17. Сутність аграрних відносин. Земельна рента: абсолютна й диференціальна. Визначення земельної ренти, її джерел. Ціна землі.

Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між: людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробниц­тва, з одного боку, і як об 'єкта власності — з іншого.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відноси­ни власності, які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. У вітчизняній економічній літературі аграрні від­носини розглядають не як земельні відносини, а більш широко — як економічні відносини. Тобто аграрні відносини — це сукуп­ність економічних відносин, які виникають між власником засо­бів виробництва (в тому числі і в особі держави) і суспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівни­ками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, роз­поділу, обміну та споживання створеного в галузях агропромис­лового комплексу продукту.

Незалежно від форм власності на землю утворюється диферен­ціальна рента. її причиною є монополія на землю як на об 'єкт господарювання.

Необхідною економічною умовою перетворення додаткового продукту в диференціальну ренту є наявність товарно-грошо­вих відносин і особливість дії закону вартості в сільському гос­подарстві.

Форми диференціальної ренти. Слід розрізняти дві форми ди­ференціальної ренти: першу і другу. Диференціальна рента І в свою чергу поділяється на:

• диференціальну ренту за родючістю (Ір);

• диференціальну ренту за місцезнаходженням (Ім). Диференціальна рента Ір виникає із різної природної родючості

окремих ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.

Диференціальна рента Ім виникає через те, що земельні ділянки розташовані на різній відстані від ринків збуту.

У реальній дійсності земле­власник ніколи не надасть у користування орендарю безоплатно навіть ці землі, оскільки існує монополія на землю як об'єкт влас­ності. Цей вид монополії породжує абсолютну ренту, що спла­чується з усіх видів землі, незалежно від її якості.

Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, який створюється не лише в сільському господарстві, а і в інших галу­зях виробництва — промисловості, торгівлі, будівництві тощо.

У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютної ренти існує також монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, є поза сільсь­ким господарством.

Як правило, це доходи, створені в інших галузях виробництва, що надходять землевласнику на основі перерозподілу. Це не означає, що власник землі обов'язково фізично відділений від землі як засобу виробництва. Рента привласнюється і тоді, коли і власник, і землекористувач об'єднані в одній юридичній особі.

Ціна землі. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну зем­лі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продук­ту праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращан­ня, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба, а з іншого — як результат функціону­вання таких факторів виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи — поняття ірраціо­нальне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб виробниц­тва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового процента, а землі-матерії — земельна рента.

Земельна рента=

Ціна землі =

Норма процента

Теоретично ціна землі включає грошовий еквівалент витрат власника на її покращання і величину ренти. Фактично ціна землі коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позичкового процента, співвідношення попи­ту і пропонування, очікуваної політики з регулювання аграрного сектору економіки тощо.