- •Використана література:
- •Вступ. Історія розвитку парашутизму
- •1. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина людських десантних парашутів та страхуючих приладів.
- •1.1 Десантна парашутна система д-6
- •Тактико-технічні дані
- •До складу основної парашутної системи входять:
- •Взаємодія складових частин парашута д-6.
- •В ідмінності д-6 від д-6 сер.4
- •1.2 Запасна парашутна система 3-5
- •Тактико-технічні дані
- •Взаємодія складових частин запасного парашута з-5:
- •1.3 Годинниковий парашутний прилад ад-3у-д-165
- •Тактико-технічні дані
- •Витяжний механізм приладу
- •Корпус із деталями
- •Годинниковий механізм
- •Робота приладу (мал.1.22).
- •2 Укладання людських десантних парашутів
- •2.1 Порядок підготовки робочого місця для укладання
- •2.2. Укладання парашутної системи д-6 (д-6 сер.4)
- •Під час контролю першого етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Під час контролю другого етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Мал. 2.9 Укладання строп у стільники
- •Під час контролю третього етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Під час контролю четвертого етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Мал. 2.23 Контровка петлі з’єднувальної ланки до кільця на ранці
- •Під час контролю п’ятого етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Ш остий етап. Підгонка підвісної системи.
- •2.3 Укладання запасного парашута з-5.
- •Під час контролю першого етапу перевіряються:
- •Другий етап. Укладання купола.
- •Під час контролю другого етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Третій етап. Укладання строп у стільники ранця
- •Під час контролю третього етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •Четвертий етап. Укладання купола на дно ранця.
- •Під час контролю четвертого етапу перевіряються:
- •Положення для контролю:
- •П’ятий етап. Затягування клапанів ранця.
- •Під час контролю п’ятого етапу перевіряються:
- •2.4 Перевірка основного та запасного парашутів у "козлах".
- •3. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина рюкзака десантника рд-54.
- •Розміщення рюкзака на десантнику.
- •4. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина спорядження десантника сд-1.
- •Тактико-технічні дані:
- •5. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина рятувальних засобів при здійсненні стрибків з парашутом на воду.
- •5. 1. Авіаційний рятувальний жилет асж-58.
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект рятувального жилету входить:
- •Жилет може наповнюватися двома способами:
- •5. 2. Рятувальний авіаційний жилет саж-43п серії 2.
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект рятувального жилету входить:
- •5.3 Авіаційний рятувальний човен млас-1-об
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект човна входить :
- •5.4 Пліт рятувальний надувний одномісний псн-1
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект плота входить :
- •6. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина вантажного контейнера гк-30-у.
- •Тактико-технічні дані:
- •До складу вантажного контейнера гк-30-Ум входять:
- •Портплед
- •Упаковка
- •Додаткові деталі до морського варіанту:
- •Взаємодія складових частин вантажного контейнера:
- •Підготовка вантажного контейнера гк-30-у до десантування Підготовка контейнера до десантування на сушу
- •Монтаж гк-30-у до парашутної системи
- •7. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина вантажної парашутної системи окс-4 серії 4, порядок її укладання і кріплення до пдмм-47, упдмм-65, пдур-47.
- •7.1 Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина вантажної парашутної системи окс-4 серії 4.
- •Тактико-технічні дані:
- •В склад парашутної системи окс-4 серії 4 входить:
- •Витяжна ланка
- •Парашут стабілізуючий
- •Основний парашут.
- •Ч охол купола
- •Камера парашутна
- •Парашут гальмовий
- •Ланка перехідна
- •7.2 Укладання вантажної парашутної системи окс-4 серії 4.
- •Під час контролю 1-го етапу перевірити:
- •ДруГий етап: Укладка купола основного парашута.
- •Під час контролю 2-го етапу перевірити:
- •ТретІй етап: Укладка купола і строп у парашутну камеру.
