69. Поняття «абсолютної» вини та підстави звільнення від відповідальності передбачені цим інститутом.

70. Укладення шлюбу за мПрП.

При укладенні шлюбу слід розрізняти матеріальні вимоги щодо вступу до шлюбу та формальні умови дійсності шлюбу.

1) Матеріальні вимоги вступу до шлюбу - шлюбна дієздатність, а також існуючі обмеження на можливість укладення шлюбу.

Повна шлюбна дієздатність виникає з моменту досягнення певного віку, який, зазвичай, є різним для чоловіків і жінок в різних країнах. Це викликає певну складність. Якщо законодавці двох країн притримуються у цьому питанні принципово різних точок зору, суд не повинен забувати про інститут застереження про публічний порядок.

Інші вимоги щодо вступу в шлюб:

- вимога за якою особи, які мають намір його укласти, не повинні знаходитися у іншому законному (зареєстрованому) шлюбі (єдина вимога, яка формулюється майже в усіх правопорядках однаково).

- вимога до осіб не бути родичами або свояками. (відома всім країнам, але визначається по різному всими правопорядками);

- добровільна і належним чином висловлена згода на укладення шлюбу (у більшості країн, в Йемені відсутня); 2) Формальними умовами дійсності шлюбу - вимоги, які є обов'язковими для процедури його здійснення. За цими умовами всі держави світу можуть бути розподіленими на такі групи:

- держави, в яких офіційно визнається тільки шлюб, зареєстрований у державних органах (Франція, Бельгія, Голландія тощо);

- держави, де офіційно визнається як громадянський, так і церковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу залишено на розсуд осіб, що укладають шлюб (Австралія, Англія, Бразилія та ін.);

- держави, в яких укладення шлюбу можливе лише у церковній формі (Греція, Кіпр та деякі інші);

- держави, де визнаються шлюби лише за волевиявленням стати подружжям та фактичного початку виконання шлюбних відносин. (за загальним правом - деякі штати США, ряд провінцій Канади).

У названих групах держав діють різні правила укладення шлюбу. В Англії шлюб можливий після спливу 48 годин з моменту подання заяви, у Франції - після 10 днів. За очевидною неможливістю створення матеріально-правових уніфікацій щодо всіх зазначених та інших особливостей процесу укладання шлюбу, міжнародне приватне право зосередило свою увагу на уніфікації колізійного регулювання відповідних питань.

У зв'язку з цим можна назвати такі універсальні конвенції:

- Нью-Йоркська конвенція про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік, реєстрацію шлюбу (1962);

- Гаазьку конвенцію про укладення і визнання дійсності шлюбів (1978);

Ці конвенції не знайшли широкого розповсюдження і зокрема Україна не бере в них участі.

- Регіональні уніфікації - Кодекс Бустаманте (учасники 15 латиноамериканських держав); - Мінська конвенція (10 держав СНД).

Виділяють три системи законодавчих актів, які по різному вирішують питання визначення колізійної норми, яка підлягає застосуванню щодо укладення шлюбу:

1) система lex loci celebrationis (найпоширеніша), за якою вирішальне значення надається місцю укладення шлюбу. Принципи системи зводяться до 2 положень:

- шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці;

- навпаки, шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен бути визнаним недійсним будь-де.

2) Система підкоряє шлюб особистому закону особи, що його укладає.

Має недолік, бо залишається не зовсім зрозумілим, який саме закон повинен застосовуватись у випадку змішаних шлюбів.

3) Так звана змішана система визнання шлюбу, коли застосовним вважається або закон громадянства, або закон доміцилію, або, нарешті, комбінація одного з цих законів та закону місця укладення шлюбу.

Серед змішаних шлюбів окремо виділяють різновид - закордонний шлюб. Шлюб громадянина відповідної держави з іноземною особою, та шлюб громадян цієї держави між собою, які укладені поза межами території відповідної держави. В багатьох законодавствах такі випадки регулюються спеціально.

Найбільш поширеною формою укладання подібних шлюбів є так звані консульські шлюби, тобто шлюби, що укладаються в дипломатичних або консульських установах відповідних держав за кордоном. Для того щоб такі шлюби отримали визнання на території держави перебування консула, необхідно щоб консул мав на це повноваження своєї держави та згоду держави акредитації на те, щоб консул укладав ці шлюби на її території як між громадянами держав, які досягли відповідної згоди, так і громадянином своєї держави з особою із третьої держави. Подібна «легалізація» діяльності консула забезпечується шляхом укладення між відповідними державами консульських конвенцій.