64. Значення творчості т.Шевченка,і.Франка та л.Українки для відродження української державності.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників др. пол. ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка, що перший в укр. літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – М.Вовчок, П. Мирний, І.Франко, Л. Українка та ін. Івана Франка нерідко називають титаном праці. Свого часу він  навіть пропонував свою кандидатуру на посаду професора української літератури Львівського університету, але його кандидатуру відхилили "зверху", бо "мужик" і "соціаліст" не мав права називатися професором цісарського університету. Франко пройшов нелегкий шлях до усвідомлення своєї ролі як духовного пророка нації. Саме за І.Франка виникли січові стрільці. Він був їхнім натхненником та батьком. Філософія Франка - це заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому ж, його філософія - це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., витоки якої йдуть від Г. Сковороди і Т.Шевченка. Не випадково і Леся Українка вважається провісницею відродження українського національного духу поруч з Т. Шевченком і І. Франком. Пізніше український націоналізм візьме собі за основу їхню життєву філософію і революційно-героїчний світогляд. До речі, Леся Українка розглядала розвиток Української Нації не відділяючись від загальнолюдських цінностей і досягнень світу, а лише покращуючи і доповнюючи їх.

65. Постать Миколи Міхновського в історії України.

Микола Іванович Міхновський був відомим українським політичним й громадським діячем, адвокатом, публіцистом, основоположником, ідеологом і лідером націоналістичного українського руху кінця XIX – початку XX ст., автором славнозвісної брошури «Самостійна Україна», одним із організаторів українського війська, одним із засновників першої політичної партії у Наддніпрянщині – Революційної Української партії(написання брошури «Самостійна Україна»), лідером Української народної партії, співзасновником Української народної демократичної-хліборобської партії, членом Братства Самостійників, ідеологом  незалежності України. Його діяльність не була суто пропагандистського характеру. Міхновський вдавався й до терористичних актів. У  1904 році  члени УНП на знак протесту підірвали у Харкові пам’ятник Пушкіну. А у Києві й Одесі планували підрив пам’ятників російських імператорів. Останні п’ять-шість років перед Першою світовою війною Міхновський присвячує пропаганді національних ідей серед промислових сіл Слобожанщини й Донецького басейну. 23 березня 1917 року у Києві за ініціативою Міхновського було скликано Військовий з'їзд, на якому він повинен був стати головуючим.

66. Революція 1905–1907 рр. – перша демократична революція в Російській імперії. Події революції стали виявом загальнонаціональної кризи, яка загострилась на початку ХХ ст. у зв'язку з економічною кризою і поразкою Росії у війні з Японією. Розпочалась революція подіями 9 січня 1905 р. у Петербурзі (Кривава неділя). Цього дня тут була розстріляна багатотисячна мирна демонстрація робітників, які направлялись з петицією до царя з проханням поліпшити умови їх життя. Країною прокотилася хвиля страйків і масових демонстрацій, які охопили й Україну, зокрема міста Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одесу, Харків та ін. Широкого розмаху набрав не лише робітничий, але й селянський рухи. Селянські заворушення у 1905 р. охопили більше половини повітів України. Широкого розмаху набув і студентський pyx - студенти вимагали автономіїуніверситетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях. Революційні виступи поширились на армію та флот. 14 червня 1905 р. в одеському порту вибухнуло повстання на панцернику "Потьомкін". В жовтні 1905 відбувся загальний політичний страйк, наслідком якого став жовтневий Маніфест (17 жовтня 1905) виданий Миколою ІІ.  Перша російська революція і жовтневий Маніфест сприяли розвитку українського національно-визвольного руху. Було відмінено антиукраїнські Валуєвський (1863) і Емський (1876) царські укази, отримала застосування українська мова. Вже в 1906 р. в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі та ін. містах України, а також в Петербурзі і Москві виходило 18 українських газет і журналів та культурно-освітні товариства „Просвіта". Поряд із загальноросійськими, активізувалась діяльність українських політичних партій, створюється українська парламентська фракція у Державній Думі Росії. Українська фракція готувала ряд законопроектів у земельній, робітничій та освітній сферах, але Дума швидко була розпущена.  Після поразки революції 1905–1907 рр. український визвольний рух опинився в складному становищі. Розпадається Українська радикально-демократична партія. У 1909 р. припиняє своє існування „Спілка". Разом з тим частина діячів Української соціал-демократичної партії, зокрема С. Петлюра, В. Садовський, беруть участь у створенні міжпартійного політичного блоку – Товариства українських поступовців (ТУП).  У роки революції в Україні, як і в інших національних районах Росії, посилився національно-визвольний рух, оформилися й діяли українські політичні партії, на вищий рівень піднеслася національна самосвідомість українського народу.