- •Під час контролю 3-го етапу перевірити:
- •Під час контролю 4-го етапу перевірити:
- •П'ятИй етап: Приєднання стабілізуючого парашута
- •Під час контролю 5-го етапу перевірити:
- •7.3 Кріплення парашута окс-4 серії 4 до об'єкта десантування. Кріплення парашута окс-4 серії 4 до об’єкта десантування.
- •Кріплення парашутної камери окс-4 до об’єкта десантування.
- •Установка дп-4 на об'єкт десантування.
- •Укладка стабілізуючого парашута.
- •8. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина парашутних десантних універсальних ременів пдур-47 серії 4.
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект пдур-47 серії 4 входить:
- •Підготовка вантажів до десантування пдур-47серії 4
- •9. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина парашутного десантного м'якого мішка пдмм-47 серії 3.
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект парашутно-десантного м’якого мішка пдмм-47 входить:
- •М’який мішок.
- •Універсальна металева несуча підвіска
- •Планки жорсткості
- •Підвіска вантажу
- •10. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина подовженого парашутного десантного м'якого мішка упдмм-65.
- •Тактико-технічні дані:
- •В комплект упдмм-65 входить:
- •М'який мішок
- •Планки жорсткості
- •Взаємодія складових частин упдмм-65 з окс-4 у повітрі.
- •11. Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина світло маяка сд-02-10.
- •Тактико-технічні дані:
- •Д о складу світло маяка входить: зонт, мачта, пакувальний мішок, чотири світофільтри, п’ять прапорців та два гальванічних елементи 1-кс-3-у-3а. Мал.11.1 Світло маяк сд-02-10:
- •Світлофільтри та прапорці
- •Робота світло маяку.
- •12. Призначення, тактико-технічні характеристики, матеріальна частина та укладання парашутної десантної системи пдсб-1 серії 2.
- •12.1 Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина парашутної десантної системи пдсб-1 серії 2.
- •Тактико-технічні дані:
- •Основний купол.
- •Стабілізуючий купол
- •Парашутна камера
- •Ланка з’єднувальна
- •Підвісна система
- •Пояси та опора бочки
- •Ланка розчекування з трьома шпильками
- •Ланка розчекування з двома шпильками
- •Ланка розчекування приладу ппк-4гр.П або ппк-Угр
- •Ланка витяжна
- •Додаткові деталі
- •Переносна пакувальна сумка
- •Взаємодія складових частин пдсб-1 у повітрі.
- •Під час контролю 1-г етапу перевірити:
- •Другий етап: Укладка купола основного парашута
- •Під час контролю 2-го етапу перевірити:
- •Під час контролю 3-го етапу перевірити:
- •Під час контролю 4-го етапу перевірити:
- •Під час контролю 5-го етапу перевірити:
- •Шостий етап: Монтаж підвісної системи і роз’єму на парашутну камеру
- •Монтаж світло маяка сд-02-10 на парашутну камеру.
- •Монтаж на сталеву зварену 200л. Бочку поясів і опори.
- •Монтаж парашутної десантної системи на 200л. Бочку.
- •Демонтаж парашутної десантної системи пдсб-1 після приземлення.
- •13. Призначення, тактико-технічні характеристики, матеріальна частина та укладання парашутної вантажної системи пгс-500 серії 2.
- •13.1 Призначення, тактико-технічні характеристики та матеріальна частина парашутної вантажної системи пгс-500 серії 2.
- •Тактико-технічні дані:
- •Основний купол
- •Стабілізуючий купол
- •Парашутна камера
- •Камера стабілізуючого купола.
- •Ремені кріплення
- •Ланка стабілізуючого купола
- •Роз’єм з приладом ппк-4гр.П або ппк-Угр.
- •Підвісна система платформи
- •Сотоблоки амортизатора
- •Скоба кріплення посилена
- •Витяжна ланка
- •Ланка кріплення пгс-500
- •Ватний чохол
- •Запобіжний чохол
- •Четвертий етап: Укладка стабілізуючого купола
- •Монтаж підвісної системи на платформу.
- •Монтаж сотоблоків амортизатора на платформу.
- •Розміщення та кріплення вантажів на платформі
- •Монтаж парашутної системи на платформу.
