8

Тема: участь юридичної служби в збиранні доказів для вирішення господарської справи План:

1. Поняття і види доказів

2. Призначення і проведення судової експертизи

3. Підстави звільнення від доказування

4. Належність доказів і допустимість засобів доказування

5. Оцінка доказів

1. Поняття і види доказів

Для правильного вирішення господарської справи, прийняття законного та обґрунтованого рішення господарський суд пови­нен встановити дійсні взаємовідносини сторін із цього конкрет­ного спору, перевірити обґрунтованість вимог позивача та запере­чень відповідача. Суд має з'ясувати, чи було насправді порушен­ня прав та інтересів позивача, чи існує справді обов'язок відпові­дача щодо відновлення порушених прав. Усі ці обставини, що мають відношення до даного спору, можуть бути з'ясовані госпо­дарським судом шляхом вивчення доказів, що містять інформа­цію щодо відповідних фактів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначе­ному законом порядку встановлює наявність чи відсутність об­ставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а та­кож інші обставини, які мають значення для правильного вирі­шення господарського спору.

З наведеного визначення випливає, що господарський суд, роз­глядаючи справу, повинен оцінити достовірність представлених даних, оскільки лише на підставі них може бути прийняте пра­вильне рішення. Використання ж недостовірних даних як дока­зів тягне за собою винесення помилкового рішення.

Засобами доказування господарське процесуальне законодав­ство визнає: письмові і речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі (ч. 2 ст. 32 ГПК України). Наприклад, для перевірки претензії за поставку продукції з нестачею юриди­чна служба підприємства повинна провести належну підготовчу роботу, а саме: збір доказів, які обґрунтовують пред'явлення пре­тензії. Такими доказами можуть бути:

• акт про нестачу, складений відповідно до Інструкції П-6 «Про приймання продукції виробничо-технічного призна­чення й товарів народного споживання за кількістю»;

• комерційний акт, а в разі відмови про його складання - письмові докази оскарження відмови;

• транспортний документ;

• специфікація;

• документ про сплату вартості вантажу;

• розрахунок суми нестачі продукції (товару);

• пломби, якщо транспортні засоби були опломбовані;

• документ про виклик представника постачальника (вироб­ника), якщо його виклик передбачений нормативними ак­тами чи договором;

• документи, які підтверджують повноваження осіб, що бра­ли участь у прийманні продукції (товарів);

• інші документи, які підтверджують часткову витрату, не­стачу, пошкодження вантажу.

Для якісного та швидкого збирання перелічених та інших доказів юридична служба повинна залучати до цієї роботи струк­турні підрозділи:

Назва структурного підрозділу, посадової особи	Види претензій
Відділ (служба) матеріально-технічного забезпечення	про стягнення санкцій за прострочення або недопоставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, порушення асортименту, нестачу, пошкодження та ін.
Відділ (служба) збуту (продукції)	про стягнення санкцій за безпідставну відмову від отримання або недовибірку передбаченої договором продукції, прострочення повернення або неповернення тари; незабезпечення тарою; використання неоппаченої продукції, яка прийнята на відповідальний схов, та ін.
Відділ (служба) транспорту	про стягнення санкцій за прострочення доставки вантажів; самовільне займання орендованого рухомого складу; невиконання плану перевезення та ін.
Відділ (служба) механіка, енергетика, інженера	про стягнення санкцій за прострочення поставки або недопоставку машин і обладнання, техніки, запасних частин, поставлення неякісного або некомплектного обладнання, техніки та ін.
Відділ (служба) технічного контролю	про стягнення санкцій за поставлення неякісної, немаркованої продукції; за поставлення некомплектної продукції пониженої якості, яка передбачена договором, та ін.
Бухгалтерія (фінансовий відділ)	про стягнення дебіторської заборгованості; за несвоєчасну оплату продукції згідно з договором та ін.
Землевпорядна служба	про відшкодування збитків, які заподіяні вилученням або тимчасовим займанням земельних ділянок; про відновлення родючості земель та ін.

Таким чином, судові докази - це поняття, яке охоплює два взаємопов'язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів (вони відтворюють факти реальної дійсності, є їх відображенням) і засо­би доказування як процесуальну форму, за допомогою якої отри­муються фактичні дані.

Найпоширенішими в господарському процесі є письмові докази. Стаття 36 ГПК України відносить до них документи та матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильно­го вирішення спору. Зазначена стаття не розкриває змісту поняття «документи і матеріали», оскільки це був би досить значний пере­лік документів. У господарській судовій практиці це можуть бути установчі документи, договори (контракти), протоколи, акти (у тому числі акти державних та інших органів), накази, довідки, листи, пла­тіжні документи, квитанції (у тому числі поштові), накладні та ін.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чи­ном засвідченій копії. Ця вимога стосується також копій, виго­товлених за допомогою копіювальних апаратів. Копії можуть засвідчуватися нотаріусом, але в господарській судовій практиці, як правило, копії документів та інших письмових доказів засвід­чуються компетентними посадовими особами чи громадянами-підприємцями, підписи яких скріплюються печаткою. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа (напри­клад, статуту підприємства, книги реєстрації комерційних опера­цій тощо), подається засвідчений витяг із нього.

У судовій практиці виникло питання щодо можливості ви­користання як доказів документів, підготовлених за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Як роз'яснив Вищий ар­бітражний суд України, якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматися арбітражним судом як письмо­ві докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними прави­лами ГПК України.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи від­повідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарсько­го суду (наприклад, якщо подані копії документів викликають сумніви в суду). Так, відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, наприклад, вантажна, багажна і вантажобагажна квитан­ції та комерційний акт подаються лише в оригіналі. Від письмо­вих доказів слід відрізняти письмові пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі. Під іншими особами маються на увазі прокурор, представник третіх осіб, а також посадові особи та інші працівники підприємств, уста­нов, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для давання пояснень, що виникають під час розгляду справи.

Відмінність цих засобів доказування від письмових доказів полягає в тому, що письмові пояснення є формою викладення так званих особистих доказів, джерелом яких є фізичні особи. Згідно зі статтею 37 ГПК України речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Такими властивостями мо­жуть бути зовнішній вигляд, внутрішні якості, місце знаходжен­ня та інші ознаки предмета.

У господарській судовій практиці речові докази використову­ються досить рідко, оскільки необхідні для з'ясування обставини справи дані, як правило, фіксуються у відповідних документах. Наприклад, для того щоб доказати факт поставки продукції не­належної якості, немає потреби надавати суду для дослідження саму продукцію. Доказом у даному випадку може бути належ­ним чином складений акт приймання продукції за якістю або висновок експертизи¹.

Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств документи і мате­ріали, необхідні для вирішення справи. У тих випадках, коли подання доказів ускладнюється, господарський суд може провес­ти огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження. За результатами огляду та дослідження склада­ється протокол, який підписується суддею. Цей протокол дода­ється до матеріалів справи (ст. 39 ГПК України).

Стаття 40 ГПК України регулює питання, пов'язані з повер­ненням письмових і речових доказів. Якщо в підприємств та організацій, що подали до господарського суду оригінали письмо­вих доказів, виникла потреба отримати їх назад, вони можуть звернутися до господарського суду з відповідним клопотанням. У такому разі оригінали повертаються після вирішення госпо­дарського спору за умови подання засвідчених копій цих дока­зів. Речові докази, які знаходяться в господарському суді, після вирішення спору повертаються тим підприємствам та організа­ціям, від яких їх було одержано, або передаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі.