Гомерівські поеми як історичне джерело

Наступний після мікенської епохи період грецької історії прийнято називати гомерівським або передполісним. До початку нашого століття поеми "Іліада" і "Одіссея" були єдиним джерелом для вивчення історії Греції XI-IX ст. до н.е. Однак археологічні розкопки, які безперервно велися на території Еллади, дали змогу накопичити значний фактичний матеріал. Нові відкриття дозволили значно доповнити дані епосу і наочно показати історизм самих поем, хоча питання про їхнє походження, особу автора чи авторів, час написання належить до числа ще не вирішених наукових проблем. Незважаючи на відсутність достовірної інформації про Гомера як реальної особи, його існування не ставилося під сумнів у давнину. Йшли лише суперечки про місце народження та роки життя. Про це місце сперечалося сім грецьких міст: Смірна, Хіос, Колофон, Пілос, Аргос, Ітака, Афіни. За найпоширенішою версією, він народився в Смірні (Мала Азія) чи на о. Хіос. А час життя Гомера датувався по-різному: від Троянської війни до VIII ст. до н.е., хоча найпоширенішою була думка Геродота про те, що Гомер жив за 400 років до нього, тобто у середині IX ст. до н.е.

Відсутність біографічних даних про Гомера (крім абсолютно міфічних, що він був сином бога ріки Мілета і німфи Кріфеїди ) дозволила деяким дослідникам давньогрецької історії та літератури сумніватися в історичній реальності особи поета. Уривки з поем довгий час виконувалися на святах співаками і переказувачами - аедами, які досить часто змінювали текст залежно віл складу слухачів. І лише в другій половині VI ст. до н.е. в Афінах був встановлений остаточний текст поем.

А розпочав критику Гомера софіст Зоіл (IV ст. до н.е.), прозваний "бичем Гомера" (гомеро-мастікс).

У період еллінізму в III - І ст. до н.е. філологи т. зв. Александрійської школи розділили кожну з поем на 24 пісні (згідно з кількістю букв грецького алфавіту), встановили багато інтерполяцій (пізніших вставок) і виправили ряд помилок переписувачів.

У новий час з'ясування проблеми гомерівського епосу було започатковане французьким абатом д'Обіньяком та італійським істориком - соціологом Дж. Віко.

Однак "гомерівське питання", тобто проблема авторства і походження поем, було гостро поставлене в науці лише наприкінці XVIII ст. і до цього часу залишається остаточно не вирішеним. Саме 1795 р. німецький вчений Ф.А.Вольф видав книгу "Вступ до Гомера", вказавши на значну кількість суперечностей в епосі. Вважаючи, що грецька писемність виникла лише близько VI ст. до і і.е., Волі^ф вважар маловірогідним, щоб неграмотний поет, незважаючи на всю його обдарованість, міг створити дві великі поеми. Не допускав він і можливості збереження цих поем в усній передачі протягом декількох століть. Тому школа Вольфа висунула думку, що "Іліада" і "Одіссея" були механічним поєднанням багатьох пісень, здійснених поступово різними аедами. Очевидну єдність поем він пояснював тим, що їхня тематика базується на дійсних історичних подіях.

На основі версії Вольфа Лахман створив "теорію малих пісень", за якою поеми створювалися із постійних творів народної творчості. Цим Лахман пояснював суперечності в поемах.

Протягом наступних століть дослідники гомерівського епосу розділилися па три групи. Перша група - унітарії - виходили з композиційної цілості, відповідності мови і стилю "Іліади" й "Одіссеї". Вони відстоювали єдність поем, автором яких був Гомер чи інший талановитий поет. Представниками цієї теорії були К. Ніч, М.С. Куторга, Ф.Ф. Соколов.

Іншу групу складали аналітики, прихильники гіперкритицизму. Однак їх висновки, які зводилися до подрібнення поем на маленькі пісні, стали викликати заперечення серед вчених. Бо залежно від застосованих методів дослідження аналітики приходили інколи до діаметрально протилежних висновків. Так, наприклад, "Каталог кораблів" з 2-ої пісні "Іліади" тривалий час вважався однією з найпізніших частин поеми, а тепер багато дослідників схильні відносити його до мікенського періоду.

Крім того, порівняльно-історичне вивчення карело-фінської, російської, сербської, казахської народної епічної творчості довело, що аеди легко зберігають у пам'яті десятки тисяч строф віршованого тексту.