- •Під час контрольної перевірки укладання пгс-500 перевірити:
- •Завантаження і швартування у літаку пгс-500 серії 2.
- •Демонтаж пгс-500 після приземлення.
- •Проведення регламентних робіт з пгс-500.
- •Розподіл повітрянодесантної техніки за типами і категоріями До повітрянодесантної техніки (пдт) належать:
- •За якісним станом пдт розділяється на п'ять категорій:
- •Порядок зберігання повітрянодесантної техніки.
- •Технічне обслуговування та ремонт повітрянодесантної техніки
- •Перелік дефектів пдт, які усуваються силами військової частини шляхом заміни їх частин на нові та проведенням ремонту у спеціальних майстернях
- •Алгоритм дій посадових осіб при організації та проведенні укладки людських десантних парашутів
- •Матеріальні засоби:
- •Документація:
- •Контроль етапів укладки здійснює:
МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
ім. В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО
Кафедра військової підготовки
Примірник №____
ЗАТВЕРДЖУЮ
начальник кафедри військової підготовки
полковник А.М.Бахтін
«___»_____________20__ р.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
з предмету "Повітрянодесантна підготовка" зі спеціальностей ВОС- 021200 "Бойове застосування аеромобільних з’єднань, військових частин і підрозділів" та ВОС- 021300 "Організація повітрянодесантної підготовки в аеромобільних (повітрянодесантних) і морської піхоти з’єднаннях, військових частин і підрозділах".
Частина 1.
МАТЕРІАЛЬНА ЧАСТИНА ЛЮДСЬКИХ ДЕСАНТНИХ ПАРАШУТІВ, ПАРАШУТНОДЕСАНТНОЇ ТАРИ ТА РЯТУВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ, ПОРЯДОК ЇХ УКЛАДАННЯ І БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ.
Обговорена на засіданні кафедри
«___»_____________20___ р.
Протокол №____
МИКОЛАЇВ
ПОВІТРЯНОДЕСАНТНА ПІДГОТОВКА . Навчальний посібник для самостійної підготовки студентів за напрямом підготовки ВІЙСЬКОВІ НАУКИ, спеціальністю БОЙОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ АЕРОМОБІЛЬНИХ З’ЄДНАНЬ, ЧАСТИН, ПІДРОЗДІЛІВ (ВОС-021200), ОРГАНІЗАЦІЯ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНОЇ ПІДГОТОВКИ В АЕРОМОБІЛЬНИХ (ПОВІТРЯНО-ДЕСАНТНИХ) І МОРСЬКОЇ ПІХОТИ З’ЄДНАННЯХ, ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИНАХ, ПІДРОЗДІЛАХ (ВОС-021300)
______ _________________________ 2012. 163 стор.
Розробник : викладач предметно-методичної комісії № 2
підполковник (запасу) Кучирина С.М.
викладач предметно-методичної комісії № 2
підполковник (запасу) Малюта В.П.
Затверджений на засіданні кафедри військової підготовки
Протокол №___від _______ ________________20 ___р.
Завідувач кафедри військової підготовки
______________________________ А.М.БАХТІН
_____ _____________________20___ р.
Використана література:
Настанова з повітрянодесантної служби. (НПДС-2006).
Підручник: «Повітрянодесантна підготовка», ч.1., Військ.видав. 1986 р.
ТО і ІЕ системи парашутної десантної Д-6.
ТО і ІЕ системи парашута З-5.
ТО і ІЕ парашутного приладу АД-3-УД.
ТО і ІЕ парашутного приладу ППК-У.
ТО і ІЕ одномісного малого авіаційного рятувального човна МЛАС-1-0б.
ТО і ІЕ рятувального авіаційного плота ПСН-1.
ТО і ІЕ авіаційного рятувального жилета АСЖ-58.
ТО і ІЕ авіаційного рятувального жилета САЖ-43.
ТО і ІЕ вантажного контейнера ГК-30.
ТО і ІЕ універсальних парашутно-десантних ременів ПДУР-47.
