§ 4. Джерела цивільного процесуального права

Під джерелами цивільного процесуального права як зовнішнь­ої форми його вираження розуміють нормативні акти, які містять норми даної галузі права.

Основним джерелом цивільного процесуального права є Конституція України, яка закріпила найважливіші принципи судочинства. Згідно ст. 8 КУ вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії, в зв’язку з чим безпосередньо на її підставі гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Іншим джерелом цивільного процесуального права є міжна­родні договори та угоди з питань цивільного судочинства, оскільки за ст. 9, КУ чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного за­конодавства України. За ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 року, якщо міжнародним до­говором України, укладення якого відбулось у формі закону, вста­новлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством Ук­раїни, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Одним з найважливіших міжнародних актів тут виступає Кон­венція про захист прав і основних свобод людини 1950року (ЄК), ра­тифікована Законом від 17 липня 1997 року, яка поширила на Ук­раїну дію прецедентів Європейського суду з прав людини.

Важливим джерелом цивільного процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК) від 18 березня 2004 р. Він детально врегульовує порядок судочинства в цивіль­них справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11-й розділ - це прикінцеві та перехідні положення).

Доповненням до Цивільного процесуального кодексу є За­кон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року, що регулює порядок утворення та діяльності третейських судів та встановлює вимоги щодо третейського розгляду.

Окрему групу законів, які хоча і не є суто процесуальними за змістом, однак однозначно визнаються джерелами цивільного про­цесу, так як містять деякі принципи організації та діяльності судів та інших правоохоронних органів (суб’єктів). Серед таких законів можна виділити, наприклад, Закон України «Про судоустрій Украї­ни* від 7.лютого 2002 р., який визначає правові засади організації судової влади та здійсцрння правосуддя в нашій державі, систему судів загальноїІорисдйКції, основні вимоги щодо формування кор­пусу професійних суддів тощо; Закон України «Про виконавче про­вадження» від 21 квітня 1999 р., який обумовлює умовний порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що від­повідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі неви­конання їх у добровільному порядку, Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р., який встановлює основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців; Закон України «Про між­народне приватне право» від 23 червня 2005 р., який визначає по­рядок урегулювання приватноправових відносин, які $оча б “через один із своїх елементів пов’язані з одним або кільком^ правопоряд- ками, іншими, ніж український правопорядок; Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р., який закріплює нощи, що регламентують участь прокурора в цивільному судочинстві; Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994р., який фор- мулює правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на .мак­симальне використання досягнень науки і техніки.

Джерелом цивільного процесуального права є також Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1991 року, який встановлює розміри судового збору, як складової частини судових витрат.

' Серед джерел цивільного процесуального права містяться також окремі норми законів, що регулюють різні матеріальні пра­вовідносини. До них, зокрема, можна віднести ст. 218 Цивільного кодексу України (ЦК) - Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, ст. 154 Сімейного кодексу Ук­раїни (СК) - Права батьків по захисту дитини, ст. 221 Кодексу за-

конів про працю (КЗпІ 1) - Органи, які розглядають трудові спори, ст. 24 Закон України *Про захист прав споживачів» - Судовий захист драв споживачі» тощо.

Для правильного і точного застосування норм цивільного про­цесуального законодавства пажливс значення мають роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, видані з питань застосування законів у сфері цивільного судочинства. Наприклад, Постанова №3 від 28 березня 1972 року «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним»] Постанова №1 від 5 березня 1977 року «Яро підготовку цивільних справ до судового розгляду» та інші.

Питання про віднесення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України до джерел цивільного процесуального права є дис­кусійним. Одні автори вважають, що вони носять нормативний характер, інші дотримують протилежної точки зору¹⁰. На нашу думку, нри вирішенні даної проблеми слід враховувати зміст керівних роз’яснень. Вони можуть мати директивний характер, характер нагадування про необхідність дотримання тих чи інших норм, роз’яснення їх змісту, а також - заповнення пробілів у чин­ному законодавстві. В останньому випадку роз’яснення є джере­лом цивільного процесуального права незважаючи на те, що Вер­ховний Суд виходить за межі своїх повноважень, оскільки він не наділений правотворчими функціями.

