Тема №4. Суспільство як система

Мета лекції: визначити поняття, ознаки, структуру суспільства як соціальної системи, причини його виникнення та умови існування і розвитку.

Що таке суспільство? Чому людина не може існувати поза суспільством? Які фактори визначають специфіку і тенденції розвитку суспільства? Що відділяє людське суспільство від природи, служить джерелом його розвитку? Всі ці питання являються предметом пристальної уваги соціологів усього світу. В соціології виділяють три основних фактори, які сприяли виникненню суспільства. Це праця, спілкування, пізнання.

Висхідним у розумінні суспільства є уявлення про організовану свідому працю людських спільнот, здійснювану з метою створення умов, необхідних для життя і розвитку людей. Еміль Дюркгейм заявляв, що суспільство – це всеохоплююча реальність, яка є самоцінною і визначальною для усіх інших цінностей, здатних справляти на індивіда зовнішній примус: дотримуватись звичаїв, законів, норм, правил. Суспільство – система, яка складається з окремих рівнів соціальних спільнот. Система – це таке ціле, яке забезпечується порядком взаємозв’язку і взаємозалежності його частин. Соціальними спільнотами являються:

1. Людство в цілому як едина цивілізація.

2. Соціальні інститути, що задовольняють економічні, політичні, культурні потреби.

3. Класи, соціальні групи, страти.

4. Окремий індивід.

Сучасне суспільство – сукупність систем, соціальних і державних, владних інститутів, забезпечуючих розвиток базисних і надбудовних суспільних відносин. Власні потреби і інтереси людини, інтереси потреби суспільства стають джерелом суспільного прогресу.

Індивід свідомо оріентований на відповідну поведінку людей, що визначае момент дії і момент оріентації на іншого. М. Вебер назвав це очікуванням. Дія, яка не містить очікування, а також імпульсивна дія не являється соціальною дією. М.Вебер виявляє наступні види соціальної дії цілеспрямовані, при якому індивід приймає рішення, прораховує позитивні і негативні наслідки і знаходить розумне поєднання особистої мети і соціальної. Але це ідеальний варіант. Він рідко зустрічається. Більш масовою є ціннісно-раціональна дія, при якій індивид, підкоряючись традиції, моральним нормам, існуючим в суспільстві, приймає рішення з орієнтацією на інших оточуючих. Традиційна і афективна соціальна дія. В ній максимально обмежена самостійність, свідомість. Дія здійснюється як прийнято споконвіку, як все за межами того, що усвідомлено, осмислено.

Соціальний зв’язок – це залежність індивидів, спільнот один від одного. Якщо матеріальні цінності є у одних, а вони потрібні іншим, інші залежні. Якщо індивід залежить від брата, товариша – залежність пряма, проста. Якщо життя індивіда залежить від рівня розвитку суспільства, то залежність складна, опосередкована. Соціальний зв’язок складається із суб’єкта зв’язку (індивід, спільнота), предмета зв’язку (чого хочемо) і механізма регулювання взаємовідносин (правил гри). Всі ці елементи скоординовані один з одним.

Соціальна взаємодія – тісна координація дій суб’єктів. Вона виступає як соціальні відносини, соціальні спільноти і соціальні інститути. В процесі взаємодії відбувається обмін діями, послугами, особистісними якостями, для рішення тих задач, заради яких об’єднались.

Соціальний інститут –це комплекс формальних і неформальних правил, норм, організуючих їх в сисстему ролей і статусів, дозволяючих сподіватись, шо мета буде досягнута на якісному рівні. Важливою проблемою дослідження суспільства являється типологізація суспільства. Відмінності між суспільствами можуть бути явними (мова, культура) і завуальованими (рівень стабілізації, можливості для самореалізації особистості). Для наукового порівняння необхідно виділити основні показники суспільства. Але різні вчені виділяють різні показники і тому існує велика кількість типів класифікації суспільства. Потребам більш адекватного осмислення суспільства відповідає цивілізаційний підхід. Відповідно до цього в історії виділяють традиційне і індустріальне суспільство.

Г.Спенсер, Ростоу, Р.Арон, Д.Белл вважають капіталізм перехідною формою, обмеженою періодом кінця ХІХ ст. Індустріальне суспільство пов’язується з модернізацією, як провідною тенденцією суспільного розвитку, ростом мобільності, початком переважання рівності можливостей. Конфлікти мають тенденцію до врівноваженості.

В шестидесятих роках соціологи А.Турен, Р.Арон висунули ідею розділити історію цивілізації на три етапи: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне суспільства. В постіндустріальному суспільстві різко зросла роль знання і інформації, можливість просування по щаблям соціальної ієрархії. Плідна творча праця стає основою успіху і процвітання людини і суспільства.