- •Значення і завдання менеджменту.
- •Основним завданням менеджменту необхідно вважати
- •3. Наукові школи і концепції менеджменту.
- •4. Моделі менеджменту.
- •П оняття методів менеджменту та їх застосування.
- •Класифікація методів менеджменту
- •Економічні методи менеджменту.
- •3. Організаційно-розпорядчі методи.
- •4. Соціально-психологічні методи.
- •1 . Поняття функцій менеджменту, особливості діяльності керівників та менеджерів.
- •2. Функція “Встановлення мети”, місія організації.
- •3. Функція “Планування”.
- •3. Метод робочого календаря.
- •4. Функція “Рішення”.
- •5. Функція “Мотивація”.
- •6. Функція “Контроль”.
- •1 . Організація. Формальна та неформальна організація.
- •Характеристика факторів внутрішнього середовища організації
- •Організаційна структура управління та вимоги до неї.
- •Ланки управління – це структурні підрозділи.
- •3. Види організаційних структур. Лінійна організація
- •Керівник організації
- •Лінійний керівник 1
- •Лінійний керівник 2
- •Функціональна організація
- •1 . Сутність культури організації, рівні культури.
- •2. Соціальна відповідальність менеджменту.
- •3. Етика у бізнесі та як її підвищити.
- •1 . Суть керівництва та здібності до керівництва.
- •Існує три типи керівників
- •Двомірний опис стилю керівника
- •2. Підходи до керівництва.
- •Німецька система “смертних гріхів” Вольфганга Хойєра.
- •4. Лідерство та влада.
- •1 . Сутність конфлікту та його наслідки і форми.
- •2. Типи конфлікту.
- •3. Причини конфліктів.
- •4. Методи управління конфліктними ситуаціями.
- •5. Стреси та як ними управляти.
- •1 . Планування особистої праці керівника, робота з документами.
- •Робота менеджера з документами
- •2. Організація та проведення нарад і ділових зустрічей.
- •План проведення нарад і засідань
- •1 . Комунікації в управлінні та їх форми.
- •2. Види комунікації.
- •3. Підвищення ефективності комунікацій.
- •Питання до заліку з курсу "Менеджмент".
- •Рекомендована література
Економічні методи менеджменту.
Економічні методи управління об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих працівників і колективів у цілому.
Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей.
До складу економічних методів управління належать організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності.
Під плануванням розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на цілі організації чи підприємства. Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показниками господарської. діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльності підприємства чи організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та ін.
Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:
1) цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;
2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);
3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).
Отже, суттєвою проблемою-для науковців і практиків-менеджерів є створення сучасної методології внутрішньовиробничого планування господарської діяльності. Така методологія має ґрунтуватися на таких принципах:
орієнтація на досягнення кінцевих результатів, на постійне підвищення ефективності господарських процесів і виробництва;
досягнення суспільних цілей виробництва на основі поєднання індивідуальних та групових інтересів учасників виробництва;
безперервність планування, яка повинна виявлятися у наступності перспективних і поточних, річних і оперативно-календарних планів;
наукова обґрунтованість показників, пропорційність і збалансованість їх;
висока конкурентноздатність продукції та послуг, її відповідність потребам внутрішнього і зовнішнього ринків;
застосування в процесі планування економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки, які передбачали б багато варіативну розробку плану і його послідовну оптимізацію.
Планування як метод управління охоплює всю багатогранність господарської діяльності організації чи підприємства, галузі і національної економіки в цілому.
Комплексна цільова програма — це намічений для планомірного здійснення, об'єднаний єдиною метою та певними строками комплекс взаємопов'язаних завдань та адресних заходів соціального, економічного, наукового, технічного й організаційного характеру.
Ядром програми є цілі, які конкретизуються у ряді завдань, їх вирішення здійснюється за допомогою системи заходів, що реалізуються конкретними виконавцями, яким виділяються для цього необхідні ресурси. Для програми характерна цілеспрямованість використання ресурсів і реалізація програмних заходів незалежно від інтересів структурних підрозділів загальної системи управління.