Не варто також відкидати існування інших неформальних джерел цивільного процесуального права, до яких відносяться су­дова практика, звичаї ділового обороту, правові звичаї. Власне, як джерела права вони можуть розглядатися лише умовно, проте це не применшує їх практичного значення під час провадження у справі.

У теорії права виділяють три види правових звичаїв. Перший вид звичаю - secundum legem (на додаток до закону). З його допомогою здійснюється деталізація закону, якщо в ньому недостатньо повно зазначені засоби реалізації законодавчого припису. Цей звичай ви­являється, наприклад, у вимогах до документу в частині фіксації його походження, наявності і складу реквізитів. Наприклад, зміст

і форма позовної заяви у загальних рисах визначені ст. 119 ЦІІК, проте порядок її оформлення склався на основі звичаю secundun legem. Другий вид.звичаю -praeterlegem (крім закону) - використо­вується при наявності значних пробілів у законі. За таким звичаєм визначено форму звернення до судді та інших суб'єктів проваджен­ня Третій вид звичаю - adversus legem (проти закону) вводить нор­му, яка за змістом суперечить законодавчому припису. Як правило, у цьому випадку ми зіштовхуємося 3^і існуванням у законодавстві * “мецтвої” норми, що не діє в силу явного її протиріччя принципам справедливості. _Й

Допустимим, а іноді навіть необхідним, в цивільному праві є застосування аналогії права та закону. Так, за ч. 7 ст. 8 ЦПК якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (Аналогія закону), а за від­сутності такого суд виходить із загальних засад’законодавства (аналогія права). Законодавець забороняє відмовляти у роЗЬіяді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ч 7,8 ст. 8 ЦПК).

Також, цивільний процесуальний закон, як і будь-який ін­ший закон, діє стосовно осіб у часі і просторі.

Дія цивільного процесуального законодавства стосовно осіб полягає в тому, що відповідно до ст. 4 ЦПК суд захищає права, своборі та ін­тереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси. Іноземці, особи без громадянства* іноземні юри­дичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та між­народні організації також мають праводаертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтедесів. Під час таких звернень іноземні особи мають процесуальні пріва та обов’язки нарівні з фі­зичними і юридичними особами України, за винятками, встановле­ними Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість якїіх надана Верховною Радою України (ст. 410 ЦПК).

Суд зобов’язаний поважати честь і гідіїість усіх учасників цивіль­ного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ct- 5 ЦПК).

Дія цивільного процесуального закону в часі зводиться до того, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до за­конів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгля­ду і вирішення справи.

'Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує або звужує права, що належать учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх вико­ристання, не має зворотної дії в часі (ч 3,4 ст. 2 ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі передбачає поширення їх на всю територію України, тому суди цивільної юрисдикції повин­ні їх застосовувати під час розгляду і вирішення цивільних справ.

Завдання 21.1.

Громадяни Розова і Тимченко проживали в Російській Федерації. В чер­вні 2000р. вони уклали між собою договір позики, за яким Розова дала в борг Тимченко 200 тис. руб. строком на один рік. Протягом цгюго ж року Розова та Тимченко переїхали на постійне місце проживання дом. Тернополя.

В грудні 2001 р Розова пред’явила позов до районного суду м Тернопіль про повернення боргу, оскільки Тимченко його вчасно не повернула. Район­ний суд розглянув справу та застосував норми цивільного кодексу Російсь­кої Федерації, а також при розгляді справи керувався нормами цивільного процесуального кодексу Російської Федерації, оскільки спірні правовідноси­ни між сторонами виникли на території даної держави.

Чи правильно вчинив суд? Як норми цивільного процесуального права застосовуються в просторі та часі? Керуйтеся ст. 2,8 ЦПК та Законом України «Про міжнародне приватне право».