ТО і ІЕ парашутно-десантного м’якого мішка ПДММ-47.
ТО і ІЕ подовженого парашутно-десантного м’якого мішка УПДММ-65.
ТО і ІЕ парашутно-десантної системи ПДСБ-1 серії 2.
ТО і ІЕ парашутно-вантажної системи ПГС-500 серії 2.
ТО і ІЕ вантажної парашутної системи ОКС-4.
ТО і ІЕ світло маяка СД-02-10.
Інструкція № 008-62 по військовому ремонту повітрянодесантної техніки.
Вступ. Історія розвитку парашутизму
Зародження і розвиток повітрянодесантної підготовки безпосередньо пов’язані з історією парашутизму і удосконалюванням парашута.
З незапам'ятних часів людина мріяла про політ. Ця мрія знайшла свій яскравий та образний вираз в легенді про політ Дедала та сина його Ікара на крилах з пір’я. Перші думки про політ людини були зв'язані з ідеями, що лягли пізніше в основу сучасного парашутизму.
Ще задовго до появи повітряних апаратів були спроби за допомогою парасольок різної форми робити безпечні спуски на землю. Утворення різноманітних застосувань для безпечного спуску з великої висоти іде в глибину віків. Перші відомості про такі пристрої потрапили до Європи з пекінського архіву: на одному з давніх паперів було написано, що у 1306 році з нагоди коронації китайського імператора Фу Кієна в Пекіні були продемонстровані стрибки смільчаків з високих веж. Повітряні артисти опускались на паперових парасолях, які мали жорсткий каркас.
В історичному минулому авіації можна знайти літальні апарати, принцип яких складає основу сучасного парашута. Одним з перших теоретиків парашутизму був великий вчений і художник XV століття Леонардо да Вінчі (1452 - 1519). Він теоретично обґрунтував можливість спуска на парашуті і накидав ескіз чотирикутного пірамідального «парусинового намету», що віддалено нагадує сучасний парашут. Він писав: «Якщо в людини є намет з накрохмаленої полотнини, шириною і висотою в дванадцять ліктів, то він зможе кидатися з будь-якої висоти без небезпеки для себе». Праці Леонардо да Вінчі довгий час не були відомі нащадкам, і наступні піонери парашутизму створювали конструкції парашута поза залежністю від теоретичних вишукувань великого вченого.
Уперше практичний стрибок був зроблений у 1617 р., коли венеціанський інженер-механік Фауст Веранціо зробив пристрій і стрибнув з даху високої вежі та благополучно приземлився. Так фактично у XVII-XVIII століттях оформилися і були практично здійснені ідеї сучасного парашута.
Одним з перших розпочав роботи в цьому напрямку французький фізик Ленорман. Ним було введено термін «парашут», що зберігся дотепер (від грецької „раrа” - проти і французької „chute” - падіння). Свій апарат він побудував і особисто випробував, зробивши в 1783р. стрибок з вікна обсерваторії.
22 жовтня 1797р. інший французький повітроплавець Гарнер першим зробив стрибок з парашутом своєї конструкції з повітряної кулі - він залишив її на висоті 700м і плавно спустився на землю.
Подальші досліди дозволили удосконалити парашут. 1910 рік багатий пропозиціями всіляких конструкцій парашутів. Постійним місцем іспитів парашутів стала Ейфелева вежа в Парижі.
Піонерами вітчизняного парашутизму є Станіслав, Юзеф і Ольга Древницькі. Юзеф до 1910 р. зробив уже більш 400 стрибків з парашутом.
У 1911 р. Гліб Євгенович Котельников розробив і запатентував ранцевий парашут РК-1. Його випробування пройшли успішно 19 червня 1912р.
Новий парашут був компактний і відповідав всім основним вимогам до застосування в авіації. Купол його виготовлявся із шовку, стропи розділялися на групи, підвісна система складалася з пояса, нагрудного обхвату, двох плечових ременів і обхватів для ніг. Головною особливістю парашута була його автономність, що дає можливість користуватися їм незалежно від літака.
