2.12 Марксистьска соціологія, її особливості

Окремий напрям у соціологічній думці представляв Карл Маркс (1818—1883). Його соціологічна теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення суспільства, розуміння історії людства. Монізм (філософське вчення, яке бере за основу всього сущого одне начало — матерію або дух) матеріалістичного розуміння історії полягав у тому, що він розглядав її як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи єдиного цілого, підвладного дії певних об'єктивних закономірностей соціального розвитку. Визначальними серед них Маркс назвав економічні закономірності, виокремивши зі складної сукупності суспільних явищ матеріальні відносини. Сукупність матеріальних виробничих відносин, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на якому ґрунтується юридична, політична, ідеологічна надбудова. У дослідженні суспільних явищ такий підхід давав змогу використати критерій повторюваності, завдяки якому стало можливим виділити спільне в соціальному устрої різних країн, застосувавши поняття «суспільно-економічна формація» — історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва — органічна єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних епох в історії людства розглядалась як закономірний процес зміни првгресуючих з кожною епохою способів виробництва. В основі зміни способів виробництва — постійна суперечність між рівнем продуктивних сил і певними виробничими відносинами, яка виявляється в боротьбі антагоністичних класів і вирішується соціальною революцією. Пролетаріат, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в соціалістичній революції, приведе до звільнення суспільства від усіх форм експлуатації, до безкласової, комуністичної формації. Марксизм відрізняється від інших суспільних теорій своїми претензіями на єдність теорії та практики. Якщо інші соціальні теорії не претендували на їх втілення, не ставили за мету змінити світ, задовольняючися лише його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспільного пере-устрою. Твердження Маркса про месіанську роль пролетаріату виявилися утопічними.

6.9. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві.

Конфлікти в сучасному суспільстві являють собою зародження та прояви об'єктивно існуючих соціальних суперечностей. Суперечності суспільства є специфічним відображенням його суті, його вирішальною, рушійною силою розвитку. Кожна суперечність специфічно проявляється в контексті всієї системи суперечностей і потребує адекватного розв'язання.

Найвідомішими причинами, що породжують конструктивні конфлікти, є причини наших професійних буднів:

• невдоволення умовами праці;

• недоліки в організації праці;

• невдоволення оплатою праці;

• невідповідність прав та обов'язків;

• неритмічність роботи;

• незручний графік роботи;

• упущення та недоліки в технології;

• незабезпеченість ресурсами (сировиною, матеріалами, комплектуючими тощо);

• низький рівень трудової та виконавчої дисципліни;

• конфліктогенність організаційних структур;

• низький рівень управлінської культури керівників тощо.

Позитивне розв'язання конструктивного конфлікту — це насамперед врахування та усунення недоліків, бо це спрямовано на користь справі та обом сторонам, які перебували в конфліктній ситуації.