Тема 6. Екологічна політика та освіта
План.
Стратегія і тактика в екологічній політиці, екологічна етика.
Екологічне виховання.
екологічна освіта.
1. Стратегія і тактика в екологічній політиці, екологічна етика.
Політика передбачає високий рівень економічного суб’єкта (держави або міжнародного утворення), системне, комплексне погодження дій (а не окремі заходи) та найбільш укрупнену лінію поведінки. Стратегія і тактика підпорядковуються реалізації політики й можуть визначати лінію до будь-якого господарського суб’єкта. Стратегія передбачає більш довгострокові, значні й важливі настанови, тактика ж бере до уваги короткострокові орієнтири, що деталізують засоби реалізації.
Екологічна політика – це здійснювана економічним суб’єктом вищого рівня (держава) генеральна лінія дій, що визначає напрями природокористування і стан довкілля.
функціями екологічної стратегії є: 1) визначення цільової настанови, перспективних напрямків та траєкторії руху народного господарства в часі й просторі; 2) створення динамічної моделі доцільної діяльності людей, що враховує вплив факторів зовнішнього й внутрішнього середовища. Стратегія результату (1) формує головні цільові настанови господарського суб’єкту, а стратегія процесу (2) передбачає вибір і застосування пріоритетних форм і методів діяльності, на які спирається керівництво певного господарства в досягненні генеральної мети.
Екологічна тактика є більш деталізованою, передбачає спеціальне планування, схеми дій, можливі сценарії розвитку ситуації протягом обмеженого періоду (переважно – менше одного року).
Одним із засновників екологічної етики вважається американський еколог Ольдо Леопольд, який вперше сформулював ідею, що до живих істот та екосистем слід ставитися не як до речей, а як до собі подібних.
В 1982 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвітню хартію природи – перший міжнародний документ, який затвердив етичний принцип, що всім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування. Згідно з О. Леопольдом, екологічна етика – це обмеження свободи в боротьбі за існування. Вона має два найважливіші завдання: 1) зруйнувати старе, споживацько-негуманне ставлення до природи, засноване на антропоцентричному міфі, що людина є центром всесвіту та царем природи; 2) виробити новий, екологічний світогляд, заснований на тому, що не все має робитися в ім’я людини й на благо людини.
Зараз розроблено екоетичні правила й принципи, дотримання яких визнається зараз обов’язковими для переходу розвитку суспільства до стратегії стійкого розвитку.
Принципи: 1) не зашкодь (живим істотам, екосистемам); 2) не втручайся (утримуйся від обмежень свободи живих істот та екосистем); 3) будь порядним (не обманюй диких тварин, не зраджуй домашніх тварин); 4) дотримуйся прав природи (визнання й пошана прав природи); 5) компенсуй збиток (охоронні природні території, захист рідкісних видів, відновлення порушеного довкілля тощо).
Правила: 1) правило самооборони (застосовувати силу проти будь-якої іншої істоти або екосистеми лише у випадку захисту свого здоров’я чи життя, якщо неможливо уникнути зіткнення); 2) правило справедливого розподілу (у разі зіткнення інтересів людини й природи, обом сторонам – рівна частка благ); 3) правило пропорційності (при конфлікті життєво важливих інтересів природи та пустих інтересів людини – перевага на стороні природи); 4) правило мінімальної шкоди (у разі конфліктів життєвоважливих інтересів природи та істотних інтересів людини, пріоритет людини може надаватися лише у випадку мінімальної шкоди природі); 5) правило справедливого відшкодування (при завданні шкоди природи людина має її компенсувати).
Таким чином, під екологічним ідеалом розуміють світ, де благо живих істот і екосистем можуть досягатися з частково контрольованим задоволенням людських потреб. Першим шляхом є внутрішня зміна наших моральних переконань і поглядів.