У результаті перших дослідів ще не було знайдено досконалу конструкцію парашута, однак стало зрозумілим, що з усіх парашутів найбільш придатні такі, які знаходяться на людині, яка здійснює стрибок, в складеному стані.
Перша світова війна послужила могутнім поштовхом для розвитку авіаційної техніки.
В Росії вперше в бойовій обстановці був застосований парашут Котельникова. Це відбулося 12 січня 1917р. Спостерігачеві 6-го Сибірського корпусного повітряно-плавального загону довелося викинутися з висоти 250м на парашуті Котельникова, підвішеному на оболонці аеростата. Спуск пройшов цілком благополучно.
Подальше удосконалювання авіації і збільшення повітряних сполучень вимагали все більші вимоги безпеки польоту. Влітку 1923р. відбувся конкурс парашутів, на якому парашути скидалися вісім разів з аеростата і два рази з літака з висоти від 300 до 500м. Парашути навантажувалися манекеном із прогумованої полотнини, набитим піском, вагою 30кг. При випробуваннях приймалися до уваги елементи безпеки, легкість установки на борту літака, швидкість розкриття, швидкість падіння, вартість виготовлення, стійкість у повітрі і т.п.
Така цікава була історія виникнення парашутів, але ще більш яскравим етапом було становлення військ, які своє життя зв’язали з небом та виконанням стрибків з парашутом.
Великий вклад в теорію бойового застосування повітряних десантів вніс Маршал Радянського Союзу М.М. Тухачевський, який ще у другій половині 20-х років глибоко дослідив їх роль в майбутній війні, обґрунтував перспективність повітрянодесантних військ.
Одночасно з розробкою теорії бойового застосування повітрянодесантних військ в Червоній Армії проводились сміливі експерименти з висадки повітряних десантів, велась програма щодо створення експериментальних підрозділів, вивчались питання їх організації, розроблювалась система їх бойової підготовки.
У січні 1930 р. Революційна Військова Рада СРСР затвердила обґрунтовану програму будівництва визначених типів літальних апаратів (літаків, аеростатів, дирижаблів), що повинні були цілком враховувати запити нового роду військ - повітряної піхоти, що тільки починала народжуватись.
Для перевірки теоретичних положень в області застосування повітряних десантів на аеродромі 11-ї авіаційної бригади у Воронежі 26 липня 1930р. відкрилися перші в країні парашутні заняття з виконанням стрибків з літака. Було підготовлено 30 парашутистів з метою викиду експериментального повітряного десанту на майбутніх дослідно-показових навчаннях ВПС Московського військового округу. У ході виконання задач навчань знайшли своє відображення основні елементи повітрянодесантної підготовки.
Для участі в десанті було відібрано 10 чоловік. Особовий склад десанту був розбитий на дві групи. Першу групу і загін у цілому очолив військовий льотчик, учасник громадянської війни, ентузіаст парашутної справи комбриг Л. Г. Мінов, другу - військовий льотчик Я. Д. Мошковський. Викид десанту передбачався з одного двомоторного літака «Фарман - Голіаф», а для доставки десантові озброєння виділялася ланка двомісних літаків Р-1. Основна мета даного експерименту полягала в показі учасникам авіаційного навчання техніки викиду парашутного десанту і доставки йому необхідних для бою зброї і боєприпасів.
2 серпня 1930 року ввійшло в історію як день народження Повітрянодесантних Військ.
З цього часу у парашута з'явилося нове призначення - забезпечувати десантування військ у тилу супротивника, а в складі Збройних Сил – з'явився новий рід військ.
Розробляючи тактику майбутніх десантних операцій, Тухачевський стежив за успіхами авіації, за досягненнями творців вітчизняних парашутів і виступав гарячим прихильником нової справи.
Початок новому етапові в розвитку повітрянодесантних військ поклала постанова Реввійськради СРСР, прийнята 11 грудня 1932р.
Рівень розвитку повітрянодесантної підготовки і парашутно-десантних засобів забезпечував виконання задач командування в ході Великої Вітчизняної війни.