І, нарешті, третя група - прихильники теорії "початкового ядра", основоположником якого був Дж. Грот. Згідно з нею, автор чи автори поем значною мірою використали багатющий цикл народних пісень, присвячених окремим епізодам Троянської війни, піддавши їх значній творчій переробці. Однак автор поеми, опери, роману чи іншого мистецького твору використовує при його створенні різноманітні народні сюжети, мотиви, перекази чи легенди і, тим не менше, вважається автором цього твору. Діяльність автора поем теж не зводилася до механічного об'єднання окремих переказів, а полягала у творчій художній переробці народних пісень.

Полеміка навколо гомерівського епосу не була безплідною. Вченим вдалося встановити приблизно час і місце створення поем Гомера. Обидві написані у VIII ст. до н.е., "Іліада" - на півстоліття раніше від "Одіссеї". В поемах найчастіше згадується бронза, але в "Одіссеї" автор нерідко говорить уже про залізні предмети, інколи навіть в узагальнюючому значенні про "рокове залізо" (XVI, 294; XIX, 13).

Однак усі дослідники погоджуються з тим, що в поемах можна прослідкувати ряд нашарувань різних епох. У них без сумніву є елементи мікенської епохи, можливо, навіть раніше, ніж сама Троянська війна (ХІУ-ХПІ ст. до н.е.). Так, у поемах зустрічаються згадки про бронзові мечі, бойові колісниці, що не використовувалися з кінця II тис. до н.е., важливі центри мікеїіської цивілізації: Пілос, Кносс, Мікени та ін. Однак у цілому мікенська епоха залишилася для Гомера досить віддаленим минулим, про яке він мав неясні уявлення. Говорячи про неї, поет, як правило, переносить її у пізніше історичне середовище, відокремлене віл часу його життя лише незначним проміжком. На це вказують згадки про техніку обробки заліза, яка стала відома в Греції не раніше XI ст. до н.е.; про фінікійців-мореплавців і купців, які проникли у воли Егейського моря приблизно в той же час або навіть пізніше; про порівняно пізній обряд кремації (спалення) покійників тощо. V поемах знайшов відображення й архаїчний період (уііі - VI ст. до н.е.), який передував чи вже співпадав з часом їх першого запису. Все це вимагає від історика великої обережності при опрацюванні матеріалу епосу.

Початки гомерівського епосу складися до переселення іонян у Малу Азію, ще в європейській Елладі, переважно в Аргосі і Фессадії. На користь цього свідчить і віршований розмір, яким написані поеми. - гекзаметр, і мова епосу. Однак створення "Іліади" й "Одіссеї" завершилося в Малій Азії, вірогідніше за все у Смірні, зі змішаним еоло-іонійським населенням. Саме мова поем і єдність характеристики героїв служать головним доказом на користь єдиного автора обох творів.

Вивчаючи Гомера. слід пам’ятати, що "Іліада" й "Одіссея" перш за все поетичні твори, в яких бувальщина і вигадка об’єднуються в одну художню епопею. Однак цінність гомерівських поем як історичного джерела полягає в тому, що вони дають можливість у головних рисах прослідкувати еволюцію грецького суспільства від первіснообщинного устрою до утворення полісного ладу.

У поєднанні з дослідженнями пам’яток археології ми можемо встановити основні віхи історії цього періоду і вважати поеми достовірним джерелом. Розкопки показують, що археологічні пам'ятки ранньозалізного віку. знайдені па території Греції, різко відрізняються від пам'яток мікенської культури. Катастрофа, яка трапилася з мікенською цивілізацією в ХІІІ-ХІІ ст. до н.е. відкинула Грецію на декілька століть назад. Основною рисою грецької матеріальної культури ХІ-ІХ ст. до н. е. була гнітюча бідність, за якою ховалося різке падіння життєвого рівня населення і занепад продуктивних сил країни. Основним вилом археологічних пам'яток кінця 11 - початку 1 тис. до н.е. є не монументальні купольні гробниці, а кладовища рядового населення. Інвентар таких поховань досить бідний (глиняні горщики, залізний меч або ніж, наконечники списів або стріл, дешеві прикраси). У ХІ-ІХ ст. до н.е. з'являється уже місцеве залізне озброєння. У гончарному виробництві вишуканий малюнок і колорит крито-мікенської епохи змінився геометричним візерунком з кіл, трикутників, ромбів і квадратів. З VIII ст. до н.е. з них простих елементів починають створювати багатофігурні композиції, які зображують сцени війни, поховання, перегони на колісницях і т.п. Але своїм схематизмом і примітивізмом вони на­гадують дитячі малюнки чи вишивки на рушниках.

Однак історія людства не знає абсолютного регресу і в матеріальній культурі передполісного періоду елементи спаду переплітаються з новими (','дкриттями. Найважли­вішим з них було освоєння греками техніки обробки і плавлення заліза, шо означало в цих умовах справжній технічний переворот.