Лекція 1
Соціальна політика як наука
План
Поняття соціальної політики.
Об’єкт, предмет, метод та завдання «Соціальної політики»
Основні напрямки та принципи соціальної політики.
Основні напрямки соціального захисту населення
Напрями здійснення соціальної політики України
Поняття соціальної політики
Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку у всіх сферах соціально-політичного життя. Крім того, соціальна політика покликана створити необхідний економічний механізм для розв’язання суперечності в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства, міжособистісних соціальних зв’язках людей, тих чи інших їх сторонах, аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають на соціальне буття, соціальне самопочуття та безпеку людини.
Становлення нової економічної системи, що ґрунтується на ринкових відносинах, безпосередньо пов’язане з реформуванням існуючої соціальної політики. На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні вже здійснено лібералізацію економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, практично ліквідовано адміністративно-командну і розподільчу систему управління, демократичнішими стали трудові відносини. В основному сформовано недержавний сектор економіки, фінансові та банківські структури, валютний і фондовий ринки та ринок цінних паперів. Разом з тим, розрив економічних зв’язків у межах колишнього Союзу, нестача енергоносіїв тощо призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Як наслідок, знизилися реальні доходи значної частини населення, зросла заборгованість з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат. На жаль, компенсаційні заходи з індексації заробітної плати та соціальних витрат істотно відстали від зростання споживчих цін. Насторожує той факт, що численні пільги, соціальні виплати нерідко надаються без урахування матеріального становища певних категорій населення — дітей, пенсіонерів, інвалідів, самотніх людей, багатодітних сімей та безробітних. Знизився рівень соціально-трудових прав і забезпечення гарантій громадян.
В таких умовах зросло значення соціальної політики, яка має виконувати значну кількість завдань.
Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо.
Соціальна політика виникла як складова економічної політики держави ще у давньому світі. Сьогодні ця галузь розглядається як окрема складова державної політики. Тому визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.
Соціальна політика має завдання по розробці заходів щодо збереження та укріплення існуючого суспільного устрою, або заміни його новим (прогресивним або регресивним).
Сучасна соціальна політика ґрунтується на поняттях „Соціальна справедливість” та „соціальна рівність”. Економісти і соціологи не мають єдиної думки про те, що розуміти під соціальною справедливість. Найчастіше соціальна справедливість розуміється як прояв справедливості в сфері розподілу багатств, благ і доходів між членами суспільства. Як правило, виділяються чотири основні підходи до проблеми соціальної справедливості з точки зору розподілу благ:
"елітарний" – усі члени суспільства отримують однакові блага, тобто має місце рівний розподіл благ між індивідами;
"утилітарний" – товари і послуги розподіляються таким чином, що максимізувати загальну користь усіх членів суспільства, тобто дається більше благ тому, хто зуміє зазнати більшої насолоди від них; звичайно, якщо усі члени суспільства були б одинакові, то утилітарна і егалітарна позиції співпадали б;
"Роулсіанський" (на основі концепції Роулса) – максимізується корисність найбільш забезпечених осіб, що досягається за рахунок підвищення продуктивності та ефективності праці високооплачуваних робітників; у результаті створюються умови для більшого перерозподілу коштів на користь найбідніших членів суспільства;
"ринковий" – справедливість встановлюється ринком: результати конкурентних ринкових процесів справедливі тому, що вони винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий; справедливою є така величина доходу, яка відповідає ефекту від вкладення праці і капіталу у виробництво, що визначено на основі ринкових критеріїв.
На практиці досягнення повної соціальної справедливості і соціальної рівності майже неможливе, а тому соціальна політика стикається з поняттям „соціальної нерівності”. Існують такі моделі соціальної нерівності:
Домашня нерівність – пов’язана з розподілом обов’язків в родині.
Громадянська нерівність – стан, за якого люди рівні лише тоді, коли кожний втілює частку суспільної волі.
Ринкова нерівність – індивіди класифікуються відповідно до кількості різних благ, які вони можуть придбати.
Виробнича нерівність – кожен індивід оцінюється за досягненнями.
Кожна людина може зазнавати різних видів нерівності, тому соціальна політика спрямована на зменшення соціальної нерівності.
Соціальна політика у суспільстві втілюється через соціальні програми, кінцевою метою яких є задоволення соціальних потреб на більшому чи меншому рівні. Для розробки соціальних програм і оцінки їх виконання потрібні соціальні нормативи і державні соціальні стандарти.
Соціальні нормативи і соціальні стандарти пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики.
Соціальні нормативи — це певні регламентовані значення соціальних показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів до соціальних об’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та розв’язання його соціальних проблем.
Соціальні стандарти — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій в даній державі.