Тема лекції №10: «Захворювання переважно з множинним механізмом передачі. Чума»

1. Визначення; збудник захворювання, його характеристика.

2. Епідеміологія, патогенез інфекції.

3 .Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення.

4. Лабораторна діагностика

5. Догляд і лікування хворих.

6 .Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих.

7. Профілактичні заходи

1. Визначення; збудник захворювання, його характеристика.

Чума (pestis) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється чумною паличкою. Проявляється гаряч­кою, тяжкою інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсисом.

Чумний мікроб (Yersinia pestis) - грамнегативна паличка овоїдної форми; легко забарвлюється аніліновими фарбами, інтенсивніше - на кінцях. Бактерія нерухома, має капсулу. Продукує дуже сильний токсин.

Стійкість бактерій у довкіллі невелика: на них згубно діють висока температура, сонячне світло, висушування. Нагрівання до 60 °С вбиває їх за 1 год, кип'ятіння - протягом 1 хв. Разом з тим збудник добре переносить низькі температури: при 0 °С збері­гається протягом 6 міс, —22 °С — 4 міс. Із дезінфекційних засобів найбільш згубно на нього діють розчини сулеми, карболової кис­лоти, хлораміну Б, хлорного вапна у звичайних концентраціях.

2. Епідеміологія, патогенез інфекції.

Хвороба є особливо небезпечною. Хоч епі­демії відійшли в минуле, території природних осередків чуми не зменшуються і продовжують займати 8-9 % усієї суші.

Природні осередки чуми є на всіх материках, крім Австралії. Найзначніші з них знаходяться в Центральній і Південно-Східній Азії (Монголія, Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, В'єтнам), в Африці (Кенія, Танзанія, Конго, Сенегал), у Південній Америці (Болівія, Бра­зилія, Перу, Еквадор), на Близькому Сході, у США. На території країн СНД є 13 ендозоотичних осередків чуми, які періодично активізуються. Загальна їхня площа складає понад 200 млн га.

Резервуаром збудника в природі є гризуни (понад 200 видів і підвидів), найчастіше - ховрахи, бабаки, піщанки, хом'яки, щури, зайці. Серед них періодично виникають епізоотії. Переносника­ми є блохи (близько 120 видів), які паразитують на цих твари­нах. У зимосплячих гризунів (ховрахи, бабаки, тарбагани) спосте­рігаються дві хвилі епізоотій - ранньою весною і на початку літа. У незимосплячих звірків (щури, миші, піщанки) захворюван­ня можуть реєструватися протягом усього року, але інтенсивні епізоотії частіше виникають в осінньо-зимовий період. Із свійських тварин на чуму хворіють тільки верблюди.

Збудник передається трансмісивним, контактним, аліментар­ним і крапельним шляхами. Заразитись можна при укусі блохи, яка паразитувала на хворій тварині, при знятті шкірок з гризунів, забої і розробці туші хворого верблюда, вживанні в їжу інфікова­ного м'яса, що не пройшло достатньої термічної обробки. Рідше трапляється зараження через побутові речі, забруднені гноєм і харкотинням хворих.

Трансмісивне і контактне зараження призводять до виник­нення шкірної, бубонної і септичної форм чуми. Ускладнення будь-якої з них чумною пневмонією зумовлює в подальшому кра­пельний шлях передачі збудника. Хворий на легеневу чуму є найбільш небезпечним і може спричинити епідемічні спалахи цієї форми хвороби. Він є заразним до видужання або смерті. Люди­на, хвора на бубонну форму, практично безпечна; передача збуд­ника оточуючим можлива лише при наявності бліх.

Люди дуже сприйнятливі до чуми. Найчастіше в природному осередку на небезпеку інфікування наражаються чабани, мисливці, працівники геологічних партій, споживачі верблюжого м'яса.

Патогенез. Бактерії чуми в організм людини проникають через шкіру, кон'юнктиви, дихальні шляхи або травний канал. З лімфою збудник заноситься в регіонарні лімфовузли. Під впливом бактерій та їх токсинів розвивається серозно-геморагічне збільшення лімфовузлів і навколишніх тканин з утворенням бубонів, що нагноюються. По лімфатичних капілярах збуд­ник потрапляє у віддалені лімфовузли, утворюючи віддалені бубони, які менших розмірів і не нагноюються. Прорив бактерій у кров зумовлює розвиток сепсису з виникненням вторинних вог­нищ запалення, переважно в легенях, рідше - у кишках. Якщо ураження відбувається крапельним шляхом, то розвивається легенева чума (чумна пневмонія). Інтенсивне розмножен­ня бактерій та їх масове руйнування можуть призвести до роз­витку септичного шоку.

Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет. Повторні випадки чуми рідкісні.