Методичні матеріали для підготовки до індивідуальної роботи з історії української політичної думки

План

1. Особливості української політичної думки.

2. Політичні ідеї мислителів Київської Русі.

3. Політична думка України ХIV-XVIII ст.:

• політичні погляди українських гуманістів, полемістів, просвітників;

• державно-конституційні традиції у козацьку добу.

4. Напрями політичної думки у ХІХ-ХХ ст.:

• народницько-демократичний;

• ліберально-демократичний;

• консервативно-державницький;

• націонал-комуністичний;

• націоналістичний.

1. Особливості української політичної думки

• розвиток політичної думки безпосередньо пов’язаний із історією українського народу, його боротьбою за свободу та незалежність;

• оскільки Україна довго не мала власної державності, тому пріоритетними були проблеми обгрунтування прав українського народу на самостійний розвиток і власну державність, пошуки шляхів здобуття і захисту незалежності;

• через історичні обставини (зокрема, національне гноблення) політична думка досить пізно почала перетворюватись на спеціалізоване політологічне знання;

• значний вплив на розвиток політичної думки мали ідеї західноєвропейських мислителів;

• з 30-х рр. ХХ ст. в тоталітарному СРСР не могло бути ніяких легальних течій незалежної політичної думки, тому українська політична думка розвивалася в основному в еміграції;

• із часу проголошення незалежності почався вільний розвиток політичної думки в Україні.

2. Політичні ідеї мислителів Київської Русі.

Основні представники: митрополит Іларіон, Володимир Великий (?-1015), Ярослав Мудрий (980-1054), Володимир Мономах (1053-1125)

Основні джерела політичної думки

• “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона;

• “Руська правда” Ярослава Мудрого;

• “Повість временних літ” монахів Нестора і Сильвестра;

• “Повчання дітям” Володимира Мономаха;

• “Слово о полку Ігоревім”

Основні ідеї мислителів Княжої доби

• державну владу розуміли як відносини панування і підкорення;

• походження державної влади пов’язували із запрошенням Рюрика та укладенням угоди між ним і народом ;

• проблема ідеального володаря розкрита в “Повчанні “ Володимира Мономаха;

• в “Слові о полку Ігоревім” підкреслюється ідея необхідності політичного об’єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби;

• проблема взаємовідносин між церквою і світською владою призвела до появи двох концепцій:

• “богоугодного” володаря (Нестор, Феодосій Печерський): влада має божественну природу і повинна творити богоугодні справи, над світською владою має бути “духовний провід”, князівства мають об’єднуватися навколо Церкви, а не великокнязівського престолу;

• князівського єдиновладдя (митрополит Іларіон): монархічна влада є запорукою єдності і сили держави, її територіальної цілісності.

Хрестоматійні матеріали

Митрополит Іларіон

Іларіон Київський (cep. XI ст.) — теолог, церковний діяч та філософ, священник церкви на Берестові: один з книжників князя Ярослава Мудрого. У 1051 р. був поставлений київським митрополитом. Іларіон — перший вищий церковний ієрарх з русинів. За свідченням «Києво-Печерського патерика», пострижений у ченці засновником монастиря Антонієм. Автор кількох творів, серед яких найвідомішим є «Слово о ЗаконЂ и Благодати» (1030-50 р.). У «Слові про Закон і Благодать», створеному, щонайпевніше, між 1037 і 1050 рр., піднято велике коло питань, в тому числі про сутність розвою людства. Історіософія Іларіона тлумачить історію як цілісний та закономірний процес, а генезис людства здійснюється під впливом як вищої волі, так і суб’єктивного інтересу.

Дослідники вважають, що «Слово...» було виголошене Іларіоном у Софії Київській перед князем та його оточенням.