З розвитком повітрянодесантних військ розвивається й удосконалюється система підготовки командних кадрів. Початок якої було покладено створенням у серпні 1941 р. у місті Куйбишеві повітрянодесантного училища, що восени 1942р. було передислоковано в Москву. У червні 1943р. училище розформовується, а підготовка кадрів продовжується на вищих офіцерських курсах ПДВ. У 1946 р. у місті Фрунзе для поповнення офіцерськими кадрами повітрянодесантних військ формується військово-парашутне училище, слухачами якого стали офіцери ПДВ і випускники піхотних училищ. У 1947р. після першого випуску офіцерів, що пройшли перепідготовку, училище було передислоковано в місто Алма-Ату, а в 1959р. - у місто Рязань.
Програма училища передбачала вивчення повітрянодесантної підготовки (ПДП) як однієї з основних дисциплін. Методика проходження курсу будувалася з урахуванням вимог, пропонованих до повітряних десантів у часи Великої Вітчизняної війни.
Після Великої Вітчизняної війни повітрянодесантні війська продовжують розвивати тактику дій в різних видах бою. Особлива увага їм приділяється за часів командування військами відомого командувача Генерала армії МАРГЕЛОВА В.П. (з 1954 по 1979р.).
В кінці 60-х років з’являється БМД-1 (бойова машина десанту), а потім і БТРД які могли десантуватися з екіпажем (система „Кентавр” і „Реактавр”) з нових літаків АН-12, АН-22 «Антей» на парашутних платформах ПП-128-5000, П-7 та ПРСМ з МКС-5-128М і ОКС-540 (ОКС-540 сер. 3-4).
Зараз на озброєнні стоять літаки Іл-76 (з 80-х років) та очікується озброєння літаками вітчизняного виробництва АН-70 (проходять випробування), які потребують нових парашутних систем: П-7м з МКС-5-128Р, ПБС-915 комплекс „Шельф” з МКС-350-9, система „Бахча” і інші; та більш удосконалених десантних парашутів (ніж Д-5, Д-5 серії2 і Д-5 серії4), якими є: Д-6, Д-6 серії 4 і сучасних (нових) ПДС, Д-10.
Як показує досвід провідних світових держав по виробництву парашутів та парашутних систем: Франції – лідера по виробництву спортивних парашутів (фірма „Классік”, „Профіль”); США – лідера в хімічній промисловості по виробництву матеріалів для виготовлення парашутів та самих парашутів (фірма „Парафойл”); Росії місто Іваново і місто Солнечногорськ („Майстер Хіт” та Д-8 і Д-10, а зараз і парашути „Мальва”); України місто Феодосія в АР Крим, НДІ парашутних систем (фірма „АПС” – парашути ДПС – аналог Д-6 сер.4, СПД-100 – аналог Д-10 та парашутна система „Сурож”. Фірма „ПТП” – Передові Технології Парашутобудування – система парашутна „Статус), Великої Британії (фірма „Ірвін” – військовий парашут „Скандайвер” – повітряний ниряльник); Німеччини (фірма „РЛ”); Угорщини (фірма „Мечік”) та інших виробників парашутних систем десантних та вантажних для Збройних Сил, а також спортивних парашутів – сучасні парашути відрізняються високою надійністю відкриття та дають можливість виконувати стрибки з будь-якої висоти і при будь-яких швидкостях польоту ВТА та вертольотів, постійно удосконалюються, тому вивчення техніки стрибка з парашутом, розвиток методики наземної підготовки і практичного здійснення стрибка з парашутом продовжується.
12 грудня 1991 року з метою забезпечення обороноздатності України та боєготовності військ видається Указ Президента України „ Про Збройні Сили України ”. Цим Указом передбачалося на базі існуючих на той час Одеського, Київського, Прикарпатського воєнних округів, створити Збройні Сили України. Таким чином 12 грудня 1991 року ці округи склали основу Сухопутних військ України, в склад яких входять і повітрянодесантні частини.
В травні 1992 року Директивою начальника Генерального штабу Збройних Сил з’єднання і частини повітрянодесантних військ були переформовані в аеромобільні.