Ефективність реалізації плану чи КЦП залежить від механізму, що регулює систему економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом в умовах ринкової економіки є: комерційний розрахунок.
Комерційний розрахунок ґрунтується на загальних принципах ринкової економіки: максимальній розкріпаченості економічних суб'єктів; повній їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів; соціальній захищеності громадян. Інакше кажучи, необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних суб'єктів ринкових відносин.
У національній економіці України застосовуються дві форми комерційного розрахунку: повний і внутрішній.
На повному комерційному розрахунку перебувають підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і статистичну звітність, створюють і витрачають фонди стимулювання працівників, відкривають рахунки у банках, володіють правом незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, контрактів, договорів з будь-якою юридичною чи фізичною особою як суб'єктом ринкового господарювання. Повний комерційний розрахунок як метод управління застосовується на підприємствах, в організаціях і установах усіх форм власності: державної, колективної (кооперативної) приватної, мішаної.
На засадах внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносно самостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств і організацій. Вони ведуть облік своїх витрат та результатів, складають бухгалтерський баланс (або спрощені розрахунки, подібні бухгалтерському балансу) та створюють фонди матеріального стимулювання. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, ґрунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов'язання. Права самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації такі-структурні одиниці не мають.
До загальнодержавних регуляторів господарської діяльності відносять податки, кредити, регульовані ціни І тарифи, економічні пільги.
Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих належать податок на прибуток, на землю, на транспорт, на добавлену вартість та ін. Непрямими податками є митний та акцизний збори. Мито стягується з товарів, які ввозять, вивозять і транзитних, а також цінностей, що перевозять під контролем митного відомства. Акциз як вид непрямого податку на товари масового споживання включається в ціну відповідного товару або плату за послуги.
За допомогою податків держава регулює напрями діяльності суб'єктів господарювання, встановлюючи податки більш високого рівня на діяльність чи товари, які не мають важливого суспільного значення (наприклад, ігровий бізнес, тютюнові і лікеро-горілчані вироби) і знижуючи податки у тих сферах, які потребують пріоритетного розвитку (виробництво товарів і послуг) або виконують особливу соціальну роль (наприклад; підприємства товариств інвалідів).
Важливим регулятором господарської діяльності є кредит. Кредитування господарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційних банків за рахунок власних коштів та одержаних кредитних ресурсів від Національного банку України.
Національний банк України встановлює процентну ставку за кредитні ресурси, отже, визначає і основну частину процентної ставки на кредити, надані підприємствам комерційними банками. Останні визначають розміри процентів за кредит, виходячи з виплаченої Національному банку процентної ставки, швидкості обороту кредитних ресурсів, видів кредитів та ін. Отже, банки здійснюють таким чином цілеспрямований вплив на господарську діяльність підприємств та організацій, на їх ефективність.
Держава може також використовувати такий важіль економічного впливу на господарську діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін може здійснюватися встановленням верхніх меж цін на окремі товари, фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірів торгової націнки для ланок товаропросування. Отже, ціни на деякі товари формуються не під впливом попиту і пропозиції, а залежно від способу і величини обмежень, накладених державою на складові елементи цін.
Аналогічний підхід застосовується державою при встановленні тарифів на послуги.
Досить ефективним регулятором господарської діяльності є також економічні пільги, які встановлюються державою щодо сплати податків, порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами різних галузей народного господарства та ін.
На господарську діяльність впливають також місцезнаходження виробничих, торгових та інших підприємств та ступінь розвитку інфраструктури в місцях діяльності їх. Місцеві органи влади використовують ряд економічних регуляторів для того, щоб підприємства, які перебувають у більш вигідних умовах порівняно з іншими, надприбутки перераховували в місцеві бюджети. До місцевих регуляторів відносять рентні платежі, місцеві податки і збори.