проблема життя та смерті в філософії, життя як цінність.
- •51. Антропосоціогенез. Поняття свідомості, її структури та функції
- •52. Сутність свідомості (філософський аспект)
- •54. Поняття суспільної свідомості(сс), її структура.
- •53. Структура свідомості
- •59. Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •55. Індивідуальна і суспільна свідомість, їх взаємозумовленість
- •57.Практика
- •58. Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання.
- •62. Поняття методу. Загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання
- •63. Методи емпіричного і теоретичного пізнання.
- •64. Поняття суспільства. Історичний розвиток наукових уявлень про суспільство.
- •60. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •65. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •66. Цивілізаційна і формаційна концепції суспільного розвитку
- •67. Сутність суспільного прогресу та його критерії. Проблема перспектив людства.
- •68. Поняття природи у філософії. Природа і суспільство.
- •69. Суспільне виробництво. Матеріальне і духовне виробництво.
- •70. Суспільне виробництво. Продуктивні сили та їх основні елементи.
- •71. Суспільне виробництво. Виробничі відносини та їх структура.
- •72. Людська діяльність. Структура людської діяльності.
- •73. Основні сфери суспільного життя, їх характеристика.
- •74. Соціальна структура суспільства. Класи як важливий елемент соціальної структури.
- •78. Культура і цивілізація.
- •76. Екологічні проблеми сучасної цивілізації.
- •77. Культура як предмет філософського осмислення
- •79. Проблема цінностей у філософії
- •80. Глобальні проблеми сучасності(філософські аспекти)
- •36. Філософська антропологія
- •39. Філософське розуміння руху. Рух і спокій. Основні форми руху.
- •61. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання, їх відмінність і взаємозумовленість
- •45. Закон заперечення заперечення
- •75. Поняття інформаційного суспільства.
47. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні (біологізаторські) концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. (відома теорія Дарвіна). Безперечно, людина як біологічний вид «Хомо сапіенс» належить до природного світу, біологічні закономірності й чинники відіграють значну роль в її життєдіяльності, їх не можна ігнорувати. Проте специфіка людського існування не пояснюється дією природних сил. Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є несумісною з корінним принципом біоеволюції — природним добором. Біологічними чинниками не можна пояснити і духовність людини, вона не є похідною від певного набору генів. Такі прояви людської духовності, як совість, відповідальність, моральність та інше, аж ніяк не потрібні для виживання, для пристосування до оточуючого середовища. При натуралістичному підході до людини вони просто втрачають свій сенс.
Релігійні концепції підкреслюють надприродний характер людського буття, принципову нередукованість людини лише до природної істоти. Вони проголошують первинність індивідуального «Я» як духовного стрижня особистості.Згідно з концепцією космічного походження людини (АЛ.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден “Феномен людини”.), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі. Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції.
Марксизмові належить трудова теорія походження людини, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соціальне. Трудова теорія поєднала процес походження людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Сутність антропосоціогенезу полягає в появі нового ступення еволюції, який є діалектичним запереченням біологічної еволюції. Остання трансформується в якісно новий тип — еволюцію соціальну. Замість пасивного пристосування організму до навколишнього середовища, виникає новий спосіб життєдіяльності — соціальна практика. Поряд з працею (активним перетворенням і освоєнням природи), основними чинниками виникнення людини є соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомленого і доцільного характеру діяльності).
Таким чином, людина виступає в марксистькій теорії як соціальна істота, її сутність визначається як сукупність всіх суспільних відносин. Всі суто людські якості, в тому числі і свідомість, є результатом суспільно-практичного життя. Марксизм обгрунтував принципову незавершеність людини, її відкритість світові, «незапрограмованість» раз і назавжди її сутності. Людина самостворює і саморозй*шає себе в процесі історичного і культурного життя.Отже, крайнощами щодо розуміння людини є не лише біологізаторство, але й соціологізаторство: перше абсолютизує природні чинники людського існування, друге — соціальні. Обидві позиції не помічають в людині її центру і ядра — індивідуального «Я», духовної незалежності особистості від обумовленості «ззовні» — природними і соціальними чинниками. За винятком природного ісоціального змісту на місці людини в таних теоріях залишається порожнеча.
Соціальна обумовленість людини — факт, який не потребує доведення, але його не можна тлумачити спрощено. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявної форми суспільства. В даному розумінні кожна людина є соціально-обмеженою істотою, вона обумовлена «ззовні», виступає своєрідною «іграшкою» соціальних сил і суспільного середовища. її поведінка, свідомість та інші прояви власного існування обумовлені всіма можливими помилками, ідеологічними стереотипами, інтересами та цінностями конткретного суспільства. Проте, з другого боку, людина є результатом, своєрідними відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Саме як культурно-історична (надсоціальна)істота людина поєднує в собі якості універсальності і унікальності, стає здатною до самодетермінації, до вільної і творчої діяльності, іншими словами — отримує вимір духовності.
Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не лише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й в тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ культури людства.
Духовне в людині (безкорисливий пошук істини, здатність до морального вибору, до переживання прекрасного, до творчості, наявність свободи волі та глибинної самосвідомості) не є лише «суспільно-корисними» здібностями та засобами пристосування до природного і суспільного середовища. Вони є самоцінними і саме вони лежать в основі людського «Я». Саме як духовна істота особистість виявляє себе вільним і творчо-активним індивідуальним діячем.
Другий підхід належить американському філософу й соціологу Льюісу Мемфорду: не було нічого унікально людського в стародавній технології до тої пори, доки вона не була видозмінена лінгвістичними символами, соціальною організацією й естетичними задумами.